Протягом останніх років в Україні триває дискусія щодо необхідності суду присяжних. На сьогодні не існує однозначної думки правознавців щодо доцільності існування цього інституту в Україні.
Актуальність даного дослідження полягає у тому, що незважаючи на гуманізацію судової системи України, треба визнати сумний факт, що професійні судді в сучасних українських реаліях не здатні виносити справедливі виправдовувальні вироки, щодо справ з недостатньо доведеним обвинуваченням. А на-явність в державі суду справедливого, та інституту присяжних поруч, і є найвищим проявом гуманізму судової системи, демократизму та утвердження громадянського суспільства в Україні.
Об’єктом даного дослідження виступає розгляд проблем реалізації інституту суду присяжних в Україні.
Паростки ідеї суду присяжних з’явились у слов’янських народів ще в 15 ст. Але остаточно ці суди сформувалися і закріпилися на території українських земель після судової реформи 1864 року [5,125].
Суд присяжних, що передбачався судовими статутами 1864 р. Російської імперії, в Україні вводився поетапно. Однак після його введення у практику судочинства число його противників не зменшилося [3,48].
Історія суду присяжних в Україні мало досліджена. Комплексне наукове дослідження з історії інституту суду присяжних було зроблене у монографічній роботі „ Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине” [6]. До-слідженням окремих аспектів даного інституту займались такі вчені, як Тертишник В., Яновська О.Г., Голєєва А. та ін.
Зазвичай до списку присяжних включали людей , які мали повагу і довіру співвітчизників. Суд присяжних складався із 12 присяжних засідателів. За результатами досудового слідства присяжні виносили вердикт, в якому давали відповіді на такі питання: Чи мав місце злочин?Чи винний у ньому підсудний? Чи з умислом він діяв? Чи заслуговує підсудний на поблажливість? [5, 126].
Варто зазначити, що народні засідателі, які зараз діють, працюючи разом із професійним суддею, майже завжди підпадають під його вплив, не маючи можливості та не володіючи необхідними знаннями для протиставлення позиції судді свого власного погляду на розглядувану кримінальну справу.
Лише окремо діюча, процесуально захищена колегія присяжних засідателів здатна виносити судові рішення, що базуватимуться на нормах закону, і на моральних засадах суспільства [7,29].
Згідно із Конституцією України та Законом України „Про судоустрій України”, народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
Так, присяжними визнають громадян України, які досягли 30-річного віку і, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечують безпосередню участь народу у здійсненнні правосуддя.
Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради АРК, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії мають входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списку присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області і відповідають вимогам ст. 69 Закону України „Про судоустрій України”. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради терміном на 4 роки; переглядається кожних 2 роки.
Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин, установ та гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду.
Особа, включена до списку присяжних, зобов’язана повідомити голову апеляційного суду про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя (ст. 69 ЗУ „Про судоустрій України”) [2].
Одна і та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.
Законом України „Про судоустрій України” передбачено ряд обмежень щодо осіб, які можуть бути присяжними, зокрема, присяжними не можуть бути: обмежено дієздатні або недієздатні особи; особи, які мають хронічні, психічні чи інші захворювання; особи щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи непогашену судимість; депутати усіх рівнів; члени КМУ; судді; прокурори; державні службовці апарату суддів; працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів; адвокати; нотаріуси (ст. 66 ЗУ „Про судоустрій України”) [2].
Незважаючи на те, що цей інститут є законодавчою нормою, сьогодні на думку різних авторів існують недосконалі (негативні) сторони ідеї створення інституту суду присяжних. Так, це вимагає значних фінансових навантажень з боку держави; при введенні суду присяжних в Україні корупція може зовсім не зменшитись; гарантувати, що до складу суду присяжних потрапить ідеально чесна людина неможливо; крім того, не виключений тиск на присяжних; складні юридичні справи не можуть вирішувати особи без належної освіти і фахової підготовки. На їх думку, Україна ще просто не готова до діяльності суду присяжних, оскільки на Заході людина йде в присяжні не з фінансових міркувань, а з почуття необхідності додержання Закону.
Серед позитивних сторін інституту присяжних виділяють: по-перше, суд присяжних є ознакою громадянського суспільства. По-друге, зростає роль інститутів прокуратури і адвокатури, змагальність стає принципом правосуддя, а не лише закріпленою в Законі гарантією. По-третє, інколи на суть справи краще поглянути „неоозброєним” оком . По четверте, інститут журі присяжних покликаний, якщо не зняти з суддів тягар відповідальності, то, принаймні, зменшити її шляхом поділу між усіма учасниками процесу [4,126].
Таким чином, на мою думку, законодавче передбачення існування інституту суду присяжних необхідно втілити в життя, хоча б тому, що ми в майбутньому бачимо себе у європейській спільноті, а це вимагає наближення основ законодавства до європейських стандартів.
Джерела:
1. Конституція України - Основний Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України(ВВР). – 1996. - №30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про судоустрій України”. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002 – №27-28. – Ст. 180.
3. Бобришев-Пушкин А.М. Эмперические законы деятельности русского суда присяж-ных (с атласом). – М., 1869. – 620 с.
4. Голєва А. Суд присяжних : заплатити одному завжди дешевше, ніж десяти// Юридич-ний журнал. – 2004. - №11(29). – с.125-126 с.
5. Тертишник В. Суд присяжних: суть, ідеї, історичний досвід та актуальні проблеми. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 11. – С. 122-126.
6. Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобрежной Украине. – Львов. – 1974 г.- 190 с.
7. Яновська О.Г. Відродження суду присяжних в Україні та здійснення захисту у кримі-нальних справах// Адвокат. – 2006. - №1. – 28-31 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
