Відповідно до ст. 49 Конституція України гарантує право кожному громадянину на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.Особи, які споживають наркотичні речовини в немедичних цілях, а саме – наркозалежні не є виключенням,і відповідно як кожен громадянин нашої держави, мають право на медичну допомогу, зокрема лікування.
Вивчаючи вітчизняний досвід вважаємо за необхідне зупинитися на деяких з них.Так проаналізувавши стратегію державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року схваленої Кабінетом Міністрів України,у сфері контролю за обігом наркотиків, боротьби з їх незаконним обігом та протидії наркоманії, що відповідає національним інтересам України і міжнародним конвенціям ООН [1]. Питання, які стосуються лікування та проведення різного роду медичних заходів, в певній мірі, залишені поза увагою.Враховуючи той факт, що Україна обрала Європейський шлях розвитку, на наш погляд, необхідно переймати досвід зарубіжних країн, де на відміну від вітчизняного законодавства, питання наркозалежних вирішується не лише шляхом посилення покарання осіб чи впливу на обіг наркотичних засобів, а й приділяється увага заходам медичного характеру, які першочергово спрямовані на надання різного роду допомоги, зокрема лікування наркозалежних, оскільки наркоманія в сучасному світі, вважається не залежністю, а хворобою, звідси й нагальна потреба в лікуванні.
Окрім того, до національного законодавства належним чином не імплементовані Єдина Конвенція про наркотичні засоби 1961 року (з доповненнями) та Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, які містять низку важливих норм, що стосуються лікування наркозалежних, а саме, положення, що передбачають можливість застосування лікування в якості доповнення чи заміни до засудження або покарання за злочини які вчинені наркозалежними особами,навіть незважаючи на те, що Україна ратифікувала данні нормативно-правові акти, а стаття 9 Основного Закону проголошує чинні міжнародні договори частиною національного законодавства України.
Складовою сучасного наркотичного законодавства України є також 17 кримінально-правових норм ( статті 305-321 КК України та статті 44, 44-1,106-1,106-2 КУпАП. Більшість із них – репресивного характеру, спрямована на припинення незаконного обігу наркотиків, обмеження й заборону. Профілактичний характер мають лише ст.ст. 307, 309 та 311 КК України [2, с.41]. Законодавець знову ж таки, надає перевагу заходам кримінально-правового впливу, в той час як заходи медичного характеру, взагалі залишені поза увагою, хоча, як зазначено вище, повинні все ж таки бути пріоритетними в боротьбі з наркоманією, і тому, маємо потребу в наявності спеціалізованих норм, які поряд (або в сукупності) з заходами кримінально-правового характеру, містили б низку профілактичних заходів, зокрема і право на лікування наркозалежних осіб.
Окрім того, в Україні існують Стандарти надання наркологічної допомоги, затверджені Наказом МОЗ України і формально обов’язкові для виконання. Проте вони сформульовані в такий спосіб, що дозволяють при тотожних станах застосовувати різні препарати та лікувальні заходи: від замісної терапії до масажу та голковколювання [3, с.8]. Лікування наркотичної залежності в Україні проводиться в системі наркологічної допомоги, створеної ще в колишньому СРСР у 1959 році. В ній працюють спеціалізовані наркологічні диспансери й лікарні, а також наркологічні кабінети в лікарнях загального профілю. Ці установи перебувають у муніципальній власності, а методичне керівництво та підготовка нормативних документів покладені на МОЗ України. В роки незалежності України з’явилися наркологічні кабінети та програми приватної форми власності, але вони надають допомогу наркозалежним в обмеженому обсязі й практично не впливають на ситуацію із громадським здоров’ям, оскільки адресовані найбільш соціально адаптованій частині хворих. Якість надання наркологічної допомоги формально регламентується уніфікованими Стандартами наркологічної допомоги населенню в лікувально-профілактичних установах України. Всі медичні, психологічні та соціально-реабілітаційні програми лікування від наркотичної залежності включено до Тимчасових стандартів діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги в Україні, затверджених у 1998 році, та Нормативів надання медичної допомоги дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах України, затверджених у 2002 році. Згадані стандарти та нормативи включають різні методи детоксикації, замісну терапію, невідкладну допомогу, психологічні реабілітаційна програми. Водночас, на думку більшості наркологів, Стандартами майже не користуються [3,с.15]. Тому, спеціалізовані документи є застарілі, вони потребують низки змін, які включатимуть міжнародно-правову практику, будуть уніфікованими тавідповідно складатимуть єдиний та ефективний перелік медичної допомоги наркозалежним особам.
Отже, проаналізувавши вищезазначене, ми дійшли висновку, що законодавче регулювання права на лікування наркозалежних осіб в Україні, знаходиться в неналежному стані, а тому, на нашу думку, потребує наступних змін:
- по-перше: переймання досвіду європейських країн у боротьбі з наркоманією, яка не спрямована лише на заходи примусу;
- по-друге: впровадження в національне законодавство сучасних європейських стандартів, розробка різного роду протоколів та рекомендацій;
- по-третє: створення профільних медичних закладівяк державного так і приватного характеру,для лікування наркозалежних осіб з використанням сучасних методів допомоги;
- по-четверте: заохочення громадськості до надання соціальної, психологічної та медичної допомоги наркозалежним особам;
- по-п’яте: найголовніше, розроблення на законодавчому рівні нових та ефективних нормативно-правових актів, в яких буде імпламентований досвід боротьби європейських країн з наркоманією та приділена увага не лише заходам кримінально-правового характеру (напр. посилення кримінальної відповідальності), а й наявність норм профілактичного характеру, що будуть спрямовані на здійснення соціальних та медичних заходів щодо наркозалежних осіб;
Тому, застосування законодавцем виключно заходів примусового характеру та посилення кримінальної відповідальності, яка існує та діє сьогодні, не призведе до успішної боротьби з наркозлочинністю, а лише сприятиме пошуку нових шляхів незаконного обігу та вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів наркозалежними особами.
Література:
1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2013 року №735-р "Про схвалення Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року". Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/735-2013-%D1%80
2. Питання сучасної наркополітики України: права людини та доступ до лікування/Одеська правозахисна група «Верітас».- Харків: Права людини, 2011р.-94 с.
3. Вієвський А.М., Дворяк С.В., Сидяк С.В., Лікування наркозалежності в Україні та оцінка його ефективності. Режим доступу: https://www.irf.ua/files/ukr/programs_health_news_1477_ua_PR.pdf
4. Єдина Конвенція про наркотичні засоби 1961 року з поправками, внесеними до неї згідно з Протоколом 1972 року про поправки до Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/995_177
5. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/995_096
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
