:: LEX :: КРИМІНАЛЬНІ ОПЕРАТИВНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КРИМІНАЛЬНІ ОПЕРАТИВНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
 
30.01.2019 09:55
Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право. Судові та правоохоронні органи. Адвокатура]

У 2006 р. Україна ратифікувала основні міжнародно-правові акти з питань протидії корупції: Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією 1999 р. і Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції (2003 р.). У такий спосіб наша держава долучилася до антикорупційних заходів, які проводяться у демократичному світі. Дана сфера діяльності є дуже важливою, позаяк вона торкається життєво важливих суспільних інтересів. Як зазначено у преамбулі Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, корупційні прояви загрожують правопорядку, демократії та правам людини, руйнують належне управління, доброчесність і соціальну справедливість, перешкоджають конкуренції та економічному розвитку, загрожують стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства [1]. 

Протидія корупції є одним із першочергових завдань національної правової системи. Політичною та соціально-правовою метою в цій царині є створення дієвої та ефективної системи запобігання і протидії корупційним проявам. Складовим елементом тої системи має бути розроблений інструментарій виявлення фактів злочинних діянь, усунення соціальних передумов, подолання їхніх негативних наслідків. Особливо важливим у розглядуваному контексті виглядає питання розробки і правильного запровадження юридичних механізмів викриття корупційних діянь та забезпечення обов’язковості відповідальності винних осіб за їх вчинення. В цьому сенсі особливої уваги потребує ефективність застосування спеціальних методів розслідування, які полягають у задіянні негласних механізмів проведення оперативно-розшукової діяльності. У ст. 50 Конвенції ООН проти корупції вказується, що З метою ефективної боротьби з корупцією кожна Держава-учасниця, тією мірою, якою це допускається основними принципами її правової системи, і за умов, встановлених її внутрішнім правом, вживає, у межах своєї компетенції, таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб дозволити проведення її компетентними органами контролю над поставками й, у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, або таємні операції на своїй території, а також визнання доказів, зібраних за допомогою таких методів, в суді [2]. 

Сучасне українське національне законодавство забезпечує правову можливість вчинення подібних дій. Так, у ч. 7-1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» вказано, що оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності надається право з метою виявлення та фіксації корупційних діянь проводити операції з контрольованого їхнього вчинення. Процесуальний механізм здійснення подібного виду контролю за злочином прописаний у ст. 271 Кримінального процесуального кодексу України. Подібна діяльність взагалі можлива лише тоді, коли у правоохоронного органу наявна достатня інформація, одержана в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочини, що готуються та осіб, які готують вчинення злочину, а також за умови наявності узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. На жаль, деталізації характеру самих оперативних дій, аби визнати їх легітимними, національний закон не містить. В той же час, дії оперативного працівника чи особи, яка надає йому допомогу у викритті корупційного злочинця, спрямовані на підбурювання останнього до вчинення злочину, визнаються протиправними і становлять об’єктивну сторону кримінально караного діяння за ст. 370 ККУ – провокації підкупу.  

В науковій літературі питанням підвищення ефективності антикорупційної правоохоронної діяльності, і зокрема, дієвості конкретних оперативних методів проведення слідчих дій присвячені праці багатьох вчених. Проте питання продовжує залишатися актуальним. В сенсі даної проблематики потребують додаткового вивчення недостатньо досліджені аспекти співвідношення караності провокативних діянь при виявленні корупційних злочинів і правові наслідки для особи, яка отримала чи передала неправомірну вигоду внаслідок підбурювання. Також потребують додаткового аналізу чинники, що впливають на кваліфікацію діяння як провокацію, позаяк у більшості випадків вони мають суб’єктивну специфіку оцінювання. 

На практиці наразі все більше спостерігається  активне звернення сторони захисту до встановлення в діях осіб правоохоронних органів злочинної провокації. Дійсно, у кримінальних справах про корупційні злочини нерідко доводиться зіштовхуватися із ситуацією, коли вчинення особою злочину спровоковано працівниками правоохоронних органів. То є досить поширеним явищем у справах про такі злочини, як пропозиція, надання або одержання неправомірної вигоди, Зміст протиправних дій провокатора у таких випадках полягає у тому, що пропонування, передача чи одержання хабара відбувається хоча і за за згодою особи, але за наполегливою пропозицією посадової особи або особи, яка з нею пов’язана. При цьому із матеріалів справи вбачається, що згода була отримана в результаті активних дій за обставин, які свідчать про те, що без втручання співробітників правоохоронних органів умислу на отримання або передання неправомірної вигоди не виникло б і злочин не було б скоєно. З огляду на доволі високу ефективність такого оперативного заходу як контрольований хабар представники правоохоронних служб вдаються до його допомоги використовують його для виявлення хабарництва або комерційного підкупу. Маємо зазначити, що такі дії можуть призводити до сваволі служителів закону, до перевищення ними своїх посадових повноважень, суттєвого обмеження конституційних прав та інтересів посадових осіб, щодо яких використовується вищезгаданий метод боротьби з корупцією. За таких обставин до винних у зловживаннях осіб має застосовуватися відповідальність, у тому числі кримінальна у разі виявлення фактів провокації. 

