Категорії правової культури та правової традиції видаються логічно зрозумілими, однак стосовно їх трактування і визначення рівня взаємодії виникають значні дискусії як серед українських, так і серед іноземних вчених. Причин цього декілька. По-перше, існують різні підходи до трактування змісту цих понять. По-друге, і саме головне, поняття «правова культура» та «правова традиція» часто вживають як синоніми. По-третє, спільні чи близькі підходи у визначенні змісту цих понять можливі серед дослідників порівняльного правознавства, натомість дослідники національних правових систем вкладають у нього різний зміст виходячи з правової традиції та правової культури, що властива тій чи іншій державі або народу.
Стосовно визначення змісту згадуваних понять, то найпопулярнішими підходами до розуміння правової традиції є наступні:
- це забезпечення правового спадкування (зв'язок соціальних явищ впродовж окремих часових періодів) [4, с. 61];
- це закономірний розвиток правового буття суспільства з дотриманням принципів, ідей і тенденцій розвитку правової складової соціальної організації [3, с. 87];
- це забезпечення «збереження й відтворення у праві нормативних, ідеологічних, поведінкових, інституційних компонентів, що виникли на попередніх етапах розвитку правової системи» [1, с. 51];
- це правова система в історичному розвитку [7, р. 869].
Автор останнього визначення Г. Гленн, звертає увагу також на те, що «правова традиція» є епістемологічно толерантнішим поняттям, як «правова культура», адже остання є конфліктною за своїм змістом, оскільки завжди трактує конкретну країну як однорідну юридичну одиницю [7, р. 871]. Ця позиція є досить дискусійною, але й раціональною. Для розуміння її доцільно власне визначити зміст поняття «правова культура». В цьому контексті поширеними підходами до розуміння «правової культури» є наступні:
- це «особлива складова духовної культури людства, що фіксує досягнення суспільства в розвитку правових феноменів у цілому, розкриває роль правових ідеалів і цінностей у житті суспільства, реальних здобутків держави у сфері правоохоронної діяльності» [2];
- це «різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства» [5]. Оскільки право вважається частиною соціальної культури, воно формує її окремий різновид – правову культуру і тільки ті правила поведінки, що стали нормою можуть перетворитися на право.
На нашу думку «правова традиція» та «правова культура» це поняття різних змістових рівнів. «Правова традиція» є поняттям більш загальним і системним, адже вона дозволяє зрозуміти спосіб і причини формування правової системи, її еволюції в історичному бутті, особливості реалізації норм права, тощо. Натомість «правова культура» відображає рівень розвитку правової системи на конкретному етапі її розвитку. Можна стверджувати, що «правова культура» формує «правову традицію».
Одночасно, як слушно зауважують сучасні дослідники, правова культура є «усім позитивним, що створено людством у правовій сфері» [6, с. 11] і як наслідок «не охоплює юридичні явища антиправового характеру (деформації правосвідомості, протиправну поведінку, неправові закони тощо)» [1, с. 47]. Натомість «правова традиція ж, як функціональна категорія, що виражає специфічність буття правової системи, може бути причиною і поясненням існування також і дефектів у праві, негативних властивостей, явищ і тенденцій у правовому розвитку [1, с. 48].
Однозначно, що в контексті вивчення правової системи, поняття «правова традиція» та «правова культура» потрібно розглядати не відділяючи одне від одного. Причиною цього є те, що обидва поняття дозволяють усвідомити реальний вплив права на суспільство, його розвиток, формування моделей правової поведінки, тощо. Від рівня розвитку «правової традиції» та «правової культури» можна говорити про рівень правосвідомості населення країни, про його правову активність і навіть правову пам'ять. Остання реалізується у боротьбі за дотримання прав людини, утвердження демократичних цінностей та ідеалів. Власне приклад українців це яскраво підтверджує, адже і Помаранчева революція і Революція гідності мали у своїй основі боротьбу до дотримання основоположних прав людини, вони продемонстрували наявність певного типу правової культури й дотримання правової традиції українцями.
Таким чином, поняття «правова традиція» і «правова культура» є важливими категоріями праворозуміння і виражають спосіб формування правової системи конкретної держави. Одночасно, ми вважаємо поняття «правова традиція» більш ширшим і таким, що не тільки розкриває історичний досвід у процесі формування і використання права окремими народами, а й вказує вектор розвитку суспільства, відображає рівень його правосприйняття. Стосовно поняття «правова культура» то воно є вужчим і відображає насамперед правосприйняття в конкретних часових рамках.
Література:
1. Вовк Д. Правова традиція: розуміння у контексті співвідношення з правовою системою і правовою культурою. Вісник академії правових наук України, 2012. Вип. 2. С. 42-52.
2. Горіна О.Т. Теоретичні аспекти формування духовної культури студентської молоді. URL: http://umo.edu.ua/images/content/nashi_vydanya/metod_upr_osvit/v_2/5.pdf.
3. Лобода Ю. П. Правова традиція українського народу (Феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу). Львів : Світ, 2009. 280 с.
4. Оборотов Ю. М. Традиції і новації у правовому розвитку : монографія. Одеса : Юрид. л-ра, 2001. 330 с.
5. Правова культура: загальна характеристика та ознаки. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/law/9777/
6. Правосвідомість і правова культура як базові чинники державотворчого процесу в Україні : монографія / Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань. Х. : Право, 2009. 352 с.
7. Glenn H. P. Doin' the Transsystemic : Legal Systems and Legal Traditions. McGill L.J. Vol. 50. 2005. Р. 864-898.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
