Одним з найважливіших прав людини, закріплених в Конституції України, є право на безпечні та якісні харчові продукти. За умов євроінтеграційних процесів у вітчизняних виробників з’явилась можливість виходу на міжнародний ринок. Актуальним питанням є підвищення вимог безпечності та якості вітчизняних харчових продуктів до європейського рівня.
Основні вимоги до безпечності та якості харчових продуктів містяться у Законі України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Однак, вітчизняне законодавство потребує удосконалення, виходячи з аналізу положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
Викладене підтверджує актуальність обраної теми дослідження, спрямованого на конкретизацію правових засобів забезпечення безпечності та якості харчових продуктів.
За інформацією Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області під час здійснення державного нагляду у сфері безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини за 2017 рік проведено 17 перевірок господарств різних форм власності, 36 забійних, м’ясопереробних підприємств, 2 холодокомбінати, 186 інших об’єктів. Піддано штрафу 322 особи на загальну суму 19 873,00 грн. Зроблено 77 письмових попереджень. На виконавчому впровадженні у державній виконавчій службі знаходиться одна справа про стягнення адміністративного штрафу. Підготовлено та подано до суду 27 позовних заяв щодо отримання дозволу на перевірку свино-господарств, судами прийнято 15 рішень щодо проведення позапланових перевірок, здійснено 9 перевірок. За результатами позапланових перевірок, судами прийнято 2 рішення про зупинення господарської діяльності з розведення та вирощування свиней у свино-господарствах [1].
Аналіз судової практики свідчить, що виробники харчових продуктів намагаються всіляко обійти вимоги закону. Наприклад, за справою № 296/1887/18, що розглядається в Корольовському районному суді м. Житомира, виробник надав неправомірну вигоду особі, щоб вона надала документ, який засвідчує якість і безпеку продукту харчування.
З наведеного можна зробити висновок, що в Україні у повній мірі не реалізується право на безпечність та якість продуктів.
Серед основних причин незадовільної якості реалізованої населенню харчової продукції дослідники виділяють: слабку матеріально-технічну базу і недостатню оснащеність багатьох підприємств харчової промисловості і торгівлі; вкрай низький рівень санітарної та виробничої культури; використання неякісної сировини і компонентів; різке ослаблення виробничого та галузевого контролю, а також прагнення виробників скоротити витрати на контроль якості продукції [2]. Крім проблем економічного характеру, варто звернути увагу на зміни у законодавстві, зокрема, відбулася зміна підходів до визначень якості і безпечності харчових продуктів. Потрібно констатувати різницю акцентів з якості на безпечність харчових продуктів, що обумовлено виконанням вимог адаптації та гармонізації національного законодавства.
За Законом України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», безпечність харчових продуктів – це такий його стан, що є результатом діяльності з виробництва та обігу, яка здійснюється з дотриманням вимог, встановлених санітарними заходами та/або технічними регламентами, та забезпечує впевненість у тому, що харчовий продукт не завдає шкоди здоров'ю людини. Відповідно до п.7 ст.1 безпечний харчовий продукт визначається як харчовий продукт, який не справляє шкідливого впливу на здоров’я людини та є придатним для споживання.
Для того щоб встановити чи є харчовий продукт безпечним застосовуються параметри безпечності – науково обґрунтовані та затверджені центральним органом виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, параметри, включаючи максимальні межі залишків, максимальні рівні, допустимі добові дози, рівні включень, недотримання яких у харчових продуктах може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людини.
Разом з тим, на відміну від попередніх, чинна редакція Закону не містить визначення якості. Якість харчових продуктів регулюється домовленостями між операторами харчового ринку, її підвищення є стимулом для підтримки конкурентоспроможності й рентабельності, та не потребує контролю з боку держави, крім окремих показників харчових продуктів, які характеризуються певними специфічними рисами [3]. З цього випливає, що сама людина має визначати, чи якісний даний продукт для неї. Проте у статтях законів встановлюються вимоги саме до якості продуктів. Наприклад, ст. 673 ЦК України, за якою у договорі купівлі-продажу продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується; ст. 268 ГК України, за якою якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів, а також за Законом України «Про захист прав споживачів». Такі часткові зміни у законодавстві ускладнюють регулювання відносин щодо продуктів харчування (виробництва, поставки, купівлі-продажу).
Об’єктивно, пройшло мало часу для сприйняття та адаптації до нових умов у цій сфері та розкриттю потенціалу правових засобів забезпечення безпечності та якості харчових продуктів.
