Актуальність існування шлюбного договору як інституту сімейного права в нашій державі стає все більш вагомим через подальше вдосконалення та розвиток сімейних правовідносин між суб’єктами права та постійних глобалізаційних процесів, у яких бере участь і Україна. Усі ці фактори так чи інакше здійснюють вплив на становлення сімейно-правових інститутів у суспільстві та сприяють зародженню найбільш сучасного та нового для українського соціуму – інституту укладання правочинів у сфері сімейних правовідносин. Так, в Україні становиться найбільш актуальним укладення шлюбного договору для регулювання майнових правовідносин подружжя.
Враховуючи те, що в українському законодавстві дане поняття визначено не так давно, українці не часто користуються наданим їм правом, але останніми роками на практиці збільшилась кількість укладання даного виду договорів.
Можливість укладення шлюбного контракту в Україні існує з 1992 р. (в Кодексі про шлюб та сім’ю України, який втратив чинність у 2010 році), яка в подальшому була закріплена Сімейним кодексом у Главі 10 «Шлюбний договір»[1].
Стаття 92 Сімейного кодексу України передбачає, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Особливі вимоги стосуються форми шлюбного договору, оскільки, згідно зі ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається у письмовій формі й обов’язково нотаріально посвідчується.
Необхідно відмітити, що Сімейний кодекс не встановлює чіткого поняття «шлюбного договору» в кодексі. За результатами аналізу позицій вчених, можна підсумувати, що шлюбний договір - це договір, який укладається між особами, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, на основі рівності та взаємної волі сторін, для регулювання майнових відносин в шлюбі та в разі його розірвання[2, с. 17].
М. М. Дякович, визначаючи шлюбний договір як договір, який укладається між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям для регулювання майнових відносин у шлюбі, а також у разі його розірвання, акцентує увагу на рівності сторін шлюбного договору та їх взаємній волі [6, с. 416].
Право на укладення шлюбного договору мають особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя.
Відповідно до ст. 93 Сімейного кодексу України, яка містить положення про зміст шлюбного договору, шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.
Також, необхідно зазначити, що шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми [1]. Якщо таким договором визначаються особисті правовідносини, то в цій частині він є недійсним [3, с. 103].
Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації »[1].
Шлюбний договір може містити домовленості, які визначають правовий режим майна подружжя, домовленості відносно порядку користування спільним або роздільним майном, домовленості про порядок управління спільним майном, домовленості щодо доходів від майна, домовленості зобов’язального характеру (про взаємне утримання, про порядок покриття спільних витрат, про борги). На практиці шлюбний договір носить комплексний характер. Окремі умови шлюбного договору можуть вступати в силу і припиняти свою дію в різний час [3, с. 103].
Шлюбний договір може буть строковим та безстроковим, окрім того можуть бути встановлено строки тривалості окремих прав та обов'язків[2, с. 17].
Окрім цього, варто сказати про те, що шлюбний договір має фідуціарний характер – засновується на особисто довірчих відносинах. Шлюбний договір, що укладається до реєстрації, вступає в силу лише після реєстрації шлюбу [4, с. 16].
В нашій країні укладання шлюбних договорів не настільки поширене, як у Європі, але також знаходить своє застосування на даний момент. Статистичні дані, наведені на офіційному сайті Міністерства юстиції України, свідчать про вузький спектр використання шлюбних договорів українцями. Значна частина укладається у м. Києві, Дніпропетровській, Одеській і Харківських областях; в інших регіонах кількість шлюбних договорів нараховує декілька десятків за рік. Найменше зареєстровано шлюбних договорів у Черкаській, Сумській та Кіровоградській областях. До того ж нотаріальна практика зазначає, що найчастіше шлюбні договори укладаються подружжям, де один із них іноземець[5, с. 103].
Як правильно зазначають юристи у сфері сімейного права, частіше за все укладення такого виду договору в Україні пов’язано з укладенням шлюбу з іноземцем, осіб які вдруге вступають у шлюб, осіб які мають пристойну кількість майна, нерухомість та інше.