В той же час, слід зазначити, що в процесі притягнення осіб до кримінальної відповідальності за провокацію підкупу на сьогоднішній день також виникає безліч проблем. Термін «провокація» застосовується в різних життєвих сферах: дипломатії, медицині, військовій справі і юриспруденції. У юридичній діяльності, під провокацією розуміється підбурювання, спонукання окремих груп, організацій до дій, які можуть спричинити за собою тяжкі наслідки [3, с. 336]. Найбільш часто вона зв'язується з діяльністю правоохоронних органів. Правову сутність провокативних діянь доцільно розглядати у співвідношенні даного протиправного вчинку з оперативно-розшуковим законодавством [4, с.83-84;], позаяк то має істотне значення і є актуальним для подальшого вдосконалення правозастосовної практики. Оперативний експеримент визначається сучасними вченими-юристами як спосіб отримання інформації. У штучно створеній обстановці особа, обґрунтовано запідозрена у хабарництві, виявляється перед добровільним вибором тих чи інших дій, а співробітники оперативних підрозділів здійснюють перевірку інформації щодо протиправної її поведінки. Не виключено, що здійснення оперативними співробітниками подібних заходів боротьби зі злочинами корупційної спрямованості може супроводжуватися їх бажанням за всяку ціну досягти особистих показників в службовій діяльності та результатів у виявленні і розслідуванні даних злочинів. Наявність негативних суб'єктивних факторів, пов'язаних з правозастосуванням, які в окремих випадках супроводжуються активними провокаційними діями, призводить до порушення законності.

Об'єктами оперативного експерименту мають бути конкретні корумповані особи, які здійснювали і з високою ймовірністю будуть в подальшому здійснювати протизаконні дії, подібні до тих, які піддаються дослідної перевірки. Проведення оперативного експерименту має обумовлюватися прагненням поставити під контроль шляхом безпосереднього спостереження правоохоронних органів злочинні процеси, що вже почалися, і пов'язані з посяганням на об'єкт кримінально - правової охорони, і в кінцевому підсумку перервати їхній розвиток. Окремі науковці вважають, що у деяких випадках, коли здійснювані оперативні заходи відповідають вказаним визначенням, можливе застосування провокації як легітимного діяння. Тож, вони пропонують введення до національного закону поняття «правомірної провокації» з відповідним його дефініційним визначенням [5, c. 47, 53].

Ситуація про відповідальність посадових осіб за провокаційну поведінку (дії) правильно оцінюється на підставі позицій, визначених Європейським Судом з прав людини. Так, Судом розроблені критерії для відмежування провокації злочину з метою його викриття від дозволеної поведінки. Вони в найбільш повному вигляді викладені у рішенні по справі «Баннікова проти Росії». Зокрема, в ньому зазначається, що подібним критерієм є фактичний матеріал, який свідчить про те, чи залишалися представники держави, які проводили приховану операцію в рамках фактично пасивної поведінки, чи вийшли за ці межі, діючи як агенти-провокатори; надається оцінка процедури, за допомогою якої оперативні дії дозволено. Звертається увага на те, чи були у правоохоронного органу дані, що свідчили б про дії особи, спрямовані на скоєння злочину. Також мають бути проаналізовані попередні порушення закону особою, дотримання принципів змагальності та процесуальної рівності сторін при розгляді кримінальної справи. Враховується також поведінка оперативників: обвинувачений підлягає виправданню, якщо його вчинки були спровоковані особою, що неодноразово брала участь у подібних операціях. При цьому обов'язок доведення, що провокації не було, за умови, що доводи обвинуваченого не є абсолютно неймовірними, покладається на органи, що здійснюють розслідування [6, п. 37-39, 53]. Тож, ЄСПЛ дійшов висновку, що усі докази, отримані внаслідок провокації правоохоронних органів, слід визнавати недопустимими, оскільки вони отримані в результаті істотного порушення права людини на справедливий судовий розгляд.

Перелік використаних джерел:

1. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101 

2. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16

3. Тихомиров Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / под ред. М.Ю.Тихомирова. М. Изд. Тихомиров М.Ю., 2014. 972 с.

4. Котин В.П. Провокация взятки (к проблеме совершенствования законодательства). Государство и право. 1996. №2. С. 82-87.

5. Милюков С.Ф., Никуленко А.В. Провокация в борьбе с коррупцией: диалектическое пртиворечие и пути выхода из него. Актуальные проблемы экономики и права. 2016. Т. 10. № 4. С. 45-53. 

6. Рішення ЄСПЛ від 4 листопада 2010 року у справі «Баннікова проти Росії», заява № 18757/06. URL: https://minjust.ru/ru/press/news/bannikova-bannikova-protiv-rossiyskoy-federacii-zhaloba-no-1875706



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ХУЛІГАНСТВО
29.01.2019 09:26
МЕТОД КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ, ЯК МОЖЛИВІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ
22.01.2019 13:14
АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ
20.12.2018 17:18
КРИМІНОЛОГІЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ОСОБИСТІСТЬ» В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
20.12.2018 17:12
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ БАНДИТИЗМУ
17.01.2019 09:40
СТРУКТУРА ЗЛОЧИННОСТІ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
09.01.2019 21:30
ПИТАННЯ ПРО ЗВОРОТНЮ ДІЮ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ В ЧАСТИНІ ЗМІН ДО РОЗДІЛУ IV КК УКРАЇНИ
05.02.2019 15:40
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИ ТЕРОРИСТА
04.02.2019 18:26




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше