:: LEX :: ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ДІЗНАВАЧА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 6


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС ДІЗНАВАЧА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
 
01.02.2020 18:36
Автор: Личак Володимир Васильович, студент магістратури юридичного факультету Національного авіаційного університету
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право. Судові та правоохоронні органи. Адвокатура]

Відповідно до статті 215 КПК України досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання в порядку, передбаченому цим Кодексом [1].

Вважаємо, що у порівнянні зі злочинами, кримінальні проступки матимуть незначний ступінь суспільної небезпеки, тому логічно, що їх розслідування має відбуватися за спрощеною формою, аніж розслідування злочинів [2, с. 5-6].

О. Бойко та В. Литвинов, звертають увагу на те, що за положеннями КПК України – дізнання є окремою формою досудового розслідування, яке поки що не здійснюється [3, с. 101]. На сьогодні, здійснення дізнання є неможливим, оскільки законодавець прийнявши новий КПК України, закріпив у ньому норми про проступки, але не визначив їх види і склади. Тому, «запуск» дізнання було відтерміновано до набрання чинності спеціальним законом [4, с. 132-133].

Нарешті, після майже семи років законопроєктної роботи та з прийняттям Закону України від 22.11.2018 року № 2617-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі – Закон № 2617-VIII), що мав набрати чинності 01 січня 2020 року, мало відбутися спрощення досудового розслідування деяких кримінально-протиправних посягань. Водночас ця подія була відтермінована до 01 липня 2020 року.

В даній публікації, ми не будемо детально аналізувати дізнання, оскільки це питання вимагає окремого дослідження. Вважаємо, що доцільно зосередити увагу, лише на процесуальному статусі дізнавача у кримінальному провадженні.

Отже, коли Закон № 2617-VIII набуде чинності, то частину 1 статті 3 КПК України буде доповнено новим пунктом 4-1 з таким змістом: «дізнавач – службова особа підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, у випадках, установлених цим Кодексом, уповноважена особа іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків» [5].

Слід зазначити, що до поняття «дізнавач» неодноразово звертались вчені-правники. Так, ще до зміни КПК України О. Русанова, зазначала, що «з метою забезпечення однакового трактування поняття особи, яка провадить дізнання, КПК України має бути доповнений відповідною нормою» [6, с. 95], тому включення до процесуального закону цього положення, є позитивним моментом.

Також заслуговує на увагу питання про те, які суб’єкти будуть здійснювати дізнання. Зі змісту пункту 4-1 частини 1 статті 3 та частини 3 статті 38 КПК України в редакції Закону № 2617-VIII, залишається незрозумілим, – хто конкретно буде розслідувати кримінальні проступки. Вбачається, що за умови створення в органі досудового розслідування окремого підрозділу дізнання, його здійснюватиме штатний дізнавач. Відносно уповноважених осіб інших підрозділів органів досудового розслідування, то Закон № 2617-VIII чітко не встановлює, що це за особи, який їх правовий статус, як їх уповноважуватимуть здійснювати дізнання. Вважаємо, що в цьому питанні, необхідно погодитися з думкою О. Бойка та В. Литвинова, які зазначають, що «дізнання здійснюватиметься тими суб’єктами, для яких ця діяльність не є основною» [3, с. 102]. Тобто, у цьому випадку дізнання і слідство здійснюватимуть ті ж самі службові особи, проте невідомо, як у цих умовах розділятиметься навантаження й відповідальність за розкриття кримінальних проступків і злочинів [7, с. 224].

Уважно розглянувши законодавчі зміни, на наш погляд, необхідно підтримати думку О. В. Сапіна, який вважає, що уведення поняття «дізнавач» до чинного КПК України, ще не означає введення цієї посади у структурах органів дізнання [4, с. 135]. На це вказує й О. В. Сачко, який зазначає, що законодавчі новели щодо підрозділів дізнання потребують закріплення у законах, що регламентують діяльність органів дізнання, а не у відомчих нормативних актах [8, с. 68]. Водночас аналіз тексту Закону № 2617-VIII свідчить, що ним не вносяться конкретні зміни до низки законів для реалізації його положень.

Щоб детально проаналізувати процесуальний статус дізнавача, необхідно проаналізувати його повноваження. Закон № 2617-VIII доповнює КПК України новою статтею 40-1 «Дізнавач», яка фактично дублює статтю 40 «Слідчий органу досудового розслідування» чинного КПК України, але з деякими відмінностями.

Так, у частині 1 статті 40-1 КПК України в редакції Закону № 2617-VIII передбачається, що «дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання» [5].

Всебічний аналіз зазначеної норми свідчить, що не втратили свою актуальність зауваження Головного юридичного управління в яких чітко вказано, що це положення «не несе змістовного навантаження, оскільки у частині 2 цієї ж статті перелічені повноваження дізнавача, крім того, дізнавач апріорі не може бути наділений усім обсягом повноважень, якими наділений слідчий» [9, с. 21]. Тому вважаємо, що законодавцю слід чіткіше конкретизувати цей припис.

