:: LEX :: СУДОВА РЕФОРМА ТА ПРОБЛЕМИ З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ ОСОБИ У ПРОЦЕСІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 42)

Термін подання матеріалів

29 червня 2022

До початку конференції залишилось днів 0


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУДОВА РЕФОРМА ТА ПРОБЛЕМИ З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ ОСОБИ У ПРОЦЕСІ
 
12.06.2020 10:18
Автор: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, професор Полтавського інституту бізнесу
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право. Трудове право та право соціального забезпечення]

Не секрет, що наразі владні структури намагаються усіляко обмежувати доступ особи до інформації у сфері організації своєї діяльності. Особливо то показово проявилося під час проведення судової реформи. Орган держави, уповноважений здійснювати добір суддів, - Вища кваліфікаційна комісія суддів, настільки утаємничив, всупереч закону, той процес, що спричинив лавину критики та змісив вже нову владу вдатися до небачених заходів. Склад ВККС за законом був розігнаний, їм заборонено навіть балотуватися до нового складу. Наведемо приклади судових справ про невиконання ВККСУ приписів закону про доступ до публічної інформації, адже цей орган до недавнього часу мав таку самовпевненість, що на будь-які інформаційні запити належної інформації не надавав, тож справа завжди має судову перспективу. У справі № 800/333/17 [1] позивач , який був учасником конкурсу до Верховного Суду, що у 2017 році проводився Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, звернувся до останньої з інформаційним запитом про отримання наступної інформації, яка перебуває в розпорядженні владного суб’єкта: 1) сканованої копії виконаного конкурсантом практичного завдання; 2) зауважень, висловлених чотирма членами колегії ВККСУ, які перевіряли його роботу; 3) інформації про оцінки (бали), виставлені членами колегії; 4) деперсоніфікованого тексту практичного завдання, виконаного одним із чотирьох перших за рейтингом кандидатів до Касаційного цивільний суду у складі Верховного Суду, які виконали практичне завдання за аналогічним варіантом. 

Як бачимо, у запиті мова йшла про інформацію, яка стосується безпосередньо певної особи. Але дана інформація потрібна їй для реалізації суспільного інтересу стосовно справедливості оцінок публічного конкурсу. Адже вона дозволить оцінити та порівняти підходи відповідача до оцінювання подібних результатів і виявити можливі протиправність та вибірковість оцінювання або спростувати такі підозри. Запит цієї інформації був здійснений відповідно до нормативно встановлених правил. Згідно з ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до закону публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Запитана інформація не є обмеженою ні за законом, ні за будь-якими підзаконними актами. В свою чергу, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ст. 1, 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»). 

Оскільки за традицією ВККСУ не надала відповіді на запит про інформацію, розгляд питання перейшов у площину судового спору. Але ж згідно з новітнім процесуальним законодавством, всі скарги на неправомірність діянь Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в спеціальному порядку розглядаються відразу Верховним Судом, тобто тією інституцією, яку щойно обрала ВККСУ, причому, як слідує із змісту позову та підтверджується висновками фахівців, далеко не у прозорий та чесний спосіб. Тож відразу виникає питання, чи може орган, який обраний відповідачем у справі, справедливо розглянути спір, якщо такий розгляд поставить під обґрунтований сумнів легітимність обрання на посади багатьох його членів? Питання, звісно, риторичне. То підтвердив і розгляд справи № 800/333/17.

Суд проявив чудові здібності «толерантності» стосовно свого контролюючого органу. Так, ВККСУ, як вказувалося, ніяк не аргументувала свою відмову у наданні запитуваної позивачем публічної інформації. Розуміючи, що судова відмова на кшталт «тому, що так треба» не буде вважатися обґрунтованим та законним рішенням, суд проявив винахідливість та кмітливість при конструюванні завідомо замовного вердикту. Зокрема, в ньому було сказано про відсутність у органу влади обов’язку надавати запитувану інформацію, тому що вона становить загрозу авторитету і неупередженості правосуддя. Ось так, ні більше, ні менше. Інакше кажучи, знання особи про те, як відбувалося її кваліфікаційне оцінювання, які помилки вона здійснила за результатами практичного завдання, підірве авторитет національної правозастосовної системи. І це при тому, що закон «Про судоустрій і статус суддів» вказує на прозорість процедури добору суддів, участь кандидатів у процесі оцінювання тощо. 

Насправді ж, авторитету правосуддя може зашкодити публічна інформація, яка оприлюднює негативні моменти в його діяльності, різноманітні зловживання. Якщо ВККСУ чесно, справедливо та об’єктивна проводила свою діяльність із оцінювання кандидатів на посади суддів Верховного Суду, інформація про це аж ніяк не може в принципі зашкодити авторитету судової системи, і навпаки. Отже, комісії є, що приховувати, це скоріш за все серйозні зловживання в процесі добору, які, на переконання багатьох дослідників питання, межують із злочинними проявами. Саме така негативна інформація про грубі порушення членами ВККСУ при проведенні конкурсу до Верховного Суду, звісно, може зашкодити авторитетові правосуддя. Але такий крок, як оприлюднення інформації про зловживання, слід зробити з метою очищення влади та усунення подібних недоліків в подальшому. Приховування ж подібної інформації із задіянням для цього судових органів держави є злочином проти правосуддя. І падіння авторитету правосуддя за таких обставин неминуче, що наочно показує нинішній стан довіри (краще сказати – недовіри) до національної системи судівництва, що наразі виявляється у проведенні новою українською владою чергової судової реформи.

Між тими, закон унормовує вказані відносини зовсім по-іншому. Річ у тім, що право на доступ до інформації має гарантуватися, в першу чергу, наявністю відповідного ефективного національного законодавства. Це буде правовою підставою забезпечення здійснення конституційного права людини на свободу доступу до інформації, її поширення та обміну. Як вже вказувалося, питання організації доступу особи до публічної інформації в нашій державі передовсім регулюються спеціальним законом. При цьому наявність даного законодавства світовою демократичною спільнотою розцінюється як вельми позитивний факт, за позицією «Global Right to Information Rating», Україна входить до найбільш успішних країн світу за показником досконалості законодавства у сфері доступу до інформації (108 балів із 150 можливих та посідає 18 позицію), а за ступенем відкритості і прозорості владних структур ми посідаємо 19 місце у світі [2]. 

Але окрім факту існування самого правового інструментарію, який покликаний гарантувати доступ до інформації, визначальне значення має приділятися практичним механізмам його застосування. Ось у цьому плані українська правова система страждає значним волюнтаризмом, нечіткістю та вибірковістю підходів, які часто межують із зловживаннями та корупційними проявами, а часом і переходять цю межу. Найбільш показово прірва між нормативними приписами європейського штибу, що містяться в українських нормативних актах, і реаліями правозастосовного буття проявляється саме при дослідженні фактичних даних щодо обмеження доступу особи до публічної інформації з боку суб’єктів владних повноважень.  

Як вже вказувалося, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону лише за наявності сукупності певних обставин. Але, навіть якщо публічна інформація підпадає під один із вказаних законом категорій, вона може бути віднесена до службової (тобто, обмеженої в доступі) інформації тільки після застосування трискладового тесту, визначеного в статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». А саме, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання щодо віднесення публічної інформації до службової, має бути обґрунтовано: 1) якому саме з інтересів загрожує надання (розголошення) інформації (наприклад, інтересам національної безпеки, територіальної цілісності); 2) в чому саме буде полягати шкода в разі розголошення цієї інформації; 3) чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Повертаючись до справи № 800/333/17, маємо відзначити, що Верховний Суд при розгляді справи взагалі «не помітив», що закон вказує на обов’язкову наявність сукупності вказаних у ст. 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» ознак, як умову можливої відмови у наданні особі публічної інформації. Один із таких чинників, який обов’язково має бути присутнім, аби інформація визнавалася обмеженою в доступі, є вчинення обмеження в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку. Іншим обов’язковим чинником має бути факт того, що шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. За приписом ст. 77 КАСУ презумпція доказування в адміністративному процесі покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень. 

Серед проблем, які гальмують розвиток європейських демократичних принципів щодо доступу суспільства і окремого громадянина до інформації в нашій державі, слід відзначити не розробленість необхідних підзаконних актів, які б ретельно та детально регулювали відповідні відносини в кожній галузі взаємодії. Така ситуація, коли в країні діє тільки один правовий акт загального виду, дозволяє суб’єктам владних повноважень зловживати механізмами обмеження доступу до інформації. Проблематика загострюється недостатністю уваги з боку публічної влади до вказаних питань. Немає усталеного розуміння публічної важливості відкритої інформації, не напрацьована практика застосування трискладового тесту [3]. А це, в свою чергу, призводить до відсутності досвіду балансування між правом на доступ і захистом приватності. 

Список використаних джерел:

1. Справа № 800/333/17. Архів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду за 2017 рік.

2. Українська Гельсінська спілка з прав людини. Право на доступ до публічної інформації. URL: https://helsinki.org.ua/pravo-na-dostup-do-publichnoji-informatsiji/

3. Бем М. В. (Представник Уповноваженого ВРУ з прав людини, к.ю.н.) URL: http://unba.org.ua/assets/uploads/news/post-relis/2015.03.23-04.03.18-mat6.pdf



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОНЯТТЯ СВОБОДИ ЗАПОВІТУ У СПАДКОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
10.06.2020 13:47




© 2006-2022 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше