На етапі перехідного правосуддя особливого значення набувають спеціальні інституції, завданням яких є пошук правди та документування системних порушень прав людини. Одними з таких інституцій є комісії правди, які створюються на етапі суспільного переходу. Крістофер К. Конноллі характеризує комісії правди наступним чином: зосереджуються на минулому, досліджуючи модель зловживань, які відбувалися протягом певного часу; представляють собою тимчасово діючий орган, санкціонований державою; їхньою метою є встановлення правди через офіційне розслідування фактів; слугують основою для кримінального переслідування та судових проваджень. Науковець також зазначає, що робота комісій правди спирається на очищення влади, розбудову громадянського суспільства та консолідацію політичних змін [1, с. 404].
Вбачається, що комісії правди є своєрідним інструментом «моральної реконструкції, яка дозволяє здійснити суспільний перехід та досягти примирення між сторонами конфлікту, що перебувають в антагоністичних зв’язках. Досліджуючи питання комісій правди Тріша Д. Олсен доходить висновку, що ці інституції створюються для просування прав людини через офіційне визнання, підзвітність, нормативно-правове та інституційне забезпечення. Вирішення цих завдань відбувається за рахунок дослідження поглядів респондентів на принципи прав людини. Однак науковець застерігає, що просування комісій правди повинно відбуватися у комплексі із судовими процесами та амністіями. Ця комбінація дозволяє виконувати комісіям правди важливі соціальні завдання перехідного періоду, не перешкоджаючи політичній меті захисту прав людини [2, с. 459].
Ця теза корелюється з ідеями перехідного правосуддя, в яких права людини розглядаються як «пункт призначення», тобто ключова мета суспільного переходу. Йдеться про належний рівень гарантування та правового забезпечення основоположних прав людини на постконфліктному і поставторитарному рівнях. Однак варто погодитися із застереженнями щодо комплексного застосування інституту комісій правди, оскільки очевидно, що вони не мають повноважень засуджувати винних осіб до кримінальних покарань. На підтвердження цієї тези Онур Бакінер зазначає, що судовий вплив, як правило, з’являється через декілька років після припинення діяльності комісії правди, значною мірою в результаті ширших змін у ставленні до судових процесів щодо прав людини. При чому, найбільшим досягненнями комісій правди є відстрочений політичний вплив через мобілізацію громадянського суспільства. Тому комісії правди не варто розглядати як державні установи чи неурядові організації [3, с. 29].
Слід припустити, що політичний та нормативно-правовий вплив комісій правди досягається за рахунок взаємної співпраці та конкуренції між комісіями правди, національними владними і неурядовими інституціями, а також міжнародними організаціями. Враховуючи вищенаведене, слід зробити декілька проміжних висновків:
– комісії правди не варто ототожнювати з кримінальним переслідуванням і розглядати у якості альтернативи МКС. Однак вони здатні сприяти міжнародному кримінальному переслідуванню шляхом позиціонування через правду про конфлікт винних в ньому осіб. Тобто, безкарність у майбутньому може досягатися за допомогою суспільного діалогу, в рамках якого визначається коло винних осіб;
– ключовим завданням комісій правди є активізація та розбудова співробітництва між широким колом акторів задля припинення насильства та недопущення конфлікту у майбутньому. Для цього вони наділені відповідним унікальним мандатом, який заснований на публічно-приватному партнерстві із обов’язковим залученням міжнародного компонента у вигляді правозахисних організацій та наднаціональних структур;
– завдання комісій правди корелюються із вихідними принципами міжнародного кримінального права, центральним елементом яких є права людини. Відсутність єдиної позиції щодо здатності комісій правди впливати на рівень захисту прав людини, пов’язана з відстроченим результатом їхньої діяльності. В свою чергу, подібна особливість обумовлена необхідністю детального вивчення ретроспективи подій, які призвели до соціальних потрясінь та узгодження позицій сторін щодо ролі кожного актора у конфлікті.
Таким чином, під комісіями правди слід розуміти утворені на постконфліктному або поставторитарному етапі розвитку держави квазіофіційні тимчасові інституції, які наділені спеціальним статусом та уповноважені на встановлення правди через розбудову діалогу між сторонами конфлікту, що забезпечує примирення і недопущення соціальних потрясінь у майбутньому.
Література:
1. Christopher K. Connolly Living on the Past: The Role of Truth Commissions in Post-Conflict Societies and the Case Study of Northern Ireland. Cornell International Law Journal. 2006. Vol. 39. Р. 401–433.
2. Tricia D. Olsen, Andrew Reiter, Leigh A. Payne, Eric Wiebelhaus-Brahm When Truth Commissions Improve Human Rights. The International Journal of Transitional Justice. 2010. Vol. 4. Р. 457–476.
3. Onur Bakiner Truth Commission Impact: An Assessment of How Commissions Influence Politics and Society. Simons Papers in Security and Development. 2011. Vol. 16. Р. 3–34.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
