:: LEX :: КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ФОРМИ ЗАПОВІДАЛЬНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ В ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ФОРМИ ЗАПОВІДАЛЬНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ В ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
 
16.10.2019 11:28
Автор: Кернична Софія Ярославівна, докторантка, кафедра міжнародного приватного права, Факультет права і адміністрації Ягеллонського Університету, м. Краків, Польща
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

В більшості держав-членів Європейського Союзу спадкові розпорядження підлягають певним формальним вимогам. Колізійні норми щодо визнання дійсними заповітів і спільних заповітів відносно форми було гармонізовано в більшості держав-членів Європейського Союзу (за винятком Болгарії, Кіпру, Чехії, Угорщини, Італії, Латвії, Литви, Мальти, Португалії, Румунії і Словаччини). Гаазька конвенція від 5 жовтня 1961 р. [1] стосується колізії законів щодо форми заповідальних розпоряджень, зокрема заповітів та спільних заповітів, але не стосується спадкових договорів. Відповідно до ст. 1 Гаазької Конвенції від 5 жовтня 1961 р. дійсність щодо форми заповідальних розпоряджень є упривілейована альтернативним відсиланням до різних правових порядків: заповідальне розпорядження є дійсне щодо форми, якщо вона відповідає внутрішньому законодавству: а) місця, де спадкодавець склав розпорядження; б) громадянства спадкодавця на момент складення розпорядження або на момент смерті; в) постійного місця проживання спадкодавця на момент складення заповіту або на момент смерті; г) звичайного місця проживання спадкодавця на момент складення заповіту або на момент смерті; ґ) що стосується нерухомого майна – місця його знаходження. Всі колізійні норми відсилають до внутрішнього законодавства, виключаючи renvoi (згідно теорії renvoi колізійні норми повинні бути зрозумілими в такий спосіб, що інкорпорують не лише внутрішнє законодавство іншої держави, але також її колізійні норми [2]). Така ж модель визначення законодавства застосовується при з’ясуванні яке законодавство належить застосовувати до скасування заповіту. Скасування заповіту є дійсним, якщо форма відповідає законодавству, відповідно до якого скасовуване заповідальне розпорядження було дійсним (ст. 2 Гаазької конвенції). Більшість держав-членів ЄС, які не є сторонами згаданої Гаазької конвенції, сприяють збереженню дійсності заповідальних розпоряджень, застосовуючи подібні техніки багаторазових альтернативних колізійних прив’язок [3, с. 584].

В Проекті спадкового регламенту від 14 жовтня 2009 року [4] не було жодної згадки щодо формальної дійсності, що виразно показує зміст ст. 19 Проекту спадкового регламенту, зокрема пункт k ч. 2 ст. 19 Проекту спадкового регламенту, відповідно до якого зі сфери дії застосовуваного законодавства було виключено дійсність розпоряджень на випадок смерті щодо їх форми. В пояснювальному меморандумі до Проекту припускається, що часткова гармонізація, досягнута Гаазькою конвенцією від 1961 р., є достатньою. Автори Коментаря до Проекту Регламенту з Інституту Макса Планка в Гамбурзі [5, с. 622] не погоджуються з таким твердженням. Вони аргументують, що Гаазька конвенція не застосовується у всіх державах-членах ЄС. Наголошено на тому, що не буде обґрунтованим прийняття загальної колізійної норми щодо спадкування, оминаючи важливу з практичної точки зору сферу заповідальних розпоряджень разом з їх формальною дійсністю. Авторами Коментаря було запропоновано, щоб до Гаазької конвенції від 1961 року приєдналися держави-члени Європейського Союзу, які до цього часу не були сторонами цієї конвенції. На думку авторів Коментаря, Спадковий регламент повинен містити власні норми щодо законодавства, що застосовується для оцінки формальної дійсності заповідальних розпоряджень. Запропоновано додати ст. 18 b, яка була б віддзеркаленням положень Гаазької конвенції з певними модифікаціями, що полягали насамперед в тому, що формальні приписи повинні відноситись не лише до формальної дійсності заповітів, але загалом поширюватися на усі види заповідальних розпоряджень (testamentary disposition) [5, с. 622-623], тобто також на спільні заповіти і на спадкові договори. Крім того запропоновано додати до переліку, який містяться у ст. 1 Гаазької конвенції додаткову колізійну прив’язку: законодавство держави, яке застосовується до спадкової справи, а також законодавство, яке могло б застосовуватися до спадкової справи в момент складення розпорядження. Таке відсилання до актуального законодавства, тобто «застосовуваного», а також до гіпотетичного спадкового статуту розширює перелік, зазначений у ст. 1 Гаазької конвенції. Одна з найважливіших пропозицій авторів коментаря з Інституту Макса Планка в Гамбургу відноситься до поняття „valid as regards form” (тобто до форми заповіту), що міститься в ст. 1 Гаазької Конвенції. Оскільки спільні заповіти та спадкові договори не є допустимими у всіх правових системах держав-членів ЄС (в деяких правових системах вони вважаються недійсними з огляду на нелегітимне обмеження свободи спадкування), незрозумілим для авторів було як ці заборони щодо складання окремих заповідальних розпоряджень повинні бути охарактеризовані, а зокрема, чи вони впливають на формальну чи матеріальну дійсність розпорядження, чи належить їх розуміти в залежності від мети заборони [5, с. 623]. В цьому контексті було наголошено, що в законодавстві ЄС повинно чітко вказуватися, що заборона окремих заповідальних розпоряджень завжди буде питанням формальної дійсності [3, с. 585-586]. Запропоновано додати до проекту Спадкового регламенту ст. 18 b ч. 3, в якій перелічено питання, які впливають на формальну дійсність заповіту, а саме: положення, що обмежують допустимі форми заповідальних розпоряджень з огляду на вік, громадянство або інші особисті якості спадкодавця; характеристики, які повинні бути притаманні свідкам для дійсності заповідального розпорядження; заборони щодо складання окремих видів заповідальних розпоряджень [5, с. 620-621]. Крім того авторами коментаря Інституту Макса Планка запропоновано, щоб в ст. 18 b ч. 2 подібно як в ст. 2 Гаазької конвенції положення, що стосуються форми заповідальних розпоряджень, застосовувалися також до розпоряджень, які скасовуватимуть раніше складені заповідальні розпорядження mortis causa з тим, щоб розпорядження, яке скасовує дію заповідального розпорядження, повинне бути дійсне щодо форми відповідно до законодавства, на підставі якого дійсним було заповідальне розпорядження, що скасовується [5, с. 620].

Більшість пропозицій авторів Інституту Макса Планка в Гамбурзі було враховано при приготуванні остаточного тексту Спадкового регламенту Європейського Союзу [6]. Стаття 27 Спадкового регламенту під назвою «Формальна дійсність письмових розпоряджень на випадок смерті» містить положення щодо оцінки дійсності заповідальних розпоряджень. Відповідно до ст. 27 ч. 1 Спадкового регламенту розпорядження mortis causa вважається дійсним щодо форми, якщо його форма відповідає законодавству: а) держави, в якій складено розпорядження або укладено договір щодо спадщини; b) держави, громадянином якої був спадкодавець або хоча б одна з осіб, якої стосується договір, в момент складення розпорядження або в момент смерті; с) держави, в якій спадкодавець або хоча б одна особа, до спадкування після якої стосується договір щодо спадкування, мали місце постійного проживання або в момент складення розпорядження чи укладення договору, або в момент смерті; d) держави, в якій спадкодавець або хоча б одна особа, до спадкування після якої стосується договір щодо спадщини, мали місце «звичайного проживання» або в момент складення розпорядження чи в момент складення договору, або в момент смерті; e) щодо нерухомого майна – законодавства держави, в якій знаходиться нерухоме майно. 

Крім того, варто зазначити, що усні розпорядження на випадок смерті виключено зі сфери застосування Спадкового регламенту (ст. 1 ч. 2 літера f), а отже дійсність щодо форми усних розпоряджень в державах-членах Європейського Союзу, що є сторонами Гаазької Конвенції з 1961 року, буде оцінюватися відповідно до положень цієї конвенції.

Література:

1. Гаазька конвенція про колізії законів, які стосуються форми заповітів від 5.10.1961 р. [Електронний ресурс] // Hague Conference on Private International Law: [офіційний веб портал]. – Режим доступу: https://assets.hcch.net/docs/d1bc7e22-3e75-4cbd-95ef-4b07f3f0213f.pdf

2. Ernest G. Lorenzen. The Renvoi Doctrine in the Conflict of Laws – Meaning of “The Law of A country”, „27 Yale L.J.”, 509, 511 (1918).

3. A. Dutta. Succession and Wills in the Conflict of Laws on the Eve of Europeanisation // Rabels Zeitschrift für ausländisches und internationals Privatrecht. – 2009. – № 73. – С. 547 – 606.

4. Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and authentic instruments in matters of succession and the creation of a European Certificate of Succession [Електронний ресурс] // EUR-Lex [офіційний веб портал]. – Режим доступу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:52009PC0154&from=EN

5. Basedow J. et al. Comments on the European Commission’s Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and authentic instruments in matters of succession and the creation of a European Certificate // Rabels Zeitschrift für ausländisches und internationales Privatrecht. – 2010. – № 74. – С. 522 – 720.

6. Regulation (EU) No 650/2012 of the European Parliament and of the Council of 4 July 2012 on jurisdiction, applicable law, recognition and enforcement of decisions and acceptance and enforcement of authentic instruments in matters of succession and on the creation of a European Certificate of Succession [Електронний ресурс] // EUR-Lex [офіційний веб портал]. – Режим доступу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32012R0650&from=EN



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ДІЙ З ПОСВІДЧЕННЯ ДОГОВОРІВ ТА ЗАСВІДЧЕННЯ ПІДПИСІВ НА ДОКУМЕНТАХ В АСПЕКТІ ВІДЧУЖЕННЯ ЧАСТКИ В СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ
15.10.2019 20:41
ЩОДО ПИТАННЯ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
15.10.2019 15:00
СПАДКОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
14.10.2019 11:30
ВСТАНОВЛЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ З УРАХУВАННЯМ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ
14.10.2019 11:01
НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИМ СІМ’ЯМ
12.10.2019 18:13




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше