:: LEX :: КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ТА ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЯ ДІЯНЬ КРІЗЬ ПРИЗМУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 36)

Термін подання матеріалів

13 жовтня 2021

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ТА ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЯ ДІЯНЬ КРІЗЬ ПРИЗМУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ
 
08.02.2021 17:47
Автор: Серкевич Ірина Ростиславівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Медичне право. Судові та правоохоронні органи. Адвокатура]

Сучасні процеси криміналізації та декриміналізації мають адекватно відображати суспільну потребу в кримінальному законі і виникати як наслідок цієї необхідності. У зв’язку з доцільністю постійного вдосконалення чинного кримінального законодавства, його розвитку та оновлення дослідники зосереджують увагу на виявленні питань, що стосуються зумовленості встановлення або скасування законодавцем суспільно небезпечних діянь і кримінальної караності. Законодавець може дати правильну кримінально-правову оцінку негативним явищам соціальної дійсності, тільки пізнавши всю складність взаємозв’язку і взаємодії різних ланок у ланцюзі аналізованих явищ, а це значить, що весь процес законотворчості у сфері кримінального права потрібно розглядати як осягнення об’єктивної необхідності у встановленні кримінальної заборони. 

Проте змінити кримінальне законодавство методом спроб і помилок, спираючись тільки на здоровий глузд, практично неможливо. Не варто ігнорувати наявність діалектичного зв’язку реального життя і норм права, де перше є основою і джерелом самого права. Протягом тривалого періоду в суспільстві діють закони, що відображають загальні умови життєдіяльності людини, які виконують роль необхідних умов конкретних форм прояву суспільного буття: життя, здоров’я, недоторканності індивіда і його власності, свободи тощо, а держава виступає гарантом дотримання цих умов. Такі соціальні закони мають абсолютний характер, оскільки оголошують злочинним в усі часи вбивства, завдання шкоди здоров’ю, крадіжки, розбій, зґвалтування тощо.

Зміни до чинного законодавства щодо названих вище діянь стосуються переважно технічного вдосконалення норм, зміни санкцій, введення або вилучення кваліфікуючих ознак. Крім цього, суспільству властиві закони, що відображають особливості конкретного періоду його розвитку, в яких умови життєдіяльності набувають відповідних проявів. Зазіхання на ці умови не є абсолютними, оскільки визнаються злочинними не в усі часи, а тільки в певні періоди розвитку суспільства. З огляду на це законотворчий процес у кримінальному праві є надзвичайно складним і багатогранним, а його завдання полягає у створенні норм, які забезпечили б охорону прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, мир і безпеку людства, а також запобігали злочинам [1, с. 259].

Зважаючи на те, що соціально-економічні та політичні умови визначають напрями розвитку права, зокрема кримінального, право завжди обслуговує ці базисні відносини і змінюється разом з ними [2, с. 55]. Так, у квітні 2001 року був прийнятий новий Кримінальний кодекс України (далі – КК України), який набув чинності з 1 вересня того ж року. Період дії Кримінального кодексу характеризувався численними змінами в соціально-економічному житті суспільства, у визначенні його політичних уподобань. Усе це різною мірою відображалося у вітчизняному законодавстві, зокрема і в кримінальному, до якого за цей час було внесено багато змін і доповнень, які належали до Загальної та Особливої частин КК України.

Як наголошують вчені, криміналізація може здійснюватися не тільки завдяки внесенню нових норм до Особливої частини КК України, а й через розширення меж бодай одного з елементів уже наявних складів кримінальних правопорушень. Зазвичай такими елементами є суб’єкт й об’єктивна сторона. Цей шлях криміналізації став основним під час прийняття КК України 2001 року. Водночас варто зауважити, що за наслідками прийняття КК України 2001 року криміналізація окремих видів поведінки не може бути визнана доцільною та ефективною. Наприклад, деякі дослідники переконані, що не можна було погодитися з криміналізацією проституції (ч. 1 ст. 303 КК України), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ч. 1 ст. 323 КК України) та низки інших діянь [3, с. 79].

Що стосується декриміналізації, то в КК України 2001 року вона, як слушно зауважує В. О. Навроцький, відбулася шляхом: введення додаткових обов’язкових ознак складів кримінальних правопорушень; вилучення окремих альтернативних ознак складів кримінальних правопорушень; зміни понять, які використовуються для вказівки на ознаки складів кримінальних правопорушень; вилучення окремих статей [4].

Поява кримінально-правових норм завжди була зумовлена наявністю суспільних відносин, які підлягають захисту від суб’єктів, котрі зазіхають на ці суспільні відносини (правопорушників), та наявністю реальних правопорушень.

Умови криміналізації та декриміналізації, продиктовані початком процесів надання значення і соціального сенсу індивідуальним актам поведінки, є передумовами суспільно осуду або заохочення (ситуація, коли вони сформувалися насправді; і, навпаки, є кримінально-правовими заборонами, але вже з’явилися суспільні передумови для їх скасування). Саме крізь призму суспільних установок проходить той чи той вид поведінки і з’являється її соціальна оцінка. 

Варто зауважити, що чинний КК України в нинішній редакції далекий від досконалості. Попри те, що частина діянь, які не мають великої суспільної небезпеки, під час його прийняття була декриміналізована, у ньому досі є багато складів кримінальних правопорушень, які належать радше до адміністративних правопорушень, аніж до кримінальних правопорушень [3, с. 80].

Отож, значення умов для детермінації процесів криміналізації і декриміналізації діянь полягає в тому, що на цьому рівні детермінації відбувається виявлення соціальної якості і значення визначених груп актів індивідуальної поведінки, а вже наслідком їхньої соціальної оцінки може бути певна форма реакції суспільства і держави на індивідуальні дії. При цьому завжди мають поєднуватися сталість, традиційність зовнішніх форм вираження кримінального права (законодавства) і ті об’єктивні новації, які стосуються його змістових, внутрішніх положень [2, с. 63]. Не меншу шкоду містить і криміналізаційна надмірність – перенасиченість законодавства кримінально-правовими заборонами, необхідність в яких уже відпала або й не існувала взагалі. Така криміналізація не відповідає одразу трьом принципам кримінально-правової політики: принципу відповідності кримінально-правової політики соціально-правовій психології, оскільки такий закон не сприймається як відповідний і доцільний; принципу економії кримінальної репресії, оскільки до відповідальності притягується невиправдано велика кількість громадян; і принципу невідворотності відповідальності, оскільки такий закон на практиці застосовується дедалі рідше [5, с. 21].

Отже, високий динамізм законодавчих змін до кримінального закону, який загалом можна вважати позитивним аспектом законотворчої діяльності, у деяких випадках стає недоліком. Скажімо, коли ухвалюються рішення, які недостатньо продумані, суперечливі, не обґрунтовані соціальними змінами і не спираються на наукову базу, – усе це руйнує стабільність законодавства, яка є навіть важливішою умовою його ефективності, ніж мінливість.

Література:

1. Ванчак М. Л. Поняття кримінальної законотворчості. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Сер. юридична. 2011. № 2. С. 258–266. 

2. Стрельцов Є. Л. Українське кримiнальне право: розвиток за часи незалежностi. Юридичний вісник України. 2017. 1-7 верес. № 35 (1155). С. 54–63.

3. Абакумова Ю. В. Проблеми криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь в умовах політики у сфері гуманізації кримінального законодавства України. Держава та регіони. Сер.: Право. 2014. № 2 (44). С. 74–82. 

4. Навроцький В. О. Співвідношення диференціації кримінальної відповідальності, кримінально-правової кваліфікації, індивідуалізації покарання. Держава та регіони. Сер.: Право. 2008. № 2. С. 35–40.

5. Фріс П. Л. Криміналізація і декриміналізація у кримінально-правовій політиці. Вісник Асоціації кримінального права України. 2014. № 1 (2). С. 19–28. 



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ
29.01.2021 15:55
БЕЗПІЛОТНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ ЯК ЗАПОБІЖНИК ДТП ТА СУБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ
10.02.2021 18:13
ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ЗА 2011-2021 РОКИ
04.02.2021 18:06
СОЗДАНИЕ И ВЫЯВЛЕНИЕ СКРЫТЫХ ЭЛЕКТРОННЫХ ДАННЫХ СРЕДСТВАМИ ОС WINDOWS
01.02.2021 15:56




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше