:: LEX :: КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УНР І УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 35)

Термін подання матеріалів

16 вересня 2021

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УНР І УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА П.СКОРОПАДСЬКОГО: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
 
14.11.2018 17:43
Автор: Александрович Віталій Олександрович, студент юридичного факультету, Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Секція 8. Історія становлення української державності]

Актуальність обраної теми ґрунтується на бажанні провести порівняльно-правовий аналіз Конституції УНР 1918 року та «Законів про тимчасовий державний устрій України» («Закони про ТДУУ») гетьмана Скоропадського, що дасть змогу побачити відмінності цих актів, а також відмінності у баченні майбутнього України творців цих актів з правової та державотворчої точок.

Порівнюючи ці документи, варто згадати історію їхнього створення та прийняття. Конституція УНР розроблялась конституційною комісією у складі 100 осіб, що була створена Центральною Радою після проголошення Першого Універсалу, і була прийнята 29 квітня 1918 р. в день падіння Центральної Ради [1], а «Закони про ТДУУ» були прийняті відразу після приходу до влади гетьмана Скоропадського. Згадуючи структуру, можна зауважити, що Конституція УНР складалась з 83 статей, об’єднаних у 8 розділів, а «Закони про тимчасовий Державний устрій України» містили 7 розділів, що поєднували всього 44 статті. 

Обидва документи були актами конституційного характеру і визначали основні засади держави, права та обов’язки громадян, містили перелік органів державної влади, їхні повноваження та функції. Зокрема, Конституція проголошувала УНР «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною» [2], містила норму за якою всією повнотою влади наділений народ, що здійснює її через Всенародні Збори України, в той час як «Закони про ТДУУ» наділяли владою самого гетьмана.

І Конституція УНР, і «Закони про ТДУУ» містили розділи, які стосувались прав громадян. Обидва документи містили положення за яким громадянство набувалось за певним законом, встановлювалась свобода пересування, проголошувалась недоторканість житла, неможливість проведення обшуків, а також взяття під варту без відповідного наказу. Однак, попри схожість деяких положень щодо прав громадян існували і деякі відмінності. Зокрема, Конституція УНР не містила положень, що стосувались майнових прав громадян, водночас «Закони про ТДУУ» визнавали приватну власність і всіляко її захищали. Якщо Конституція УНР встановлювала «листову тайну», скасовувала смертну кару, тілесні покарання, такі покарання, що принижують людську гідність, проголошувала рівність усіх громадян, то «Закони ТДУУ» не містили таких норм, проте вони закріплювали право громадян «гуртувати громади і спілки», а також встановлювала такі обов’язки громадян: 1) захищати Вітчизну; 2) платити податки і пошлини; 3) відбувати повинності.

Як зазначалось вище, ці документи містили положення, що стосувались організації влади, державних органів, їхні повноваження та функції. Якщо Конституція УНР за класичним демократичним принципом поділяла владу на законодавчу, виконавчу та судову, передавала законодавчу владу Всенародним Зборам УНР, виконавчу – Раді Народних Міністрів, судову – Генеральному Суду, закріплювала залежність виконавчої та судової влади від законодавчої, адже саме Всенародні Збори формували їх, то «Закони про ТДУУ» закріплювали всю повноту влади за гетьманом, зокрема, він стверджував закони, призначав Отамана Міністра, керував відносинами з іноземними державами, по суті був Верховним головнокомандувачем, приймав та звільняв Міністрів, однак вони передбачали створення парламенту, також існував окремий розділ про Генеральний Суд, який призначався гетьманом. З цього можна зробити висновок, що за Конституцією УНР мала бути парламентською республікою, адже посада Президента була відсутня, а виконавчу та судову владу формував парламент – Всенародні Збори, а проаналізувавши «Закони про ТДУУ», можна також стверджувати, що Українська Держава була подібною до президентської республіки, адже був глава держави – Гетьман, існувала Рада Міністрів – дорадчий орган при гетьманові, передбачалось обрання парламенту – Сойму, окремо виділялась судова гілка влади.

Окрім таких основних засад, Конституція УНР та «Закони про тимчасовий державний устрій України» містили специфічні розділи, що регулювали окремі питання. Зокрема, Конституція УНР містила розділ «Національні союзи», який надавав права національним меншинам, а також розділ «Про тимчасове припинення громадянських свобід», який закріплював можливість обмежити права громадян на певний період, а «Закони про ТДУУ» не містили подібних положень, однак вони мали розділи, які не були в Конституції УНР, а саме: розділ «Про віру», який закріплював, що «первенстуюча в Українській Державі є віра християнська, православна» [3], а також розділ «Про Фінансову Раду», на яку покладались функції державного кредиту та фінансової політики.

Отже, конституційне законодавство УНР та Української Держави різнилося за такими критеріями як: 1) правами та обов’язками, якими наділялись громадяни; 2) ставленням до приватної власності; 3) формою державного правління та організацією влади; 4) наявністю особливих розділів, що регулювали певні суспільні відносини. Беручи до уваги ці критерії, можна сказати, що Конституція УНР була більш демократичною, а її творці бачили майбутню Україну, як демократичну правову державу, однак вона не набрала законної сили і не стала чинною, а «Закони про тимчасовий державний устрій України» досить ефективно діяли протягом семи місяців і привнесли, хоч і хиткий, але порядок. Цей факт надає перевагу останнім, бо історія судить не те, що заявлялось, адже декларувати можна багато чого, вона судить те, що було зроблено і втілене в життя.

Список використаної літератури:

1. Політологічна енциклопедія: навч. посібник : у 9 т. / А. О. Карасевич, Л. С. Шачковська. — Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. — Т. 3 : Ж...Л. — С. 459-461. — 768 с.

2. Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції України. – К., 1992. – С. 73-79. — 272 с.

3. Державний Вістник. — 1918, 16 травня. — №1.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ОУН АНТИПОЛЬСЬКОГО ПОВСТАННЯ (СЕРПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 1939 РОКУ) (СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ)
16.11.2018 11:19
ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЛІТЕРАТУРНИХ ТА ФІЛОСОФСЬКИХ КОНЦЕПЦІЯХ ІВАНА ФРАНКА
16.11.2018 10:59




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше