:: LEX :: КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 33)

Термін подання матеріалів

10 червня 2021

До початку конференції залишилось днів 24


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
 
01.05.2019 14:15
Автор: Коробчей Анастасія Юріївна, студентка, юридичний факультет, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Проблеми дослідження розвитку вітчизняного кримінального права ХХ століття є важливим фактором для формування поглядів щодо перспективної динаміки даної галузі в умовах сучасного державотворення України. Одним із драматичних періодів генези кримінального права Російської імперії, до складу якої входила переважна більшість українських земель є роки Першої світової війни, під час якої були внесені відповідні зміни у вже існуючу систему законодавства. Перша світова війна без сумніву деякою мірою вплинула на законодавство Російської імперії, коли фактично відбулося доповнення змісту окремих нормативно-правових актів через політичні, соціальні та економічні зміни у житті суспільства, особливо в українських Подільській та Волинській губерніях, які знаходилися на території військових дій.

У період Першої світової війни кримінальне законодавство Російської імперії змінювалося, намагаючись відповідати суспільним потребам, пов’язаним зі станом війни: була посилена кримінальна відповідальність за окремі злочини, такі як ухилення від несення військової служби та за інші правопорушення у сфері економіки (переховування окремих товарів та сировини) аж до смертної кари [1]. Основні зміни вносилися до тих статей, які регламентували відповідальність за ухилення від військової служби. 12 січня 1916 року був прийнятий закон, який змінив суть глави «Про втечу, самовільне відлучення та неявку вчасно на військову службу» другого розділу «Військового уставу про покарання». Втеча розглядалася як самовільне залишення військовим своєї команди чи місця служби із ціллю повністю ухилитися від участі у воєнних діях [2]. Те ж саме значення мало і протиправне діяння без ознак втечі. Дезертирство за суспільними переконаннями було характерним для морально нестабільної, зневіреної в ідеалах, здобутті перемоги та патріотизмі армії.

Основними збірниками кримінального законодавства в Російській імперії взагалі та в українських губерніях безпосередньо на момент початку Першої світової війни були:

1). Уложення по покарання кримінальні і виправні 1845 року, яке у другій половині ХХ століття законодавчо доповнювались, що було пов’язано з економічними, політичними та адміністративно-судовими реформами [3].

2). Кримінальне уложення 1903 року, куди було внесено поправки про посилення кримінальної відповідальності [4].

3). Устав воєнно-кримінальний 1839 року, який спочатку був п’ятою частиною Зводу воєнних постанов і містив 2 книги, перша з яких передбачала кримінальну відповідальність і була замінена Військовим уставом про покарання 1868 року [5, с. 19]. Згодом після видання Військового уставу про покарання був виданий Морський устав про покарання, який діяв у Росії до 1917 року.

Кримінальне законодавство воєнного періоду, що діяло в Російській імперії та в Україні зокрема характеризувалося застосуванням посилених кримінальних репресій, пов’язаних із специфічними умовами розвитку суспільства пі час Першої світової війни. 20 червня 1914 року було видано «Положення про воєнно-автомобільну повинність», яке передбачало статтю про кримінальну відповідальність за умисне пошкодження, знищення, переховування від посадових осіб, які завідували поставкою екіпажів для озброєння армії. За такі дії обвинувачені каралися ув’язненням від двох до восьми місяців [6, с. 60]. 20 червня 1914 року був виданий указ «Про затвердження тимчасового Положення», який доповнив Уложення про покарання кримінальні і виправні статтями, які регламентували застосування кримінальної відповідальності за порушення правил цензури, особливо до осіб, звинувачених у публічному розголошенні інформації, що стосувалася безпеки Росії та збройних сил [6]. Приймалися закони стосовно зовнішньої безпеки держави. Посилення кримінальної відповідальності за злочини, які перешкоджали обороноздатності Російської імперії  простежувалося і далі.       

Кримінальне законодавство використовувалося владою для розв’язання питань, що стосувалися сфери економічної діяльності. Міри кримінально-правових репресій були спрямовані проти власників підприємств, які допускали порушення при виконанні державних замовлень в більшості випадків щодо забезпечення потреб флоту та армії. 24 травня 1915 року було прийнято Положення про застосування кримінальної відповідальності до власників підприємств, які виготовляли речі, необхідні для оснащення армії та флоту за відмову без поважних причин від виконання замовлень військового та морського міністерств. Такі дії каралися ув’язненням на строк від чотирьох місяців до двох років або позбавленням деяких прав та привілеїв власників підприємств [7, с. 278]. Кримінальна відповідальність в українських землях Російської імперії вводилася за 1) утаємнення товарів та сировини; 2) затягування з виконанням угод; 3) затягування поручення уряду про заготівлю засобів нападу або захисту від супротивника; 4) порушення поставок предметів забезпечення для діючої армії та флоту. У Кримінальне уложення 1903 року було внесено доповнення про посилення кримінальної відповідальності, санкціонувалося застосування смертної кари. За статтею 108 глави 4 « Про державну зраду » Кримінального уложення 1903 року: «Російський підданий, винний у сприянні ворогу у його воєнних чи інших ворожих діях проти Росії, карається: терміновою каторгою. Якщо таке сприяння ворогу полягало: 1) у переданні йому чи спробі передання йому армії чи флоту, загону війська, окремої частини чи команди, укріпленого місця, військового порту чи військового судна чи в позбавленні їх можливості захисту від ворога; 2) у схиленні чи підмові загону війська, окремої частини чи команди чи їх начальника до переходу на бік ворога; 3) у насильницькому опорі російським військовим силам чи нападі на них; 4) у вбивстві начальника армії, штабу, загону війська, окремої частини чи команди, укріпленого місця, військового порту, ескадри чи військового судна чи особи, яка виконує важливе військове доручення чи обов’язок, чи у переданні кого-небудь із цих осіб до рук ворога; 5) у знищенні складів із засобами нападу чи захисту від ворога чи предметів військового забезпечення чи приведення до непридатного стану сухопутних чи водних шляхів сполучення чи телеграфів або телефонів чи інших засобів зв’язку різних частин армії; 6) у шпіонажі; то військовий карається смертною карою. Такому ж покаранню на аналогічних підставах підлягає російський підданий, який вчинив передбачений цією статтею тяжкий злочин проти союзної з Росією по зброї держави» [4, с. 303].

Особливо часто судами в Україні застосовувалися під час війни закон «Про посилення кримінальної відповідальності військовослужбовців за державні злочини» від 1906 року та закон «Про відповідальність за шпигунство» від 1912 року. Посилювалися покарання за 1) дезертирство; 2) самовільну відлучку; 3) ухилення від несення військової служби; 4) умисні тілесні пошкодження з метою ухилення від військової служби. 9 листопада 1914 року до Військово-кримінального уставу було додано статтю за якою звинувачені у навмисному нанесенні собі вогнепальних чи інших поранень задля уникнення військової служби піддавалися суворим покаранням: 1) якщо це ставалося у районі воєнних дій, винний позбавлявся усіх прав та засуджувався до смертної кари, або відсилався на каторжні роботи терміном від чотирьох до двадцяти років; 2) при зустрічі з ворогом – позбавлення усіх прав та смертна кара. Наведені покарання також могли застосовуватися до тих, хто навмисно сприяв дезертирам та самострілам [8, с. 758]. У грудні 1914 року були внесені зміни до окремих статей Військового уставу про покарання, які в новій редакції регламентували посилення кримінальної відповідальності військовослужбовців за самовільну відлучку від місця служби, за втечу з місця воєнних дій [9, с. 78]. Обвинувачені у цих злочинах каралися позбавленням громадянських прав та засланням на каторжні роботи терміном від чотирьох до двадцяти років, чи позбавленням усіх громадянських прав та смертною карою. Ці покарання застосовувалися навіть до тих, хто лише вчинив замах на ці дії. Найвищу міру покарання застосовували до звинувачених у підбурюванні на словах, власним прикладом чи іншим способом до того, щоб здатися у полон ворога, ухилитися від бою у районі воєнних дій, навіть якщо ці дії не несли за собою ніяких наслідків [10, с. 23].

Виходячи із вищезгаданих положень та спираючись на сукупність усіх юридичних фактів, можна підсумувати, що у період Першої світової війни 1914 - 1917 років кримінальне законодавство Російської імперії та відповідно й земель України, які на той час перебували у її складі, зазнало відповідних змін, які безпосередньо мали на меті забезпечити та покращити обороноздатність країни, зменшити соціальну напругу та ліквідувати революційні настрої серед населення. У результаті проведеної історико-правової розвідки потрібно зазначити, що дана тема потребує подальшого дослідження на основі нових документів, які ще не досить ретельно проаналізовані.

Література:

1. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть. Учебник / Под ред. Р. Р. Галиакбарова. § 1 главы 3. Краснодар. 2000.

2. Анисимов А. Н. Воинский устав о наказаних, разъясненный мотивами, на которых он основан, решениями Главного Военного Суда и дополненный приказами и циркулярами по военному ведомству. Издание юридического книжного магазина. Н. К. Мартынова. Петроград. 1917.

3. Уложение о наказаних уголовных и исправительных 1885 года / Издан проф. Имп. Училища правоведения. Н. С. Таганцевым. 5-е изд., доп. – Спб: тип. М. Стасюлевича, 1886. 714 с.

4. Российское законодательство Х-ХХ веков. Том 9. Законодательство буржуазно-демократических революцій. Под ред. проф. О. И. Чистякова. Изд. «Юридическая литература», 1994, с. 340.

5. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. М., 2002. 624 с.

6. Рогов В. А. Право России в период Первой мировой войны: учеб. пособие. Москва. 1983.

7. Гончаренко В. Г. Право Украины во время её пребывания в составе Российской империи. Право Украины. 2013. № 1. С. 236-281.

8. Авербах О. И. Законодательные акты, вызванные войной 1914-1915 гг. Петроград, 1915. Т. ІІ. 604 с.

9. Свод военных постановлений 1869 года. Часть шестая, Уставы военно-уголовные. Петроград, 1915. 280 с.

10. Иванов С. С., Скрипалев Е. А. Государство и право России в годы мировой империалистической войны (1914-1917 гг.).Москва. 1962. 


___________________________________

Науковий керівник: Вовк Олександр Йосипович, кандидат юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка




допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
09.05.2019 10:24
ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
09.04.2019 15:34
КОНСТИТУЦІЯ УНР 1918 РОКУ: СТВОРЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
08.05.2019 19:48
ЕВОЛЮЦІЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
08.05.2019 19:45
ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ У СТУДЕНТІВ ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
08.05.2019 19:44
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ РЕФЕРАНТУРИ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ ЯК ВИЯВ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УПА
08.05.2019 19:42
ВІЙСЬКОВО-МОБІЛІЗАЦІЙНА РЕФЕРАНТУРА У СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
08.05.2019 19:38
ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
08.05.2019 19:33
РЕФОРМИ СУДОУСТРОЮ В ЗУНР ТА УНР ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
07.05.2019 17:06
РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ АВСТРО–УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
03.05.2019 15:25




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше