Інститут парламентської опозиції у демократичних країнах розглядається в якості невід’ємного елементу політичної системи, складової принципу стримувань і противаг, який забезпечує певну стабільність політичної системи. Здійснення опозицією контролю за діяльністю органів виконавчої влади, виявлення та викриття нею недоліків у державній політиці, практиці роботи уряду, надання опозицією альтернативних рішень щодо соціально-економічного та політичного життя держави та суспільства вимагає прийняття рішень з боку правлячої більшості щодо удосконалення та підвищення результативності діяльності представницьких та виконавчих органів та посадових осіб.
Незважаючи на досвід існування опозиції, в нашій державі відсутня відповідна нормативно-правова база щодо її існування та функціонування, що свідчить про актуальність обраної теми дослідження.
Окремі аспекти виникнення та існування опозиції були предметом дослідження таких науковців як А.Романюк, І.Зарицька, В.Погорілко, О.Совгиря, Ф.Рудич, О.Майборода, В.Горбатенко та ін., проте комплексний аналіз інституту парламентської опозиції наразі відсутній.
Зокрема, Ф.Рудич зазначив: «Опозиція є неодмінним компонентом, індикатором демократичного суспільства й правової держави. У політичній практиці й науці визначаються різні види й форми політичної опозиції: стосовно системи влади – лояльні та нелояльні; за місцем дії – парламентські й непарламентські; за способом дії – системні й ситуаційно орієнтовані» [1]. Опозиція покликана представляти в парламенті ту частину фракцій чи партій, що відстоюють «протилежні» до правлячої більшості інтереси.
Конституція України не містить заборони щодо існування опозиції, проте, відповідного законодавчого регулювання її існування, на відміну від сталої практики зарубіжних країн, зокрема, визначення її поняття, процедури формування, прав та повноважень, гарантій опозиції в Україні немає.
Слід зазначити, що мова йде про існування так званої «цивілізованої опозиції», сутність якої полягає у тому, що навіть при існуванні різних підходів до вирішення важливих питань між більшістю й меншістю, відсутні загрози основам конституційного ладу та правовій системі. У класичному розумінні цивілізована опозиція – це коли не тільки партія, яка перемогла на виборах, а й партія яка зазнала поразки, визнають законність і справедливість встановлених правил. Зауважимо при цьому: переможена партія виходить із того, що в суперництві зіткнулися не сили Добра і Зла, а лише земні інтереси, кожен із яких – законний, і що благополуччя однієї зі сторін не можна досягти за рахунок кривдження іншої. Зрештою, політичні перемоги й поразки не є остаточними: слід потерпіти до наступних виборів [2], тому вкрай важливо нормативно закріпити принципи формування та діяльності парламентської опозиції задля ефективного функціонування цивілізованої опозиції в демократичній державі.
Вперше питання про необхідність визначення статусу опозиції набуло актуальності після парламентської кризи 1999 року, що увійшла в історію під назвою «помаранчевої революції», внаслідок чого в Українському Домі було сформовано «парламентську більшість», обрано нового Прем’єр-міністра України, а представників фракцій лівої політичної орієнтації – відсторонено від керівництва парламентськими комітетами. У лютому 2000 року на розгляд Верховної Ради України було подано два законопроекти, спрямованих на закріплення гарантій діяльності тих депутатів, які не увійшли до «парламентської більшості» (проекти законів «Про парламентську опозицію» № 5101 від 16.02.2000 р., внесений В.Філенком та «Про політичну опозицію у Верховній Раді України» № 5101-1 від 28.02.2002, внесений В.Ковалем та ін.). Однак, жоден з них розглянутий не був [3]. Після цього були інші спроби прийняття законів, які також не отримали підтримки.
На сьогодні питання нормативного закріплення існування опозиції є вкрай необхідним, це випливає з «позитивних» функцій, які здійснює опозиція. Насамперед, це представлення інтересів своїх виборців, чиї інтереси суперечать інтересам провладних партій та виступають проти правлячої більшості. По-друге, унормування правового статусу опозиції важливе також для розбудови партійної системи в Україні. Особливо після прийняття Виборчого Кодексу, яким запроваджено нову пропорційну виборчу систему. Вдосконалення законодавства в цьому аспекті має велике значення для розвитку політичної системи взагалі та зростання ролі партій зокрема [4]. Крім цього, опозиція виступає одним із впливових елементів у системі «стримувань та противаг» щодо діяльності органів виконавчої влади.
Опозицію також варто розглядати як утворення або об’єднання, що існує в діючому парламенті, тому законодавче закріплення її повноважень та юридичної відповідальності за порушення її прав та гарантій є обов’язковим.
Існує кілька варіантів вирішення проблеми регламентації опозиції: шляхом внесення змін до чинної Конституції; прийняття відповідного закону або внесення змін до чинного Регламенту Верховної Ради України.
Проте, слід зазначити, що необхідність такого правового унормування визнають далеко не всі дослідники та навіть представники політичної опозиції. Позиції, висловлені ще під час президенства Л. Кучми, коли це питання не раз порушувалося, у тому числі й тодішньою опозицією, здебільш не змінилися. Так, лідери КПУ наголошували, що прийняття такого закону стане початком створення "резервації" для опозиції в парламенті і позбавить опозиційних депутатів можливості представляти інтереси своїх виборців у законодавчому органі [5].
Отже, інституціоналізація та законодавче регулювання парламентської опозиції важливе і потрібне для подальшого демократичного розвитку держави, яке потрібно здійснити з врахуванням як власного досвіду, так і практики діяльності опозиції в інших європейських країнах.
Література:
1. Рудич Ф. Політична влада і опозиція в Україні: методологічний контекст. Наукова бібліотека. Віче. 2013. с. 20
2. Рудич Ф. Політична влада і опозиція в Україні: методологічний контекст. Наукова бібліотека. Віче. 2013. с. 21
3. Ковриженко Д. Правовий статус парламентської опозиції: доцільність та механізми правового врегулювання. Лабораторія законодавчих ініціатив. 2004. URL: https://parlament.org.ua/2004/03/01/pravovij-status-parlamentskoyi-opoz/
4. Українська опозиція: правовий статус. Реферат. Електроннй ресурс. URL:https://ru.osvita.ua/vnz/reports/politolog/17293/
5. Українська опозиція: правовий статус. Реферат. Електроннй ресурс. URL:https://ru.osvita.ua/vnz/reports/politolog/17293/
_______________
Науковий керівник: Щебетун Ірина Степанівна, доцент, Донецький національний університет імені Василя Стуса
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
