На сьогоднішній день існує яскравий приклад підміни поняття здійснення нотаріусом функції з гарантування захисту прав учасників цивільних правовідносин, а саме неповної участі нотаріуса в оформленні документів щодо переходу права власності. Мова йде про закріплення в законодавстві обов’язкового вчинення нотаріальної дії з засвідчення підписів відчужувача і набувача на акті приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю чи з додатковою відповідальністю, натомість обов’язкового вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору відчуження частки в статутному капіталі. Визначено, що одним із документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю є акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства, справжність підписів на такому документі засвідчується нотаріально [1].
Яким же чином розмежовуються ці два поняття, так при нотаріальному посвідченні нотаріуси перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін [2], тоді як засвідчуючи справжність підпису нотаріус підтверджує, що підпис зроблено певною особою, але при цьому нотаріус не посвідчує факти, викладені у документі [2].
Як відзначено науковцями, особливе значення нотаріального посвідчення договорів полягає у тому, що договір набуває офіційного статусу, оскільки пов’язується із нотаріальною процесуальною формою. Після нотаріального посвідчення він підпадає під державну охорону, тобто має більшу гарантованість та стабільність завдяки тому, що при його посвідченні нотаріус перевіряє правоздатність та дієздатність юридичних і фізичних осіб, роз'яснює їм їхні права та обов'язки, сутність правочину та наслідки вчинюваної нотаріальної дії, тим самим зменшується ризик цих осіб бути обманутими, що дає можливість громадянам вільно розпоряджатися своїми майновими правами. Переваги нотаріальної форми посвідчення договорів полягають і в тому, що нотаріус зобов'язаний перевіряти їх законність, чи не суперечать їх умови інтересам сторін, суспільства, держави в цілому [3, с. 664].
Порівняємо при цьому випадок засвідчення підписів на акті приймання-передачі і посвідчення нотаріусом договору відчуження частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю чи з додатковою відповідальністю.
В разі засвідчення підписів на акті приймання-передачі засвідчуються лише підписи осіб, що звертаються до нотаріуса, а саме попереднього учасника товариства та нового учасника. При цьому нотаріус виступає начебто в ролі стороннього спостерігача, який просто фіксує, що саме ця особа підписала документ, а не інша, і не має повноважень по перевірці дотримання жодних вимог законодавства щодо укладення самого договору відчуження.
В разі ж посвідчення договору нотаріус виступає в зовсім іншій ролі – він повинен перевірити відповідність договору закону та дійсним намірам сторін. При посвідченні договору відчуження нотаріус перевіряє належність особі частки в статутному капіталі, а також виконання передбачених законодавством вимог до правочину, в тому числі вимогу щодо переважного права купівлі частки в статутному капіталі інших учасників товариства, щодо внесення в повному обсязі частки до статутного капіталу учасником, який здійснює відчуження, вимоги сімейного законодавства щодо надання згоди подружжя на відчуження частки в статутному капіталі, набутої в спільну сумісну власність подружжя, чи на придбання такої частки.
Так відповідно до законодавства невиконання такої вимоги як повідомлення інших учасників про наступний продаж може мати наслідком оспорювання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі та переведення прав покупця (покупців) на інших учасників товариства, в результаті чого будуть порушені як права інших учасників товариства, так і покупця, який може зазнати матеріальних збитків.
Оскільки дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди [4], при відчуженні частки, що є спільною сумісною власністю подружжя чи набуття частки в спільну сумісну власність подружжя, наслідком укладення договору без надання на це згоди іншого з подружжя, може стати визнання договору недійсним, що в свою чергу призведе до порушення прав учасників договору.
Таким чином існує оманливе відчуття гарантованості захисту переходу права власності на частку в статутному капіталі, оскільки для здійснення реєстрації змін до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю чи з додатковою відповідальністю законом передбачено обов’язкове нотаріальне засвідчення підписів на акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства. Але цей захист зводиться лише до фіксування переходу частки від попереднього учасника до нового учасника, і не гарантує безспірності такого переходу, оскільки нотаріус, як вже зазначено вище, не може переконатися в дотриманні всіх вимог законодавства для такого переходу.
Можна визначити, що створюється небезпечний прецедент закріплення в законодавстві участі нотаріуса в оформленні похідного документа – акта приймання-передачі, коли, насправді, є необхідність такого закріплення щодо основного документа – договору відчуження.
Література:
1. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: Закон від 15.05.2003 № 755-IV // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15 (дата звернення: 12.10.2019).
2. Про нотаріат: Закон від 02.09.1993 № 3425-XII // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 (дата звернення: 12.10.2019).
3. Теорія нотаріального процесу: Науково-практичний посібник / за заг. ред. С. Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.
4. Сімейний кодекс України: Закон від 10.01.2002 № 2947-III // База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 (дата звернення: 12.10.2019).
___________________________
Науковий керівник: Фурса Світлана Ярославівна, доктор юридичних наук, професор, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
