Реалізація функцій адвокатури можлива лише за умови надання адвокату кореспондуючих прав та юридично закріплених повноважень. Теоретично, адвокат наділений широким спектром можливостей реалізації прав для забезпечення побудови гідної лінії захисту, проте на практиці все частіше постає питання ефективності застосування таких засобів. Адвокатський запит, хоч і надає адвокату право збирати інформацію, пов’язану із матеріалами справи, проте не є абсолютною запорукою отримання таких відомостей. На шляху стає цілий ряд перешкод, як на законодавчому, так і на практичному рівнях.
Користуючись методом системного тлумачення норми статті 24 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яка дає деталізоване визначення поняттю «адвокатський запит», варто звернути увагу, що задоволення запиту можливе лише за умови, якщо відомості, які необхідно надати юридичній особі-розпоряднику інформації, стосуються саме правовідносин, які виникають між клієнтом та адвокатом. [1]
Наступним ускладненням у використанні цього засобу отримання відомостей для адвоката є те, що предметом адвокатського запиту не може бути інформація з обмеженим доступом. Відповідно до законодавства України, дане поняття включає таємну, конфіденційну та службову інформацію. Правовий режим обмеження доступу до службової інформації визначено у законі «Про доступ до публічної інформації», проте Постановою Пленуму Вищого Адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», було встановлено, що вищезгаданого закону не поширюється на відносини між адвокатом та розпорядником інформації. [2]. Підставами для відмови у наданні інформації можуть бути також її відсутність та неналежне оформлення документів. Помилки сповільнюють процес пошуку доказів та можуть свідчити про некомпетентність правника, якщо носять систематичний характер.
Враховуючи наведені факти, сам собою напрошується висновок, що адвокатський запит не завжди є достатньо ефективним методом збору інформації та захисту інтересів клієнта. Надмірна формалізованість вимог до його оформлення та відсутність дієвих механізмів адміністративної відповідальності за його ігнорування призводить до безпідставних відмов у наданні відповіді на запит та порушення строків розгляду запиту. Звичайно, велика частка відповідальності лежить і на правниках, оскільки, якісно укладений документ може стати якщо не гарантією отримання інформації, то хоча б підставою для оскарження несанкціонованої відмови у судовому порядку.
Література:
1. Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 5 лип. 2012 р. №5076. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 (дата звернення: 02.05.2019)
2. Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації: ППВАС від 29 вер. 2016 №10. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010760-16 (дата звернення: 02.05.2019)
_______________________________
Науковий керівник: Малярчук Л.С., асистент кафедри нотаріального, виконавчого процесу та адвокатури юридичного факультету Київського національногоуніверситету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
