ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ОБМЕЖЕННЯ ВОЛІ
26.09.2008 09:13
Автор: Марченко Леонід Олександрович, заступник начальника курсу Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань
Покарання у виді обмеження волі, передбачене ст. 61 Кримінального кодексу України, є основним покаранням, яке полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням до праці. Цей вид покарання є новим для кримінального та кримінально-виконавчого права, хоча раніше законодавством були передбачені покарання, за своєю суттю схожі з обмеженням волі. До таких покарань можна віднести умовне засудження з обов’язковим залученням до праці та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці[1].
Відповідно до частини 1 статті 57 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Криміналь¬но-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказано¬го в приписі строку[2].
Як зазначено в п. 2.4. Інструкції про порядок виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань[3], затвердженої спільним наказом ДДУПВП, МВС 19.12.2003 року № 270/1560, кримінально-виконавча інспекція вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз’яснює їй порядок виконання вироку суду, відповідальність за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру. Корінець припису з підписом засудженої особи долучаються до її особової справи.
Не пізніше трьох діб з дня отримання припису засуджена осо¬ба зобов'язана виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. Засуджена особа при собі повинна мати документ, який засвідчує особу (паспорт, військовий квиток тощо)[4].
Пункт 2.18. зазначеної вище інструкції встановлює, що у разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або якщо місцезнаходження засудженої особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої засудженої особи протягом п’ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адміністрації виправного центру про неприбуття до місця відбування покарання.
Відповідно пункту 2.19. даної інструкції, якщо після здійснення зазначених заходів місцезнаходження засудженої особи не встановлено, за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук та до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.
Аналізуючи відповідні норми права, можна стверджувати, що не передбачено відповідальність засудженої особи за несвоєчасне прибуття до вказаного місця відбування покарання, а саме на протязі від трьох до п’ятнадцяти днів з дня отримання припису. Отже, на нормативно-правовому рівні необхідно передбачити, що у разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання протягом трьох діб за поданням інспекції органом внутрішніх справ оголошується її розшук та до суду надсилається подання про направлення засудженої особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.
Також нормативно-правовими актами не визначено порядок прибуття засуджених до місця відбування покарання у разі відсутності у засудженої особи при собі документів, які засвідчують особу (паспорт, військовий квиток тощо). В такому випадку необхідно зобов’язати кримінально-виконавчу інспекцію видавати документ, який би посвідчував особу засудженого.
Відповідно до п. 5.1. Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі[5], затвердженої наказом ДДУПВП 16.02.2005 року № 27, приймання засуджених до виправного центру здійснюється комісією під керівництвом начальника установи.
Досліджуючи порядок приймання засуджених до виправних центрів виникає питання стосовно приймання засуджених, які прибули до установи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння та про відповідальність за це.
Отже, доцільно на нормативно-правовому рівні передбачити відповідальність за прибуття засудженого до установи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння та зобов’язати кримінально-виконавчу інспекцію здійснювати роз’яснення про відповідальність за прибуття засудженого до установи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
Література:
1. Кримінально-виконавче право України: Навч. посібник / За ред. проф. А.Х. Степанка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
2. Кримінально-виконавчий кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 3-4, стор. 21.
3. Інструкція про порядок виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затверджена спільним наказом ДДУПВП, МВС 19.12.2003 року № 270/1560.
4. Кримінально - виконавчий кодекс України: Науково - практичний коментар. Видання друге, доповнене і перероблене / Степанюк А.Х., Яковець І.С. За заг. ред. Степанка А.Х. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 560 с.
5. Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затверджена наказом ДДУПВП 16.02.2005 року № 27.
e-mail: march2212@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
