Україна почала розбудову повноцінної антикорупційної інфраструктури та створення нових спеціалізованих антикорупційних органів у 2014-му році. Це була логічна складова руху до ЄС та НАТО, як і вдосконалення низки нормативно-правових актів [1].
Антикорупційні органи України в сукупності складаються в антикорупційну систему, яка об’єднує в собі різнорівневі інституції задля боротьби з корупцією в різних її проявах, які реалізують її відповідно до власних функцій та повноважень, разом утворюючи масштабний антикорупційний механізм. З метою ефективного та повноцінного функціонування антикорупційних органів в Україні, залучено також і державні органи, це Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство юстиції України, Національна поліція України, Державне бюро розслідувань, Служба безпеки України, місцеві та апеляційні суди а також Верховний Суд України. Ці державні органи в межах своїх повноважень можуть здійснювати певні антикорупційні заходи, підсилюючи антикорупційну систему, що робить її більш потужною та охоплює більші масштаби для протидії корупції.
«Після Революції гідності, спровокованої переважно ендемічною (системною) корупцією, Україна прийняла комплексний антикорупційний пакет законів та створила нові спеціалізовані установи: НАБУ, САП, НАЗК та АРМА. Україна також досягла безпрецедентного рівня прозорості, зокрема завдяки впровадженню електронного розкриття інформації про активи, електронних закупівель, відкриттю державних реєстрів та інших даних», − зазначили в одному зі звітів експерти Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD).
Так, антикорупційні органи безпосередньо займаються формуванням і моніторингом антикорупційної політики, розслідуванням та розглядом корупційних справ, які стосуються високопосадовців та великих сум коштів, що потребує профільної експертизи та ресурсів [1]. Якщо розглядати антикорупційні органи з точки зору їх завдань та функцій, то на першому етапі завжди стоїть превентивна діяльність, яка і формує політику запобігання корупції. Таким органом в Україні виступає Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), яке є ключовим спеціалізованим антикорупційним органом, створення якого передбачено Законом України «Про запобігання корупції» та який є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику [3]. НАЗК виконує превентивну функцію та формує політику із запобігання корупційним злочинам.
Наступним етапом є оперативна діяльність, яка спрямована на протидію, а також розслідування корупційних правопорушень та злочинів. Цю функцію в Україні покладено на Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), яке є державним правоохоронним органом, створення якого відбулося після ухвалення Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України». Залежно від суб’єкта злочину, характеру корупційного злочину та розміру завданої шкоди визначається підслідність НАБУ, яке розслідує саме корупційні злочини, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими функціями держави або які стосуються великих сум державних коштів [4]. Також оперативна функція покладена на Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру (САП), яка є самостійним підрозділом Офісу Генерального прокурора, здійснює процесуальне керівництво та підтримує державне обвинувачення у Вищому антикорупційному суді у провадженнях, які належать до підслідності НАБУ. Крім того, до органів, на яких покладена оперативна функція у боротьбі з корупційними злочинами, є Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), яке також є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, але яке не проводить досудових розслідувань корупційних злочинів, однак його діяльність є важливою для ефективного розслідування таких кримінальних проваджень, оскільки до його завдань входить виявлення та розшук активів, одержаних від корупційних злочинів та управляє такими активами, допоки вони перебувають під арештом [1].
І останнім етапом виступає судова функція, завданням якої є притягнення винних до відповідальності за вчинення ними корупційних злочинів. Розглядає провадження про корупційні злочини, які розслідувало НАБУ, та ухвалює рішення як суд першої та апеляційної інстанції Вищий антикорупційний суд (ВАКС). Він є вищим спеціалізованим судом в системі судоустрою України, який розпочав свою роботу через рік після прийняття Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» [5].
Важливим є те, що правовою основою діяльності антикорупційних органів в Україні, окрім Конституції України, є міжнародні договори, що враховує стандарти моделі антикорупційної політики ЄС у побудові й впровадженні антикорупційної політики в державі, яка прагне до вступу до ЄС.
Країни ЄС дуже відрізняються одна від одної як за станом корупції, так і за методами боротьби з нею. Після розпаду радянської моделі антикорупційної політики у країн ЄС з’явилася можливість побудови своєї моделі антикорупційної політики. Деякі країни досить стрімко побороли корупцію та підняли рівень економіки. Яскравим прикладом є Естонія, яка не створювала нових антикорупційних органів, а обмежилася програмою, яка включала декілька міністерств та завдяки політичній волі політиків зуміла викорінити хабарництво, що напряму вплинуло на швидкий ріст економіки, а відтак – достойної оплати праці держслужбовцям.
В Болгарії такої політичної волі не було. Антикорупційна реформа стала можливою завдяки тиску ЄС. Так, місцевий антикорупційний орган отримав повноваження проводити розслідування, лише коли ЄС відмовився надавати фінансування. Створення антикорупційних органів не забезпечує гарантованого викорінення корупції. Навіть більше – успішна боротьба можлива й без таких органів [2].
Задля викорінення корупції в країні іноді можна обмежитися наявними антикорупційними органами. Та якщо в країні корупція є поширеним явищем, то створення окремих автономних органів може бути необхідним. Для ефективності таких автономних органів повинні бути певні передумови, а саме:
- новостворені органи повинні мати автономність. Це не означає, що вони можуть бути повністю незалежними та непідконтрольними, але вони повинні мати змогу функціонувати без зовнішнього впливу та знизити можливість політичного тиску;
- коло повноважень для ефективної роботи: захист інформаторів, які повідомляють органам про факти вчинення корупційного злочину; моніторинг декларацій про активи та борги високопосадовців; функція обвинувачення в суді, якщо немає довіри до органів прокуратури; здійснення моніторингу діяльності органів державної влади [2].
Загалом можна виділити ряд країн, які досягли успіху в боротьбі з корупційними злочинами, а також і ті, у яких корупція є поширеним явищем. Згідно соціологічних опитувань Eurobarometer 68% європейців вважають, що в їх країні корупція – поширене явище, та лише 2% опитаних піддавалися корупції і 3% були свідками корупційних дій.
Досвід країн ЄС показує, що достатнє фінансування є передумовою успішної роботи антикорупційних органів. Крім того, вони мають бути спроможні виконувати покладені на них зобов’язання. Тому, наприклад, у антикорупційному органі Румунії працюють не лише розслідувачі та прокурори, але й економічні та фінансові експерти, програмісти тощо [2].
Існує програма технічної допомоги ЄС Україні в її боротьбі з корупцією – це антикорупційна ініціатива EUACI, яка пропонує зміцнення функціонального та нормотворчого потенціалу державних органів у сфері запобігання і боротьби з корупцією, посилити парламентський нагляд за процесом реформування і зміцнення спроможності з ретельного аналізу та вдосконалення стратегічної нормативно-правової бази, а також посилення спроможності органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства та медіа у залученні до процесу боротьби з корупцією [2].
Міжнародний досвід уже не раз доводив, що створення нових антикорупційних органів є ефективнішим і швидшим, ніж реформування наявних. Саме такий шлях обрала Україна й не лишилася поза увагою міжнародної експертної спільноти [1].
Україна, яка зараз продовжує впроваджувати власну антикорупційну реформу, може взяти для себе корисні уроки як із досвіду некорумпованих країн ЄС, так і зрозумівши, чому деякі члени ЄС є менш успішними у цій сфері. В будь-якій державі антикорупційна політика повинна починатися змалечку, зі шкільної програми, щоб, коли дитина підросте до самостійного віку, вона мала розуміння поняття антикорупційна політика, корупційний злочин та усвідомлювала відповідальність за вчинення корупційних злочинів. Це найбільш ефективний спосіб превентивної антикорупційної політики в країні, покоління якої виросте усвідомленим та із закладеними змалечку правильними цінностями.
Література:
1. Офіційна сторінка Національного агентства з питань запобігання корупції URL: https://prosvita.nazk.gov.ua/encyclopedia/antykoruptsijna-systema-v-ukrayini
2. Боротьба з корупцією: чого вчить досвід. ЄС.Європейська правда URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/3/7083870/
3. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18
4. Про Національне антикорупційне бюро України: Закону України 14.10.2014 № 1698-VII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18
5. Про Вищий антикорупційний суд: Закону України 07.06.2018 № 2447-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2447-19
______________________
Науковий керівник: Сьох Катерина Ярославівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права та прав людини Національної академії внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
