Військовій справі запорозького козацтва періоду Нової Січі (1734-1775 рр.) присвячено чимало наукових праць. Однак на сьогодні ми не можемо стверджувати, що тема вичерпана. Детальної конкретизації потребують організаційно-функціональна структура Запорозького війська, особливості його комплектування, управління, озброєння, організація підрозділів і тактика тощо. Всі ці питання можна з’ясувати лише шляхом комплексного дослідження та системного аналізу військової справи козацтва у контексті розвитку військової справи XVIII століття в цілому.
Організаційно-функціональна структура Запорозького війська періоду Нової Січі базувалася на давніх традиціях низової козацької громади кінця XV – початку XVIII століть. Вищим органом влади на Запорожжі була щорічна загальновійськова рада. На загальновійськових радах обиралася військова і полкова старшина, розподілялись військові угіддя, вирішувались адміністративні, політичні і воєнні питання. Такі ради завжди відбувались першого січня. Але скликалися і позачергові – двічі (інколи тричі) на рік. Брати участь у радах могли лише неодружені козаки і старшини. Термінові питання вирішувались на спільних нарадах військової старшини і курінних отаманів (старшинських сходках). Ці сходки в 50-ті роки XVIII століття перебрали повноваження вищого органу влади Низової козацької громади. Нижчими органами влади на Січі були курінні ради, на яких обиралися курінні отамани та їх помічники, а також вирішувались внутрішні проблеми куренів. Адміністративні повноваження військової полкової і курінної старшини обмежувались одним роком. Однак авторитетних старшин запорожці, як правило, переобирали на наступний термін [1].
Першою особою у Війську був кошовий отаман, який правив одноосібно і єдиноначально. Наступні по своєму значенню посади були за військовим суддею, військовим писарем і військовим осавулом. Військовий суддя був другою особою після кошового. Суддя розглядав цивільні і кримінальні справи, скріплював своєю печаткою офіційні документи Запорозького Коша, а в разі участі кошового у поході (або тривалому від’їзді) призначався наказним кошовим отаманом. Військовий писар виконував функції головного секретаря, контролював військову і паланкові канцелярії, вів рахунки, складав офіційні документи і ставив на них свій підпис за кошового отамана і військового суддю. (За давнім запорозьким звичаєм кошовий отаман і військовий суддя не повинні були знати грамоти). В обов’язок військового осавула входили функції нагляду за порядком на Січі, у таборі і Запорожжі у цілому. Крім того, на військового осавула покладалась організація прикордонної та розвідувальної служби, розподіл платні і контроль над заготівлею провіанту, розгляд скарг, провадження дізнання, контроль за виконанням судових рішень. Посада військового обозного (як начальника штабу) обіймалася у Війську Запорозькому лише у воєнний час. Військовий старшина, обраний на цю посаду, слідкував за матеріальною базою, озброєнням і забезпеченням Війська Запорозького, організовував підготовку козацьких підрозділів до походу або чергового військового наряду, очолював інженерну службу, здійснював оперативне управління підрозділами тощо. Посади військового булавничого, військового хорунжого, військового бунчужного та військового перначника були почесними і надавались старшинам похилого віку. Посади військових служителів: військового довбиша, військового гармаша, військового товмача, військового кантаржія і шафарів перевозів, – були суто виконавчими. Після складення повноважень вищою посадовою особою на загальновійськовій раді звання військового старшини мало залишитися за козаком назавжди (якщо раніше він обіймав посаду курінного отамана). Полкову (паланкову) старшину обирали рядові козаки у кожній окремій паланці. З 1755 року паланкові полковники, старшини і шафарі на перевозах призначалися на посади Кошем. Похідні старшини, які обиралася для керівництва підрозділами, в мирний час зберігали своє звання і виконували свої функції лише під час чергового військового наряду. Кожен старшина без посади, як військовий, так і похідний, підлягав своєму курінному отаману. У своєму впливі на товариство кошові отамани опиралися на курінних отаманів, які були посередниками між військовою старшиною і рядовим козацтвом [2].
Командний склад Війська Запорозького низового разом з кошовим отаманом нараховував 101 особу. До цього числа треба додати “військових старшин та інших звань канцеляристів” (близько 48-49 осіб). Отже, у цілому командний склад Війська складався з 150 осіб. За виключенням нижчих командирів, командний склад призначався Кошем або обирався на військових сходках отаманів з числа старшин без посад. Лише курінна старшина обиралась рядовим козацтвом. У воєнний час командний склад Війська обирався рядовими козаками і затверджувався Кошем. В останнє десятиріччя існування Нової Січі вищий і середній командний склад призначався Кошем без врахування думки рядового козацтва. Однак нижчий командний склад, курінні похідні отамани, десятники і п’ятидесятники за розпорядженням Коша «для кращого порядку» завжди обиралися рядовим козацтвом. Якщо ж, за віддаленістю команди або партії, полковий старшина обирався рядовими козаками на посаду без затвердження Коша, обрання вважалося “самовільним”. Усі найважливіші справи в запорозьких командах: обрання командирів, розподіл платні, провіанту і трофеїв розв’язувалися на “сходках” команди. Але в останнє десятиріччя існування Нової Січі (1765-1775 рр.) Запорозький Кіш під тиском російського командування намагався звузити ці сходки до старшинсько-отаманських нарад. У ході російсько-турецької війни 1768-1774 рр. козацькі сходки майже повністю були витіснені старшинськими нарадами, які проходили «за зібранням уповноважених полковників, старшин і деяких перших і начальних із команди козаків». Кожна сходка за участю «черні» розглядалась Кошем як надзвичайне явище. У воєнний час вищою судовою інстанцією був Похідний Кіш. Рішення залежало тільки від кошового отамана, резолюції якого по судових справах були остаточними і не підлягали касації. Частину справ стосовно військових злочинів розглядав військовий суддя. Але він не мав права виносити остаточні рішення, а лише подавав кошовому отаману свою думку відносно тієї чи іншої справи, а також знайомив з ходом слідства і результатами допитів. Командири команд не мали судових повноважень. За виконання рішень суду відповідав військовий осавул, а після їх виконання мав відразу ж рапортувати кошовому отаману [3].
Аналіз описів бойових операцій запорожців у ході російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 років, зроблені у свій час А.О.Скальковським, О.М.Апановичем і Г.Г. Шпитальовим, дозволяє конкретизувати організаційно-функціональну структуру Війська Запорозького низового у період існування Нової Січі.
Головними тактичними підрозділами кінноти були тисячні команди, які очолювались військовими старшинами. Ці команди поділялись на дві п’ятисотенні команди, очолювані полковниками. При кожному полковнику були писар і осавул. У свою чергу п’ятисотенна команда поділялась на дві сотні: перша сотня нараховувала 300 козаків, а друга – 200. Під час бою або навчань перша сотня очолювалась осавулом, а друга – писарем. До складу сотні входило 10 похідних куренів по 23-26 козаків кожен. Похідний курінь очолювався наказним курінним отаманом і наказним курінним хорунжим. Для окремих операцій формувалися загони з декількох (найчастіше двох) похідних куренів, очолюваних підписарем або підосавулим. Виконання незначних завдань покладалося на один похідний курінь, а то і просто на його частину, очолювану наказним курінним хорунжим. Для проведення значних бойових операцій з декількох тисячних команд формувалися тимчасові партії, очолювані військовим старшиною, при якому було ще декілька військових старшин без посад, які складали штаб партії. Часто партії очолював сам кошовий отаман, військовий писар або військовий осавул. Форпостні прикордонні команди і партії кінноти комплектувалися з таким розрахунком, щоб кожна запорозька сотня (200-300 козаків) очолювалась полковником і на кожні 2-3 похідних куреня було по одному похідному старшині. У запорозькій піхоті, яка діяла на човнах, п’ятисотенні команди поділялися на п’ятидесятні – по два похідних куреня на один човен. П’ятидесятню на човні очолював підосавул або підписар. Для зручності управління людьми в поході по одному з бортів судна розміщався певний курінь. П’ятисотенні команди запорозької флотилії очолювались полковниками, при яких був писар і два осавули (по одному осавулу на п’ять човнів). Тисячну команду флотилії очолював військовий старшина. Під час війни головний загін запорожців завжди очолювався кошовим отаманом, при якому перебували військовий писар, військовий осавул, військовий обозний і військові служителі, які всі разом становили Похідний Кіш. В той же час Похідним Кошем запорожці називали і все Військо, яке перебувало в поході і очолювалось кошовим отаманом з військовою старшиною. Організаційно Похідний Кіш являв собою з’єднання, що складалося з 6-12 п’ятисотенних кінних команд, кожна з яких мала бути укомплектованою козаками від усіх січових куренів. Платня, провіант і боєприпаси в усіх командах Похідного Коша розподілялися по куренях і видавались лише на число людей, які були при наказному курінному отамані. За відсутності кошового отамана вся влада на Січі зосереджувалась у Січовому Коші (військовий суддя з курінними отаманами). Найважливіші справи військовий суддя мав узгоджувати з кошовим отаманом за допомогою листування. Перед виступом у похід кошовий отаман призначав військового суддю наказним кошовим отаманом, який у разі загибелі кошового мав виконувати обов’язки останнього до нових виборів, які мали відбутися по прибуттю Похідного Коша на Січ [4].
Таким чином, Військо Запорозьке низове періоду Нової Січі було організоване за територіально-міліційним принципом згідно традиційної паланково-курінної системи. Поділ на кінноту і піхоту в Війську Запорозькому низовому мав у собі більше соціально-економічне, а ніж військово-організаційне підґрунтя. У запорозькій козацькій громаді існував цілий інститут військових і полкових старшин без посад, які являли собою командний резерв на випадок війни або керівництва окремими військовими з’єднаннями. Завдяки цьому діючий командний склад Війська Запорозького Низового завжди мав потужний резерв, а традиційна практика призначення для воєнних походів наказних курінних отаманів була запорукою дотримання дисципліни і порядку в тимчасових тактичних підрозділах.
Література:
1. Скальковський А.О. Iсторiя Нової Сiчi або останнього Коша Запорозького. Днiпропетровськ, 1994.С.64-67; Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв: В 3 т. Т.1. Львiв, 1990. С.138-139.
2. Скальковський А.О. Iсторiя Нової Сiчi або останнього Коша Запорозького. Днiпропетровськ, 1994. С.72-73; Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв: В 3 т. Т.1. Львiв, 1990. С. 146-147.
3. Апанович О.М. Запорізьке військо як складова частина російської армії в другій половині XVIII століття // Наукові записки інституту історії АН УРСР.-Т.5.-К., 1953.-С.123.
4. Шпитальов Г.Г. Запорозьке військо у другій половині 30-х років XVIII століття. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. -К., 2001.-Т.6.-С.159-180.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