Частина 2 статті 40-1 КПК України в редакції Закону № 2617-VIII передбачає, що «дізнавач уповноважений: 1) починати дізнання за наявності підстав, передбачених цим Кодексом; 2) проводити огляд місця події, обшук затриманої особи, опитувати осіб, вилучати знаряддя і засоби вчинення правопорушення, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання, а також проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, установлених цим Кодексом; 3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам; 4) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; 5) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 6) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; 7) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу; 8) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом» [5].

Доцільно погодитися з думкою О. В. Сачко, який справедливо звертає увагу на те, що дізнавачу надаються як традиційні для слідчого права «проводити огляд місця події, обшук затриманої особи», так і не притаманні йому, а саме «опитувати осіб, вилучати знаряддя і засоби вчинення правопорушення, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або виявлені під час затримання» [8, с. 68]. Крім того, ці положення не узгоджуються з іншими законодавчими нормами та правовою доктриною.

З системного аналізу приписів кримінального процесуального закону, зовсім незрозуміло, чому у спрощеній формі досудового розслідування, Законом № 2617-VIII дізнавачу надається право на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, хоча КПК України у первинній редакції не передбачав проведення цих дій при дізнанні [2, с. 6]. Тому О. В. Сапіна, справедливо вказує не те, що вищевказані дії фактично «наблизили дізнання до класичного слідства» [4, с. 135], до того ж, запропоновані нововведення не узгоджуватимуться з частиною 2 статті 246 КПК України. Очевидно, що будь-якого раціонального пояснення таким діям законодавця, як видається – шукати не варто.

У частині 3 статті 40-1 КПК України в редакції Закону № 2617-VIII вказано, що «дізнавач зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі» [5]. Що стосується цього положення, то слід підтримати тих науковців, які відзначають, що законодавець «не достатньо уваги приділив повноваженням дізнавача щодо оскарження письмових указівок прокурора до прокурора вищого рівня» [3, с. 104, 9, с. 22], а також «жодним чином не визначив, як прокурору реагувати на неналежне виконання його указівок чи взагалі їх невиконання дізнавачем» [4, с. 135].

В частині 4 статті 40-1 КПК України в редакції Закону № 2617-VIII передбачено, що «дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення дізнавача» [5].

Фактично ця норма повністю повторює положення частини 5 статті 40 КПК України. Водночас слід погодитися із зауваженнями Головного юридичного управління в яких йдеться, що «самостійність дізнавача є декларативною, оскільки він фактично не приймає самостійно жодного процесуального рішення» [9, с. 22].

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, зазначимо, що з набранням чинності Законом № 2617-VIII має запрацювати нова форма досудового розслідування – дізнання, яке передбачене для розслідування кримінальних проступків. Норми КПК України свідчать, що ключову роль у дізнанні законодавець надає дізнавачу, якому надаються відповідні процесуальні повноваження, яких має буди достатньо для здійснення його діяльності. Водночас є підстави з обережністю ставитися до запропонованих змін, оскільки вони містять багато недоліків та суперечностей. Очевидно слід погодитися з позиціями тих науковців і практиків, які висловлюються за те, щоб Закон № 2617-VIII було визнано таким, що втратив юридичну чинність.

Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ed20200701 (дата звернення: 31.01.2020).

2. Гасанов Р. Н. Дізнання як форма досудового розслідування. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 1-1. С. 3-8.

3. Бойко О., Литвинов В. Окремі питання здійснення дізнання в кримінальному процесі України. Национальный юридический журнал: теория и практика. 2019 (березень). С. 100-104.

4. Сапін О. В. Проблемні питання запровадження досудового розслідування кримінальних проступків у сучасних умовах. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Вип. 5. Том 3. С. 132-136.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень : Закон України від 22.11.2018 р. № 2617-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19 (дата звернення: 31.01.2020).

6. Русанова О. Визначення поняття і процесуального статусу особи, яка провадить дізнання. Юридична Україна. 2011. № 4. С. 94-97.

7. Валуєва Л. В. Оцінка діяльності поліції щодо розкриття кримінальних проступків. Порівняльно-аналітичне право. 2019. № 2. С. 222-225.

8. Сачко О. В. Верховенство права під час застосування інституту дізнання щодо кримінальних проступків. Приватне та публічне право. 2018. № 4. С. 67-70.

9. Зауваження Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України від 19.11.2018 до проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень». URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=63928&pf35401=469212 (дата звернення: 31.01.2020).

________________

Науковий керівник: Біленчук Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права і процесу Національного авіаційного університету



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПСИХОЛОГІЧНІ МАНІПУЛЯЦІЇ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
22.01.2020 15:56
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ У ТУРЕЧЧИНІ
15.01.2020 10:55
ДО ПИТАННЯ ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ СУДУ ПРИСЯЖНИХ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
06.02.2020 21:28
УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
06.02.2020 20:58
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПІДСЛІДНОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ
06.02.2020 13:31
ПОИСК И ОТОБРАЖЕНИЕ ЦИФРОВЫХ СЛЕДОВ УДАЛЕННЫХ ИЗОБРАЖЕНИЙ
05.02.2020 12:42
ВПЛИВ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ
02.01.2020 16:47




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше