Автор: Трихліб Крістіна Олексіївна, студент Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
В умовах збільшення загального масиву законодавчих актів загострюється проблема їх якості. Одним із необхідних чинників удосконалення законодавства України є належний рівень законодавчої техніки. Питання законодавчої техніки всебічно розроблено в багатьох країнах, відображено в численній як зарубіжній, так і вітчизняній літературі, де докладно описується, як треба «робити закони» та яким вимогам вони повинні відповідати.
Відповідно до правил законодавчої техніки, назва закону в стислій формі має передавати його зміст, окреслювати предмет правового регулювання, що дозволяє ідентифікувати закон, виділити його із сукупності інших законів, посилатися на нього в інших нормативно-правових актах. Остаточний варіант назви, як правило, встановлюється на останньому етапі розробки закону, оскільки відображає його зміст. Істотні зміни в змісті закону вимагають перегляду його назви [1, с. 122].
Науковці європейської юридичної літератури XIX ст. – початку ХХ ст., зробили значний внесок у розробку поняття і методів законодавчої техніки, її співвідношення з юридичною технікою, питання систематики, створення юридичних конструкцій, питання формулювання і викладу норм права в законах, способів і правил здійснення кодифікації законодавства, в тому числі і в питання мови закону, його термінології тощо [2, с. 12].
Зосередивши свою увагу саме на мові закону, на правилах написання нормативно-правових актів та на основних вимогах до тексту закону можна зробити певні висновки.
Отже, основними вимогами до мови закону є: а) точність законодавчої мови, наявність чого дозволяє досягти максимальної чіткості вираження думки, позиції й мети законодавця; б) доступність законодавчого тексту для розуміння його неспеціалістами; в) стислість викладу. Забезпечення доступності й точності, що потрібне при використанні спеціальних технічних термінів і понять з метою кращого розуміння законодавчого тексту непрофесіоналами. Щоб уникнути двозначності в тлумаченні зазначених термінів, необхідно коротко їх визначати в самому законі. Застосування ж складних і незрозумілих категорій і виражень, спеціальних оборотів без належного пояснення неприпустимо.
Основоположними критеріями юридичної мови виступають точність та ясність, які витікають з регулятивних властивостей права. Безособовість мови закону, її експресивна нейтральність, динамізм, економічність мовних засобів є виразом точності і ясності мови на лінгвістичному рівні. У світовій практиці погляди на поняття ясності розділились. З одного боку, мова закону розглядається як особлива юридична мова, що має мало загального з літературною мовою, а ясність називається відносною властивістю, яка залежить від степеня підготовленості адресата, з іншого – ясність мови правових текстів називається абсолютною об’єктивною властивістю, яка виражається в ідентичному розумінні адресатами значень одиниць різних рівнів літературної мови, використовуваних у законодавчому акті і не залежить від ступеня підготовленості адресата.
Наступною вимогою до мови закону є точність. Засобами досягнення точності мови закону є: єдність термінології, використовування чітких дефініцій юридичних термінів, дотримання правил конкретної сучасної літературної мови, логічна послідовність, стрункість викладу думки законодавця і її завершеність. Стиль юридичного документа має бути спокійним, емоційно нейтральним, таким, що підкреслює офіційність та владність.
Мова актів застосування права не повинна відрізнятися від мови нормативних актів. Для реалізації норми права важлива однозначність формулювання, оскільки неадекватність поняття може ускладнити розуміння та призвести до необхідності додаткового тлумачення тексту юридичного документа [3, с. 1, 57 – 59].
Мовні правила, якими, на думку більшості теоретиків права і філологів, повинен відповідати текст законів, розділяються на загально-лінгвістичні, термінологічні, синтаксичні та стилістичні.
Найголовніше правило загально-лінгвістичного характеру – створення оптимального тексту для найкращого сприйняття адресатом виражених мовними засобами правових норм. Воно є найбільш загальним і в подальшому конкретизується у власне термінологічних, синтаксичних і стилістичних правилах. Загально-лінгвістичними правилами є принципи:
- доступності (текст закону повинен максимально легко бути доступним будь-якому адресатові);
- зрозумілості (в законодавчих текстах повинні виключатися багатозначність і нелогічні зв’язки між складовими частинами);
- економії (текст закону повинен визначатися оптимальним обсягом, який виключає як недосказаність, так і логічну надмірність);
- виразності (мовні засоби, які використовуються для вираження норм права в конкретному нормативному акті, повинні бути адекватні методу правового регулювання);
- когезії та когерентності (вимога відповідної формальної та змістової зв’язаності речень у межах абзацу або іншого структурного елементу правового тексту (частини, статті тощо) );
- дотримання в нормативному тексті граматичних правил.
Термінологічні вимоги мають на меті обґрунтувати вживання в законі конкретних термінів, що позначають ті чи інші поняття. До них належать:
- ясність, однозначність, апробованість практикою, економічність вираження, експресивна нейтральність, відсутність конотації (додаткове смислове навантаження терміну, викликане соціокультурними факторами);
- правило «одне поняття – один термін».
Синтаксичні вимоги (що стосується словосполучень і речень) передбачають таке:
- всі члени речення повинні бути узгоджені між собою відповідно до мовних норм;
- конструкції речень не повинні бути занадто складними, але й не штучно скороченими;
- слід прагнути до відносної простоти пунктуації. Словосполучення, синтаксичні конструкції (з одного боку) і форми, що виражають, як правило, деяке нестійке поняття (з іншого), повинні відповідати як синтаксичним, так і термінологічним вимогам.
Стилістичні правила юридичної техніки пов’язані зі стилістикою – сферою лінгвістики, яка досліджує функціонування (або способи використання) мовних одиниць і категорій в межах літературної мови відповідно до функціонального розшарування в різних умовах мовного спілкування. Офіційно-діловий стиль взагалі та законодавчий підстиль, зокрема, мають ряд особливостей, їм притаманні точність, певна «сухість» (відсутність експресії). Основними стилістичними принципами юридичної техніки є лексико-морфологічна селекція. Для законодавчого тексту з усього словникового запасу мови відбирають слова, що найбільше підходять для виразу правових норм.
У тексті закону слід уникати рідко вживаних слів, архаїзмів, неологізмів, варваризмів, просторіччя і вульгаризмів, жаргонних слів, а також синонімів у межах однієї й тієї ж галузі права. Неприпустима й омонімія (позначення в межах одного акту за допомогою одного й того ж слова різних понять). Слід звернути особливу увагу на використання доконаних і недоконаних форм дієслова, віддієслівних іменників і прикметників.
Стійкість способів вираження норм у текстах законів проявляється, зокрема, у використанні визначеного законодавцем певного набору мовних кліше – стандартних формулювань, які склалися під впливом багатолітньої практики, недопущення мовної недостатності та надмірності. Правова норма повинна бути виражена максимально повно і чітко. Надлишковими, з точки зору мови, слід вважати всі норми, які містять казуїстичний перелік тих чи інших осіб (речей, діянь) і закінчуються зворотами типу «та ін.», «тощо». Така побудова норм не придатна через нульову семантичну (смислову) цінність [3, с. 65, 68, 69]
Таким чином, розбудова правової держави, утвердження принципу верховенства права потребують, щоб право було об’єктивоване в мові адекватно й недвозначно. Право як регулятор людської поведінки тим ефективніше виконує свою роль, чим правильніше концептуально й лінгвістично викладені його констатації, дозволи, заборони.
Література:
1. Справочник по нормотворческой технике / Пер. с нем. – 2-е изд., перераб. – М., 2002. – с. 122.
2. Дзейко Ж. О. Європейська філософсько-правова думка та проблеми законодавчої техніки (ХІХ – поч. ХХ ст.) // Бюлетень Мін-ва юстиції України. – 2005. – № 11. – с. 12.
3. Керимов Д. А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. М., 2000. – с. 1, 57 – 59, 65, 68, 69.
e-mail: kristina.trihleb@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