Так, тільки з 4 жовтня 2017 р. набрала чинності основна частина положень Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин», який є значним кроком у реформуванні системи державного контролю безпечності харчових продуктів, її наближенні до європейських принципів здійснення контролю (наприклад тим, що державний орган перевірки може не попереджати підприємство за 10 днів до її початку, за винятком випадків передбачених законодавством). Змінилась періодичність перевірок, раніше плановий захід державного контролю операторів ринку з високим ступенем ризику здійснювався максимум раз на два роки, з низьким – раз в п’ять років, то за новим Законом – із періодичністю, достатньою для досягнення цілей закону – підвищення безпечності продуктів. Тобто підприємства перевірятимуть залежно від ступеню ризику для життя і здоров`я людей. Очікується, що ці зміни сприятимуть покращенню у цій сфері.
Основним важелем забезпечення безпечності була сертифікація, але обов’язкову сертифікацію скасовано з 1 січна 2018 року. Виробники можуть виготовлювати продукцію за технічними умовами, що не потребують реєстрації. Це свідчить про лібералізацію в цих відносинах. Але засобами державного регулювання залишаються ДСТУ, НАССР. Відповідно до Закону України "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" передбачено встановлення процедур, заснованих на принципах НАССР. З метою поступового переходу виробниками на використання цих процедур визначено такі терміни: з 20.09.2017 р. дані процедури є обов’язковими для потужностей, що здійснюють діяльність з харчовими продуктами, у складі яких є неперероблені інгредієнти тваринного походження (крім малих потужностей) – сирі м’ясо, риба, молоко, яйця та інші (це стосується потужностей з розбирання м’яса, молокопереробних підприємств, ковбасних цехів, закладів, які використовують сирі яйця, тощо); з 20.09.2018 р. – потужності, які здійснюють діяльність з харчовими продуктами, у складі яких відсутні необроблені інгредієнти тваринного походження; з 20.09.2019 р. – малі потужності (постачають продукт кінцевому споживачу, персонал менше 10 осіб, площа – 400 кв. м або потужності, які не постачають продукти кінцевому споживачу, з персоналом менше 5 осіб) [4].
Наступним засобом забезпечення безпечності та якості харчових продуктів виступає контроль. Проте в Україні діяв мораторій, впроваджений Законом України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 2 листопада 2016 р. на деякі перевірки харчових продуктів, але 18 грудня 2017 р. КМУ прийняв Постанову №1104, в якій визначив перелік органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». До цього переліку входить Держпродспоживслужба, що означає, що під дію мораторію не підпадає діяльність Служби та її територіальних органів щодо здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю, державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства, безпечністю та окремими показниками якості харчових продуктів, дотриманням законодавства про захист прав споживачів, державного нагляду у сферах карантину та захисту рослин.
Ще одним правовим засобом забезпечення безпечності та якості харчових продуктів потрібно назвати заходи відповідальності, передбачені низкою законів України, які на сьогодні значно підсилені та збільшені.
Виходячи з викладеного, можна конкретизувати правові засоби забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, до яких запропоновано віднести легальне визначення понять безпечності та якості харчових продуктів, встановлення процедур, заснованих на принципах НАССР, здійснення державного контролю та застосування заходів відповідальності. Для більш ефективного використання цих засобів Україні потрібно продовжувати роботу, спрямовану на подальшу адаптацію національного законодавства у сфері безпечності та якості харчових продуктів до норм Європейського Союзу.
Література:
1. Результати здійснення державного нагляду у сфері безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини за 2017 рік URL: http://dpssmk.gov.ua/rezultaty-zdijsnennya-derzhavnoho-nahlyadu-u-sferi-bezpechnosti-harchovyh-produktiv-ta-veterynarnoji-medytsyny-za-2017-rik/
2. Кошкалда І.В. Актуальні питання продовольчого забезпечення. Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Економіка і менеджмент. 2017. Вип. 4. С. 207-212.
3. Бурлевич В.В. Безпечність харчових продуктів за законодавством України та Європейського Союзу. Судова апеляція. 2016. № 2. С. 75-83 URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Suap_2016_2_11
4. У вересні завершується другий етап запровадження системи НАССР в Україні. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/news/u-veresni-zavershuyetsya-drugij-etap-zaprovadzhennya-sistemi-nassr-v-ukrayini-derzhprodspozhivsluzhba
_________________________
Науковий керівник: Павлюченко Юлія Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, Донецький національний університет імені Василя Стуса
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
