:: LEX :: ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
 
09.04.2019 15:34
Автор: Пеньковська Надія Костянтинівна, кандидат політичних наук, викладач коледжу нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій; Пеньковська Аліса Володимирівна, студентка коледжу нафтогазових технологій, інженерії та інфраструктури сервісу Одеської національної академії харчових технологій
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Спадщина Драгоманова - явище в значній мірі оригінальне в українській політичній думці і помітне у масштабах східноєвропейських інтелектуальних процесів. Воно продовжує привертати увагу дослідників, дозволяє вивчати та аналізувати його з різних ідеологічних засад. Кожне покоління дослідників відкриває у творчому добутку Драгоманова те, чого не помічали попередники. 

Теоретичний розвиток Драгоманова проходив такі основні етапи.

У ранні роки в його світогляді переважали риси регіонального “малоруського” патріота, який переймався ідеалами всеросійського демократизму. У 1860-х - першій половині 1870-х рр. відбувається соціальна та національна радикалізація його поглядів. У перші роки еміграції вчений експериментує з анархо-федералізмом і соціалістичним радикалізмом. Але з початку 1880-х рр. він синтезує політичні концепції європейського лібералізму та соціальної демократії, осмислюючи їх з точки зору інтересів визволення українців та інших бездержавних націй Східної Європи. 

З кінця 80-х рр. ХІХ ст. мислитель пропонує нову політичну програму, що спиралась на ідеї національної демократії, була доповнена елементами соціальних доктрин західноєвропейського радикалізму, збагачена досвідом його попередньої діяльності. У пошуку нових форм і змісту своєї теоретичної праці Драгоманов не прийшов до визначеної політичної доктрини. 

Об’єктом уваги Драгоманова був демократичний потенціал націоналістичних почуттів і устремлінь, як динамічна потуга визвольних рухів європейських народів.

Національна незалежність українського народу, інших народів Східної Європи цікавила вченого як форма здобуття політичної свободи, розвитку демократії, культурного піднесення тощо. Він не визнавав національну незалежність кінцевою метою визвольних рухів. Випереджаючи думкою події, мислитель шукав засоби подолання небезпек побудови національної державності до того, як вони усвідомлювались східноєвропейськими народами.

Балканські події другої половини 70-х рр. ХІХ ст. породили сподівання змін у Російській імперії та певного розв’язання “українського питання”. Коли ці надії не збулися, закінчився період не безконфліктного співжиття “всеросійського” та українського дискурсів у поглядах Драгоманова на слов’янське відродження. Російській версії слов’янолюбства як ідеологічному прикриттю великодержавної політики імперії, він протиставляв національну версію всеслов’янства. 

Драгоманов був переконаний, що політичні і соціальні цілі українців вимагають співпраці з усіма подібними за становищем слов’янськими народами. Але з початку 1880-х рр. план розбудови “Всеслов’янського Союзу” як інструменту вирішення “українського питання” заступається задумом створення Східноєвропейської федерації. Драгоманов визнає політичні проекти на засадах “слов’янської ідеї” такими, що невідповідають українським потребам. 

Найвищим моментом ствердження “українськості” політичних програм мислителя стала програма “Громади”, де метою національних прагнень визначається  не всеслов’янська, а “всеукраїнська” держава. Еволюція поглядів Драгоманова була складовою і важливим чинником зміни теоретичних настанов українського національного руху, який пройшов шлях від проголошення та розробки слов’янської ідеї до ствердження української ідеї.

Звільнення з Київського університету та еміграція позначається на всьому подальшому його житті. Настає другий етап у формуванні політичних поглядів Драгоманова - у перші роки еміграції він намагається утворити організації, спрямовані на проведення соціальної, культурної та політичної роботи на всіх ділянках українського життя. Цей план був нездійсненним за тогочасних обставин. Несумісність навіть поміркованої легальної громадсько-політичної діяльності у Наддніпрянській Україні з політичним режимом Росії скеровують його енергію на розбудову національних українських організацій в Галичині та на Буковині. Драгомановські проекти організаційної та пропагандистської роботи на теренах “Австрійської України” у 1880-ті рр. відрізняються конкретністю. Особливо цінна ідея заснувати мережу українських товариств як систему “паралельної влади” до офіційних структур.

Вбивство Олександра ІІ кладе край стосункам Драгоманова з більшістю російських революційних гуртків, вын заперечечував тероризм як форму революційної діяльності. В цей третій, “земсько-ліберальний” період діяльності, Драгоманов прагнув створити масову опозиційну організацію,  яка б боролася за утворення демократичної держави з широким забезпеченням національних свобод, особистих і громадянських прав. Нове товариство претендувало бути не всеросійським, а всеукраїнським. 

З другої половини 80-х рр. ХІХ ст. епіцентром громадсько-політичної діяльності Драгоманова остаточно стає “австрійська Україна”. Від закликів до практичних дій йому вдається перейти в 1885 - 1890-х рр. Підготовку до утворення радикальної партії вважаємо четвертим етапом розвитку поглядів Драгоманова на завдання і форми діяльності визвольного руху.

З становлення української політичної партії, починається нова доба політичної історії України. Драгоманов працює над визначенням ідейних, організаційних та етичних засад діяльності нової партії. Партійна структуризація в Галичині бачилася Драгоманову запорукою процесу загальнонаціональної консолідації. Та все ж він був ідеологом і теоретиком, а не партійним організатором.

Над розвитком Русько-української радикальної партії мислитель працював в останній, п’ятий період своєї громадсько-політичної діяльності. 

Кульмінаційний період у розвитку драгомановських теоретичних поглядів на українську федеративну державність припадає на кінець 80-х та першу половину 90-х рр. Мислитель бачив Україну складовою частиною федеративного союзу у рамках Східної Європи. Він доходив висновку про два варіанти незалежності: здобуття самостійної державності або створення федерації автономних республік.    

Вчений розглядав “автономістський” проект як консолідуючий чинник, що забезпечить реалістичну перспективу українському рухові, подолає його ідейну невизначеність. Така програма відповідала національним політичним традиціям, могла розраховувати на позитивне ставлення до неї з боку інших народів Російської імперії. Драгоманов відстоював повну національно-організаційну незалежність партій та рухів різних націй.

Учений не вважав свої програми бездоганними. Вони мали стимулювати співвітчизників до розробки і втілення у життя національної політичної програми. Не ідеалізуючи федеративну державність, він відстоював не фантоми всеросійської єдності, а реальні можливості розвитку української нації до стану повноцінного суверена. 

Чому Драгоманов не став ідеологом самостійної України?

Він не мав сумнівів у тому, що український народ повинен бути господарем своєї долі, користуватися всіма політичними, соціальними та національними правами. Учений вважав поділ українських земель між чужоземними державами історично зумовленим, але минущим. Він першим запропонував чіткий критерій визначення території України. Драгоманов віддавав належне значенню національної держави.

Вчений вважав, що на зміну багатонаціональним імперським країнам ідуть національні держави. Отже, Драгоманов принципово не заперечував бажаності української самостійної державності. Але в ставленні до неї як до мети національного руху він виходив із оцінок можливості виходу України зі складу двох потужних імперій.  За життя Драгоманова в Україні не було головної сили боротьби за політичну незалежність - ідеологічно та організаційно розвинутого національного руху. Він наголошував, що спроби домогтися “одразу” проголошення національної держави були б придушені, що призвело б до розгрому та паралічу національних сил на невизначений час. 

Реалізація вибору українського народу залежала й від зовнішньої підтримки в Європі. Драгоманов вважав, що українці мають боротися за свободу проти російської держави, але не визнавав “фатальності” українсько-російського конфлікту. 

У висновках хочу узагальнити  діяльність Драгоманова як політичного теоретика та ідеолога: 

По-перше, первинним у політичних ідеях Драгоманова був гуманізм, віра у духовне вдосконалення людини, у прогрес суспільства, який він розумів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини.  Вчений відстоював цінності демократичного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності. Йому притаманна відданість ідеї верховенства права як гарантії поступовості соціального розвитку. «Так, гадаємо ми, примусить сила думки й життя працювати на нашій землі живого громадівця в справах політичних. Найголовнішим же ділом його, певно, буде помагати тому, щоб якнайбільша частина мужицтва зрозуміла те, як йому взяти всі свої справи безпосередньо в свої власні руки». [1]  

По-друге, новаторською була його європоцентристська модель суспільно-політичного розвитку. З погляду “центральних” і “периферійних” процесів розвитку Європи він інтерпретував ключові події історії, визначав рівень асинхронності розвитку східноєвропейських народів у порівнянні з процесами, притаманними народам західноєвропейським. 

По-трете, Драгоманов був одним із найбільш плідних політичних теоретиків вітчизняної суспільно-політичної думки ХІХ ст. Його конституційні нариси, політичні проекти, пропозиції розвитку інститутів самоврядування, забезпечення прав людини залишаються, до певної міри, актуальним теоретичним надбанням суспільно-політичної думки України. Драгоманов посідає визначальне місце у формуванні українських демократичних традицій політичної думки. Він відстоював план творення української політичної нації, розроблений на засадах громадянського суспільства, на основі розвитку самоврядування, на принципах всебічного забезпечення прав людини.

Спадщина вченого залишає “відкриті питання”: про співвідношення завдань суспільного розвитку і державних інтересів, про роль і значення колективних та індивідуальних прав, про межі прагматизму і сенс політичного романтизму. Ці питання дозволяють дослідникам драгомановської спадщини давати власні відповіді, оцінювати його ідеї в нових історичних і політичних умовах.

Література:

1. Драгоманов М. Чудацькi думки про украiнську нацiональну справу (глава 3) http://litopys.org.ua/drag/drag19.htm

2. Драгоманов М. «Переднє слово» до «Громади» 1878 p. http://litopys.org.ua/drag/drag12.htm

3. Круглашов А.М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. - Видання друге. - Чернівці: Прут, 2001. - 488 с.; Круглашов А.М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. - Чернівці: Прут, 2000. - 488 с. 

4. Горленко В.В. Погляди Михайла Драгоманова на реформування українського суспільства//Часопис Київського університету права. – 2010. - №4. – С.52.

5. Магновський І. Відображення гарантій прав і свобод людини та громадянина у поглядах М.Драгоманова і М.Ковалевського//Право України. – 2002.- №5. – С.137.

6. Томенко М. Політичні погляди М.Драгоманова та Д.Донцова в контексті формування сучасної української державності // Слово. — 1991. — № 2. — С. 25.

7. Салтовський О.І. Проблема нації в політичній концепції М.Драгоманова //Вісник КНУ Шевченка: Сер. Філософія. Політологія. – 2002. Вип.42/45. – С.42.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
09.05.2019 10:24
КОНСТИТУЦІЯ УНР 1918 РОКУ: СТВОРЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
08.05.2019 19:48
ЕВОЛЮЦІЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
08.05.2019 19:45
ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ У СТУДЕНТІВ ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
08.05.2019 19:44
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ РЕФЕРАНТУРИ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ ЯК ВИЯВ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УПА
08.05.2019 19:42
ВІЙСЬКОВО-МОБІЛІЗАЦІЙНА РЕФЕРАНТУРА У СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
08.05.2019 19:38
ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
08.05.2019 19:33
РЕФОРМИ СУДОУСТРОЮ В ЗУНР ТА УНР ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
07.05.2019 17:06
РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ АВСТРО–УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
03.05.2019 15:25
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
01.05.2019 14:15




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше