Поняття власності існувало протягом всієї історії людського суспільства, незалежно від ступеню розподілу праці: первіснообщинного, соціалістичного чи капіталістичного, воно проявлялося в тій чи іншій формі відповідно до розвитку суспільних відносин. Дослідження інституту права власності є надзвичайно актуальним і на сьогодення, адже вивчаючи його історико-правові моменти можна віднайти шляхи, які допоможуть удосконалити існуючий інститут права власності.
Ґенезі інституту власності приділено досить широку увагу у вітчизняній та зарубіжній літературі. Серед досліджень і публікацій, можна виділити праці таких науковців: В. Рубаник, С. Степаненко, Ю. Ушакова, В. Фесечко, Г. Черкасов та ін. [1, с. 102; 4].
Нами поставлено за мету з використанням порівняльного підходу дослідити институт права власності в діяльності українських урядів періоду 1917-1921 р.
Аналізуючи період української революції 1917 - 1921 року, то це 5-річчя можна поділити також на періоди за якими змінювалися умови права власності від законодавчого закріплення та переваги соціалізму тобто спільної власності народу, до переваги приватної власності. Але перевага соціалізму було відчутною, право приватної власності практично було витіснене і за ці 5 років, існувало тільки 8 місяців за правління гетьмана Павла Скоропадського. Період управління Центральної Ради від листопада 1917р. до квітня 1918 р. характеризувався існуванням «ідеї соціалізації землі, безоплатної передачі у загальнонародну власність (власність трудового народу) поміщицької, церковних, інших земель, вод, надр, фактичного перетворення приватної власності на землю в індивідуальну трудову власність. Її обслуговування найманою працею допускалося лише у виключних випадках, тимчасово і згідно з правилами, які встановлювали земельні комітети» [2; 5, с. 178].
Кардинально інших поглядів дотримувався гетьман П. Скоропадський, який «за період неповних восьми місяців існування Гетьманату (квітень–грудень 1918 р.) державній владі вдалося провести цілий ряд заходів, покликаних відновити баланс між приватною власністю і публічними інтересами держави. Політика права в період Української держави гетьмана П. Скоропадського ґрунтувалася на ідеях відновлення і недоторканності права приватної власності. Свідченням цього може бути Гетьманська Грамота від 29 квітня 1918 р., в якій йшлося про скасування всіх розпоряджень уряду УНР і Тимчасового уряду, але це стосувалося лише тих актів, які порушували права приватної власності» [2]. А також «земельне законодавство Гетьманату було націлено на скасування загальнонародної і відновлення приватної власності на земельні ресурси України» [2].
З грудня 1918 р. влада в нашій країні перейшла до Директорія, яка діяла подібно Центральної Ради скасувавши приватне право власності та надаючи перевагу «принципу парламентаризму, як форма вираження волі «робочого класу і селянства» [2]. «Землі звільнялися, переходили в користування земельних управ і ставали запасним земельним фондом, із якого виділялися ділянки для малоземельних селян і загальнодержавних потреб» [2].
ЗУНР значно відрізнялась від східної України, тут діяло австрійське та польське законодавство. «На західноукраїнських землях, які перебували в складі Австрії та Австро-Угорщини (Галичина, Буковина) діяло Австрійське загальне цивільне уложення 1811 р. (далі – АЗЦУ), яке було кодексом цивільного права, просякнутого ідеями природного права та ідеалами доби Просвіта. У зв’язку з розпадом Австро-Угорщини у 1918 р. АЗЦУ діяло із деякими змінами на території Галичини і в період її приєднання після Першої світової війни до складу Польщі за Ризьким мирним договором 1921 року. У 1933 році було затверджено польський кодекс зобов’язань, який припинив дію значної частини АЗЦУ на Буковині, яку захопила Румунія, цей кодекс був чинним аж до 1938 року [3, c. 9-10]. Основними речовими правами за АЗЦУ були право власності, право володіння, право на заставу, а також сервітути» [2].
Таким чином, інститут права власності вважається центральним інститутом права в цивільному законодавстві. Він характеризується великою кількістю нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо власності в суспільстві.
В період української революції з 1917 по 1921 рр. провідне місце посідала соціалістична форма власності, де власність належала трудовому народу і розподілялися між ним. Винятком можна вказати період правління гетьмана П. Скоропадського за якого, домінуюче місце надавалось приватній власності, зосередження її у руках поміщиків. Також приватне право власності існувало і на землях західної України ( ЗУНР ) в якій домінувало польське і австрійське законодавство.
Література:
1. Зюль Д. Ґенеза інституту власності та роль держави в трансформації відносин власності. URL: http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_51/fail/14.pdf (дата звернення 02.06.2021 р.).
2. Скрипнюк О. В. Конституційні цінності від теорії до практики. До 100 річчя конституції української народної республіки. URL: http://journals.uran.ua/sr_law/article/download/153481/154121/335313 (дата звернення 01.06.2021 р.).
3. Гончаренко В. Д. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. / Т. 1 Історія держави і права України / редкол.: В. Д. Гончаренко (голова) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2016. 848 с.
4. Ухач В. З. Історія держави і права України: навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2020. 378 с.
5. Ухач В. З. Земельне питання в політиці Української Центральної Ради: пошук оптимального шляху вирішення (вибрані аспекти) / Правозастосування: теорія, методологія та практика: зб. мат. Міжнар. юрид. наук.-практ. конф. «Актуальна юриспруденція» , м. Київ, 19 квітня 2017 року. Тези наук. доп. Круглий стіл "УЦР - світоч національного державотворення: історико-правові уроки та сучасні реалії (10-11 березня 2017 року). - К., 2017. http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/20041 (дата звернення 05.06.2021 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
