:: LEX :: ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА В ЗАКОНОДАВЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ «ПЕРШОЇ», «ДРУГОЇ» УНР ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 34)

Термін подання матеріалів

14 липня 2021

До початку конференції залишилось днів 28


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ІНСТИТУТ ГРОМАДЯНСТВА В ЗАКОНОДАВЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ «ПЕРШОЇ», «ДРУГОЇ» УНР ТА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
 
08.12.2018 15:05
Автор: Гурзель Юлія Вікторівна, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Громадянство - юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та обов’язки. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та інших прав та обов’язків. Громадянство як політико-правове явище включає різнобічні аспекти: набуття, отримання, оформлення, правовий статус, зміну, відмову, позбавлення тощо. Ефективність функціонування громадянства в наш час зумовлюються використанням тих його позитивних структурних складових, які були накопичені у процесі історичного розвитку. В Україні запровадження інституту громадянства відбулося в період Української революції 1917-1921 років.

Слід наголосити, що науковцями не достатньо проаналізовано процес становлення та розвитку українського громадянства. Фактично відсутні дослідження комплексного характеру та порівняльного аналізу формування інституту громадянства в зазначений період. 

З початком Української революції 1917-1921 років прискорюється процес перетворення українського етносу на сучасну політичну націю. Вперше на українських землях громадянство було законодавчо встановлено в добу національно-визвольних змагань УЦР, Гетьманату, УНР, доби Директорії, ЗУНР. Перш за все, хочу зазначити, що встановлення громадянства – важливого правового інституту української державності, фіксувалося законами національної влади. 

29 грудня 1917 р., як зазначає вітчизняний дослідник О. Копиленко, датується перша згадка в офіційних документах про громадянство Української Народної Республіки (УНР). У стосунках громадянина і держави, теоретики Центральної Ради, як зазначається у вітчизняній літературі, виходили з того, що демократична держава повинна бути представником народу і вираженням його волі, а відносини між найвищою владою і громадянами встановлюються добровільним договором, який передбачає взаємні права та зобов'язання. Такий договір, на їх думку, міг укладатися як за ініціативою особи, яка вступала у громадянство УНР, так і мовчки: людина просто не покидала межі УНР й автоматично ставала її громадянином. Така концептуальна платформа була закладена в Закон «Про громадянство Української Народної Республіки» від 2 березня 1918 [5, с. 175] р. та Закон «Про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки» від 4 березня 1918 р. Згідно з першим законом, громадянином України вважався кожний, хто народився на її території, пов'язаний з нею постійним перебуванням і на такій підставі одержить відповідне свідоцтво [3]. Громадяни УНР зобов'язані були підтримувати державу всіма силами і засобами, коритись її законам, боронити від ворогів і підтримувати добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість. Вони користувались усією повнотою громадянських та політичних прав, могли працювати в державно-громадських закладах. За цим законом правовий статус громадянина України можна було набути на двох підставах: 1) народження на території України; 2) зв’язок із нею шляхом постійного перебування на її території (параграф 1). Мешканці УНР могли набути громадянство в разі: народження та постійного проживання на українській території та складення урочистої обіцянки на вірність УНР у порядку, визначеному окремим законом, протягом трьох місяців після опублікування Закону «Про громадянство УНР». Громадянство УНР мало підтверджуватися відповідним свідоцтвом (параграф 4). Ті особи, які не проживали постійно в УНР, але бажали набути її громадянства, могли це зробити за такою процедурою: подати прохання до місцевої влади, а за кордоном – до представника УНР, які, так само, подавали висновок до Народного Міністра Внутрішніх справ. Набуття громадянства жінками дозволялося, якщо вони слідують громадянству чоловіків, оскільки не заявили іншого. У цьому разі жінки мали отримувати громадянство чоловіків, якщо це не суперечило їхнім намірам щодо вибору громадянства. Тобто у разі незгоди з вибором чоловіка щодо громадянства, жінка теоретично могла зробити власний вибір. Діти, починаючи з чотирнадцяти років, могли заявити про своє громадянство самостійно [4].

Згідно з другим законом, усі питання про надання громадянства УНР належали до компетенції Міністерства внутрішніх справ. Належність до громадянства УНР мала реєструватися волосними і міськими управами протягом одного місяця з дня проголошення. 

В Українській Державі Закон про громадянство, ухвалений 2 липня 1918 року, вважається чи не найдосконалішим з-поміж аналогічних нормативних актів тодішніх українських державних формацій [5. с. 182]. Він визначав сутність громадянства, умови його набуття й втрати (позбавлення) тощо [2, с. 139-143]. Аналіз закону дозволяє дійти таких висновків. Громадянство України можна було набути: за народженням; за територіальним походженням; в наслідок прийняття до громадянства; в наслідок поновлення у громадянство; в наслідок усиновлення; в наслідок перебування в громадянстві України батька чи матері дитини та за іншими підставами. Зауважимо, що в цьому законі передбачено складання присяги на вірність держави в судовому органі [3]. Закон передбачав і випадки позбавлення громадянства. Зокрема, особа втрачала громадянство у випадку набуття громадянства чи підданства іншої держави, а якщо підданство набували без відповідного на те дозволу, то особа підлягала покаранню, яке зазначене в ч. 1 ст. 325 «Уложения о наказаних», і їй забороняли повернення до України (ст. 19). За законом також можливий був вихід з громадянства, який здійснював за проханням громадянина. Цікаво, що для тих, хто вирішив відмовитися від громадянства Української Держави, існувало застереження про те, що повернутись назад до її громадянства можна буде тільки через п’ять років. Винятки були можливі, однак тільки за рішенням Ради Міністрів. Також варто звернути увагу на те, що аналізований Закон як додаток містив присягу/обіцянку громадянина Української Держави. Особа складала присягу на вірність Українській Державі, невизнання «другої Батьківщини, крім Української Держави» й щире виконання усіх обов’язків громадянина після рішення суду про надання громадянства. Але згідно з приміткою, присягу можна було не визнавати. У разі невизнання присяги неофіт давав урочисту обіцянку такого самого змісту, однак без слів: «та заприсягаюсь».

Директорія УНР Закон про громадянство Української Держави (2 липня 1918 р.) не скасувала, а відтак він продовжував діяти і у третій українській національній державній формації революційної доби. Хоча наголосимо, що у складних для себе суспільно-політичних умовах проблему правового урегулювання громадянства Директорія намагалася вирішити самостійно, запропонувавши у жовтні 1919 року власний закон, який, щоправда, так і не ухвалили [2, с. 120-121]. Структура законопроекту про громадянство Директорії була майже ідентичною із гетьманським Законом – він налічував 23 статті. Законопроект змінював умови набуття громадянства. Зокрема, було збільшено термін постійного проживання на території УНР з трьох до п’яти років. На мій погляд, порівняно з гетьманським Законом, законопроект Директорії УНР був більше націлений на відстоювання інтересів українців. Укладачі додали норму в ст. 19, зазначивши: «особи, що звільнилися від громадянства УНР до 17-річного віку, не мають права приїхати та оселитися на території УНР, до набуття ними 45 років». Якщо у Законі за основу брали колишніх підданих Російської імперії, то в проекті – тільки українців (осіб української національності), чи тих, що проживали на території УНР протягом визначеного терміну. Можна погодитися з О. Шандалою, яка зауважила, що саме ця норма найбільше відрізняла законодавство УНР від законодавства Української Держави, бо виключала можливість автоматичного набуття громадянства для осіб, які не мали відношення до українців [1, с. 121].

Проаналізувавши сказане, можна дійти до висновку, що перший закон про громадянство був ухвалений за добу Української Центральної Ради. Попри свою недосконалість він встановлював умови та процедуру набуття громадянства, зокрема жінками та дітьми, громадянами інших країн; зазначав порядок його оформлення та підстави відмови від нього; законодавчо фіксував права й обов’язки українських громадян. Обсяг прав та обов’язків громадян УНР пізніше був розширений в її Конституції. Уперше в українській історії був започаткований та законодавчо оформлений правовий зв’язок особи і держави. До позитивних аспектів Закону «Про громадянство Української Держави» віднесено: визначення поняття «громадянства»; встановлення державних установ, уповноважених розглядати заяви для оформлення українського громадянства окремим категоріям заявників, яким найскладніше пройти цю процедуру; більш широке коло підстав прийняття до громадянства. Закон «Про громадянство УНР» доби Директорії, як і попередній закон Української Держави, містив визначення поняття громадянства, заборону подвійного громадянства, «нульовий» варіант набуття громадянства. Ключова роль у розробці законопроектів і ухваленні законів про громадянство належить Українській Народній Республіці, під час існування якої були ухвалені закони «Про громадянство УНР» від 2 березня 1918 р., «Про реєстрацію громадянства УНР» від 4 березня 1918 р., розроблені нові законопроекти «Про громадянство УНР» Б. Кістяківського та О. Ейхельмана, «Про громадянство УНР» члена УЦР М. Гросмана, міністерства Судових Справ УНР, а також проект Автономного статусу України, проект Конституції УНР, Постанова про організацію та діяльність Тимчасових Комісій для розгляду справ про українське громадянство. До загальних ознак громадянства, встановленого за доби національно-визвольних змагань, віднесемо таке: громадянство встановлювалося відповідними законами, його різнобічні аспекти (оформлення, реєстрація) роз’яснювались супроводжуваними нормативно-правовими актами. Обов’язковими елементами структури законів про громадянство було: визначення процедури та порядку набуття громадянства чоловіками, жінками, дітьми, іноземцями; підстав втрати, відмови, позбавлення громадянства; визначення прав та обов’язків українських громадян; набуття громадянства супроводжувалося обов’язком наданням політичних прав громадянам України. До специфічних рис громадянства віднесемо особливість набуття та припинення громадянства в період різних політичних режимів у добу національно-визвольних змагань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Солдатенко В.Ф. Політична історія України. ХХ століття у 6-ти т.: Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917 - 1920 рр.). 2003. Т.2. 488 с.

2. Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. Київ: Ґенеза, 2000. 360 с.

3. Трошкіна К. Становлення і розвиток інституту громадянства в період української революції 1917 - 1921 рр. // Національний юридичний журнал, 2017. URL: http://www.jurnaluljuridic.in.ua/archive/2017/4/7.pdf.

4. Про громадянство УНР [Текст]: Закон УНР від 2 березня 1918 р. Хрестоматія з історії держави і права України, 2003. 656 с.

5. Ухач В.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2018. С. 175, 182, 185.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
13.12.2018 12:57
ПРОКУРАТУРА ЯК ОРГАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ: РАДЯНСЬКИЙ ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД
11.12.2018 12:48
ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКОЇ АКЦІЇ 1944-1946 РОКІВ ТА ОПЕРАЦІЇ «ВІСЛА» В СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
08.12.2018 14:59
ПРОБЛЕМАТИКА ПОГЛЯДІВ ШАН ЯНА – ОСНОВОПОЛОЖНИКА ШКОЛИ ЛЕГІСТІВ
08.12.2018 00:40
ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПОЛІТИКО - ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ ЧЕЗАРЕ БЕККАРІА: ПОГЛЯД СУЧАСНОСТІ
08.12.2018 00:14




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше