:: LEX :: ДЕРЖАВНА ВАРТА В СИСТЕМІ РОЗБУДОВИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 37)

Термін подання матеріалів

12 листопада 2021

До початку конференції залишилось днів 27


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕРЖАВНА ВАРТА В СИСТЕМІ РОЗБУДОВИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
 
14.05.2021 19:17
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Західноукраїнського національного університету; Ухач Анастасія Василівна, студентка ІII курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету; Ухач Володимир Васильович, студент ІII курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету;
[Секція 7. Історія держави і права. Історія політичних і правових вчень]

Процес розбудови правоохоронних органів та підготовки кадрів для них було продовжено за доби гетьманату П. Скоропадського. Особливістю періоду Гетьманату в Україні було те, що на відміну від Центральної Ради, а пізніше й Директорії, П. Скоропадський багато уваги приділяв питанням охорони правопорядку [1, с. 21].

Заявлена наукова тема ставала предметом досліджень вітчизняних істориків держави і права: В. Гриченка, О. Гавриленко, І. Логвиненка, С. Дегтярова, О. Мироненка та ін. [2].

Метою наукової розвідки є дослідження організаційно-правових засад становлення та функціонування державної варти в системі правоохоронних органів в період Української держави (квітень-грудень 2018 р.). 

Вже 18 травня 1918 р. було видано закон, відповідно до якого створювалася Державна варта. Державна варта умовно поділялася на загальну, карно-розвідчу (карно-розшукову) та освідомляючу [3, с. 73] (український вчений О. Мироненко виділяв міську, повітову, залізничну, освідомчу та розвідувальну варту [5, с. 34]).

На неї покладалися як поліцейські, так і жандармські функції, зокрема запобігання злочинам та охорона громадського порядку й безпеки, нагляд за додержанням паспортної системи, полiтичний розшук [1, с. 21]; організація і контроль за діяльністю місцевих органів; призначення і звільнення службовців варти; прикордонна охорона; контроль за проживанням в Україні іноземців; підготовка процедур набуття та позбавлення українського громадянства; контроль за зберіганням, перевезенням і використанням вибухових речовин [4, с. 33], проведення каральних операцiй разом з окупацiйною владою [1, с. 21]. Для виконання останнiх спецiально створювалися розвiдувальнi та iнформаційні вiддiли Державної варти [7, с. 12].

Керiвництво Державною вартою здiйснював департамент Державної варти при мiнiстерствi внутрiшнiх справ. На мiсцях, в губернiях i повiтах, вiддiлення Державної варти пiдпорядковувалися головам мiсцевої адмiнiстрацiї – губернським та повiтовим старостам. У мiстах, за iснуючим положенням, на кожнi 400 мешканцiв повинен був припадати один вартовий. Таким чином, наприклад, у таких мiстах, як Київ та Одеса, нараховувалося по 2000 вартових. Крiм того, у великих мiстах (Києвi, Харковi, Одесi та Миколаєві) були розташованi резервнi дивiзiони кiнних вартових по 260 чоловiк, а в кожному повiтi – резервнi пiдроздiли по 100 чоловiк. На залiзницi вiдбував службу окремий корпус залiзничної варти. Прикметною особливістю було те, що на вiдмiну вiд мiлiцiї Центральної Ради до роботи в органах Державної варти широко залучалися досвiдченi «старi» спецiалiсти, якi ранiше служили в царськiй поліції.

Згідно із законопроектом про організацію Державної варти, який було розроблено Міністерством внутрішніх справ, у кожному губернському місті, в тому числі в Харкові, мали відкритися курси для «урядовників Державної варти». Міністр юстиції М. П. Чубинський у своєму циркулярі від 16 липня 1918 р., запропонував усім прокурорам окружних судів «негайно відряджати осіб прокурорського догляду для лекцій на вищезгаданих курсах» [1, с. 21-22]. Згодом, 25 липня 1918 р., Департамент Державної варти (далі – ДДВ) направив до губернських старост і міських отаманів циркуляр про надання відомостей щодо відкриття на місцях курсів для чинів Державної варти. Пропонувалося негайно повідомляти, чи відкрито ці курси або школи.

У статуті Української Державної варти, який було прийнято 9 серпня 1918 р., спеціальний розділ (XVII) присвячено школам і курсам для спеціальної підготовки службовців Державної варти та її резерву. В цьому документі було розписано, яким має бути процесс підготовки кадрів для Державної варти. 

Для спеціальної підготовки молодших службовців загальної Державної варти в кожному губернському місті й отаманстві розпорядженням губернського старости (міського отамана) організуються спеціальні курси, закінчення яких для всіх службовців загальної Державної варти до помічників начальників районів включно було обов’язковим. 

Навчання у всіх зазначених вище школах і на курсах мало проводитися за окремою програмою, яка затверджувалася міністром внутрішніх справ. Закінчення шкіл і курсів для всіх указаних вище службовців було обов’язковим [1, с. 22].

За час перебування в школах і на курсах як класні службовці, так і вартові вважалися в резерві службовців Державної варти. Керівництво резервами в губернії й отаманстві покладалося на начальника резерву, при котрому в отаманствах першого розряду і в губерніях знаходився один помічник [1, с. 22]. Карно-розшукові агенти підвищували свій теоретичний рівень і професійну майстерність на курсах, які створювались при кожному розшуковому відділі. За інструкцією від 9 серпня 1918 р. всі чини розшукових відділень повинні були ознайомитися з судово-поліцейською фотографією, дактилоскопією і антропометрією, гіпсуванням слідів тощо, для чого кожний вступник до відділення на службу був зобов’язаний пробути потрібний час на практичних заняттях з реєстрації злочинців. Службовці карнорозшукових органів повинні були «ґрунтовно ознайомлюватися із засобами самозахисту і обеззброєння злочинців» [1, с. 22].

Вся система підготовки, від початкової – до курсів при ДДВ, проводилася за узгодженими між собою і затвердженими МВС програмами. 

Службовцям читали лекції з поточної політики, географії, української та російської мов, юридичних і спеціальних дисциплін. Значну увагу в навчальному процесі приділяли аналізу оперативної та криміногенної обстановки в Україні [1, с. 22]. 

Усе це дає підстави цілком погодитися з висновком В. С. Сідака про те, що «підготовка та підвищення кваліфікації співробітників ДВ організовувались відповідно до напрямків і обсягів їх роботи згідно з вимогами часу» [6, с. 95].

Підготовку кадрів і підвищення їхньої кваліфікації директор ДДВ контролював особисто. Так, 25 липня 1918 р. він розіслав обіжника прокурорам окружних судів, де, посилаючись на наказ міністра юстиції, наполегливо просив «доповісти, чи відкриті школи і курси, передбачені Положенням про організацію Української Державної варти. Якщо десь курси і школи не відкриті, – писав директор варти, – прошу застосувати рішучих заходів для негайного їх відкриття» [6, с. 98].

Слід наголосити, що загальний розлад в суспільстві не обiйшли i органи охорони правопорядку гетьманської держави. Один із дослідників проблеми погромiв в Українi у період громадянської війни вiдзначав, що «в деяких мiсцях головним учасником насильства є варта – державна мiлiцiя, покликана до охорони порядку» [7, с. 12].

Наголосимо, що в умовах наростання масового невдоволення гетьманським режимом на передній план діяльності Державної варти висувалася контррозвідувальна робота: запобігання і припинення злочинів проти державного ладу і безпеки, збір інформації про політичні настрої, страйки, партизансько-повстанський, профспілковий рух, політичні партії та організації [4, с. 33]. Уся територія Української Держави була охоплена мережею підрозділів варти: губернських, повітових, волосних. Інспектори Державної варти за посадою були помічниками губернських, повітових старост і міських отаманів.

Література:

1. Гриченко В.А. Підготовка кадрів охоронців громадського порядку в добу Української революції (1917–1920 рр.). Право і безпека. 2017. № 1(64). С. 20-24.

2. Гавриленко О. А., Логвиненко І. А. Органи охорони громадського порядку в Україні у період гетьманату. Проблеми державотворення України: історія і сучасність: зб. наук. ст. Ч. 1. Харків: Ін-т сходознавства і міжнар. відносин «Харків. колегіум»; Ун-т внутр. справ, 1997. С. 53–60; Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): монографія. Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. 462 с. та ін.

3. Дегтярьов С. І. Державні інституції та чиновники періоду гетьманату П. Скоропадського (нарис з історії органів влади й управління Української Держави 1918 р.) : монографія. Суми : Сумський державний університет, 2018. 168 с 

4. Зозуля Є. В. Нормативно-правові та організаційно-структурні засади функціонування національних органів правопорядку періоду української революції 1917-1921 рр. Правовий часопис Донбассу. 2018. № 1(62). С. 31-38.

5. Мироненко О. М. Державна варта. Історико-політичні уроки української державності: енцикл. слов. Відп. ред. Ю. І. Римаренко; НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; Донецьк. ін-т внутр. справ. Київ; Донецьк: Донеччина, 1998. С. 70–76 та ін.

6. Сідак В. С. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1920 рр. (невідомі сторінки історії). Київ: Альтернативи, 1998. 320 с.

7. Швець Д. В. Охорона громадського порядку в Україні часів національної революції (1917 – 1921 рр) : проблема організації та кадрового забезпечення. Тези виступів учасників Міжкафедрального круглого столу до Дня Соборності України (м. Харків, 20 січня 2017 р.). Харків : ХНУВС, 2017. С. 8-13.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ПІДРОЗДІЛИ ПОЛІЦІЇ У ГАЛИЧИНІ В СКЛАДІ АВСТРІЇ ТА АВСТРО-УГОРЩИНИ: ФОРМУВАННЯ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС (1772–1918 РР.)
14.05.2021 19:23
МІЖДЕРЖАВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА НАСЛІДКИ БЕРЕЗНЕВИХ СТАТЕЙ 1654 РОКУ
14.05.2021 19:11




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше