Питання захисту культурної спадщини завжди стояло дуже гостро. Проте із початком повномасштабної війни в Україні воно набуло особливого значення, адже перед суспільством постало два ключових питання: 1) як зберегти об’єкти культурної спадщини, які ми маємо; 2) як відновити ті об’єкти, які були пошкоджені внаслідок бойових дій. І саме відповідь на друге питання може бути надано юридичною спільнотою, адже саме вона має можливість забезпечити створення інструменту залучення ресурсів для відновлення пошкоджених чи зруйнованих об’єктів культурної спадщини.
Зараз в Україні існує державно-правовий механізм відновлення культурних пам’яток. Проте в умовах післявоєнної відбудови він не буде ефективним, адже стан економіки не дозволятиме залучати значні ресурси в цю сферу. Ясно, що у першу чергу буде проходити робота над відновленням житлового фонду, промисловості тощо. Відповідно, державно-правовий механізм відновлення пам’яток не спрацює, оскільки чекати на ресурсне забезпечення цього процесу прийдеться не один рік. Існує потреба у введенні принципово інших правових підходів до розв’язання цієї проблеми. Таким підходом може стати створення національного трасту відновлення культурної спадщини, який би забезпечив належний догляд, використання та охорону цих об’єктів.
По-перше, національному трасту державою можуть бути передані у довірчу власність об’єкти культурної спадщини, а держава як установник управління зберігатиме повний контроль над цими об’єктами. Одночасно із цим, національний траст як довірчий власник набуватиме широких повноважень: відповідно до положень ЦК України. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління [1].
В одній зі своїх правових позицій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 р. зауважив, що «право довірчої власності залежить від волі іншої особи - законодавця, вираженої за змістом відповідного закону, або установника управління, встановленої в договорі управління майном, укладеного з управителем, правомочності якого щодо переданого йому в управління майна власника обмежуються умовами договору управління майном (частина 5 статті 1033, частина 1 статті 1037 ЦК України) та не можуть перевищувати обсяг прав та обов'язків установника управління щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном» [2].
Втім не виключаються випадки, коли з метою збільшення подальшої вартості в процесі реконструкції зазначених об’єктів може змінитися вигляд пам’ятки, що призведе до втрати справжнього вигляду об’єкту і навіть певної втрати його цінності. Враховуючи підвищений ризик незаконного використання об’єктів культурної спадщини, необхідна чітка та прозора система підзвітності та підконтрольності управителя. Із метою запобігання самовільному втручанню (наприклад, капітальної реконструкції) або відчуженню пам’яток, має передбачатися існування спеціального контрольно-наглядового органу – наглядової ради або експертної комісії, яка здійснює контроль за діями управителя.
Наша правова система дозволяє використати довірчу власність для передання об’єктів культурної спадщини в довірчу власність, коли установником управління буде держава, яка в особі свого уповноваженого органу передасть майно в довірчу власність і управління недержавній спеціалізованій організацій, а вигодоодержувачем можна навіть позначити Український народ як суб’єкт права (статті 2, 318 ЦК України). Адже культурна спадщина є саме надбанням Українського народу, задля якого держава і має забезпечити утримання цих об’єктів у належному стані.
Література:
1. Цивільний кодекс України : Кодекс України; Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/435-15
2. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 року у справі № 916/15/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86742529
_____________________________
Науковий керівник: Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