Також, багато сімей стикається з проблемою розподілу майна і в сім’ї одна особа найчастіше незадоволена результатом такого поділу, а інша залишається у виграші, тобто подружжя не можуть прийти до компромісу та розділити майно так, щоб це було вигідно кожному, та усі залишилися задоволеними. Адже, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності [1].
Однак існують випадки коли хтось з подружжя або обидва члени шлюбу хочуть виділити певне майно як особисте чи визнати розподільний або змішаний правовий режим до цього майна. Тобто встановити такі умови, які будуть цікаві кожному члену подружжя як під час шлюбу, так і ті умови, що будуть діяти у разі розлучення. Для таких ситуацій і укладається шлюбний договір. Такі дискусії трапляються зазвичай в сім’ях, де не вистачає знань у юридичній сфері.
Однак, на мою думку, разом з тим, сучасні реалії сьогодення свідчать про те що українці «морально не готові» до укладення шлюбного договору через те, що не розуміють або зовсім не знають його правову природу.
Загалом, проблемою укладання шлюбного договору в Україні так, як однією з проблем при підписанні шлюбних договорів є недосконалість форми цих документів. В Україні шлюбні контракти ще не набули такої популярності, як за кордоном. В інших країнах майже всі сім’ї свідомо підписують договір, який захистить їхні інтереси на законних підставах. У нашій країні, також можна укласти шлюбний контракт не побоюючись того, що в майбутньому особисте майно перейде в інші руки. Отже, це є єдиним юридичним способом розв’язання майнових проблем[5, с. 103].
Також, я вважаю, що значною перешкодою укладання шлюбного договору в Україні, можна зазначити моральні бар’єри, які перешкоджають до його укладання. Адже кожен з подружжя вважає, що якщо запропонувати укласти шлюбний договір, це буде розцінене як свідчення недовіри до нього.
Таким чином, розуміючи всю правову природу шлюбного договору, можна не переживати про свої гарантовані права та майновий стан, укладаючи цей договір. Звичайно, що у нашій державі наявні доволі поширені випадки укладення таких договорів і таке явище розвивається у позитивній прогресії.
Однак, задля уніфікації та остаточного вирішення питання про доцільність укладення таких договорів, нашій державі необхідно підвищувати правову культуру населення, у якій громадяни ставатимуть більш обізнаними в цій сфері.
Що не менш важливо, потенційні сторони договору повинні розуміти, що укладання шлюбного договору є кроком до майбутнього, безпроблемного способу вирішення питань, які виникають в процесі подружнього життя, а не оперувати стереотипами про те, що укладання такого договору є «шлюбом за розрахунком» та, певним чином, укорислювати цей договір.
Фундаментальним фактором, щодо поширення зацікавленості до такого правочину сьогодні в нашому суспільстві, є перейняття досвіду в зарубіжних країнах, в яких шлюбний договір детально регламентований цивільним законодавством і користується популярністю серед громадян.
Література:
1. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 р. № 2947-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – Ст. 135 (зі змінами та доповненнями) //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text
2. Сімейне право : навчально-методичний посібник / Манжосова О.В., Гнатовська А.І., Мошинська Я.С., Чернівці, 2021. 68 с.
3. Процьків Н.М., Гетьманцева Н.Д. Навчально-методичний посібник. Чернівці: Чернівец. нац.. ун-т ім.. Ю Федьковича, 2021. 148.
4. Схаб-Бучинська Т.Я. Сімейне право України: методичні вказівки/ Івано-Франківськ: навчально-науковий юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2022. 84 с.
5. Римаренко І. В. Шлюбний договір в Україні: за і проти / І. В. Римаренко // Сучасні питання економіки і права. – 2013. – № 1. – С. 102- 105
6. Дякович М.М. Сімейне право України: навчальний посібник / М.М. Дякович. – Харків : ЕКУС, 2021. – 416 с.
_______________________________
Науковий керівник: Грущинська Наталія Ігорівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
