Проблемним аспектом, що підлягає дослідженню за науковим напрямом «організація та управління консалтинговою діяльністю», перш за все, слід визнати відсутність легальної дефініція «консалтингова діяльність» в чинному законодавстві України.
Натомість, у доктрині господарського права «консалтингова діяльність» визначається як врегульований нормами права вид господарської діяльності, яка здійснюється спеціальними суб'єктами господарювання на професійній основі та полягає у наданні консультаційної послуги замовнику за плату, на підставі договору [1, с. 65].
До того ж, варто наголосити, що консалтинг не виділяють як окремий вид діяльності за КВЕД, оскільки він охоплює різні сфери (такі як економічний, митний, управлінський консалтинг тощо) і чітко не відноситься до однієї галузі економіки. Тоді як КВЕД є класифікацію видів господарської діяльності за галузевим принципом [2].
Отже, викладене доводить, що ключовою проблемою, що поглинає наведені вище, є питання правового регулювання організації та управління консалтинговою діяльністю в Україні.
Так, згідно до ст. 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів [3].
Відповідно до наведеної норми основними видами регулювання консалтингової діяльності мають бути її державне регулювання та саморегулювання. Вони є взаємопов’язаними, де перше виступає загальним базисом на якому ґрунтується друге (індивідуалізоване).
Державне регулювання – це форма державного впливу на консалтингову діяльність шляхом встановлення певних «правил гри» для суб’єктів її здійснення. Завдяки цим правилам забезпечуються належні умови даного виду господарської діяльності, зокрема створюються межі втручання держави у саморегулювання.
Тоді як, саморегулювання визначається як самостійна діяльність суб’єктів консалтингової діяльності, яка полягає у встановленні правил і норм, що регламентують відносини на всіх стадіях консалтингового процесу без втручання держави.
Отже, в Україні існує проблема з відсутності спеціального нормативно-правового регулювання консалтингової діяльності як окремого виду підприємницької діяльності. Така ситуація склалася тому, що консалтинг є багатогранною категорією, яка включає в себе різні види консультування, рівні його проведення та сфери здійснення [1, с. 89]. Тому вбачається досить складним прийняття одного нормативно-правового акту, який би врегулював всі специфічні риси, притаманні такій діяльності [1, с. 89].
У дисертації “Правове регулювання консалтингової діяльності” її авторка, Лишенюк В. К. зазначає, що “беручи до уваги різноманітність видів консалтингової діяльності недоцільним є прийняття окремого закону про консалтинг” [1, с. 101]. Вона вказує, що необхідно закріпити поняття “консалтингова діяльність” та принципи її здійснення в Господарському кодексі, тоді як певні види консалтингової діяльності варто регулювати в окремих нормативно-правових актах [1, с. 101].
В якості окремого актуального напряму дослідження, слід вказати на проблему правового регулювання військово-консалтингової діяльності. Зокрема, у 2020 році до Верховної Ради України було подано законопроєкт “Про військово-консалтингову діяльність” № 3005, в якому визначаються поняття, правові засади організації, порядок діяльності та створення суб’єктів військово-консалтингової діяльності, що здійснюють надання послуг військового або охоронного характеру, а також права і обов’язки, гарантії соціального та правового захисту їх учасників, засновників та персоналу. На даний момент законопроєкт перебуває на стадії опрацювання в комітеті.
Варто зазначити, що недостатність нормативного регулювання консалтингу негативно відображається на перспективах його існування та розвитку. Наприклад, може призвести до незахищеності споживачів консалтингових послуг. Відсутність встановлених законом вимог до суб’єкта надання послуг призводить до зниження їх якості. Також, непоодинокими є ситуації, коли за неякісну послугу її надавач не несе жодної відповідальності перед клієнтом.
Щоб уникнути подібних ризиків, я вважаю, необхідно запровадити перевірку суб’єктів здійснення консалтингової діяльності (консультантів) щодо визначення їх кваліфікації відповідною інституцією. На мою думку, видача сертифікатів або проведення атестації як легалізація професійного консультування може виступати гарантом високої якості консультаційних послуг. Щодо органу, який проводить сертифікацію, то це має бути недержавна (саморегулівна) організація ринку консалтингових послуг України, якій було б делеговано дану функцію законодавцем.
Консалтингова діяльність не ліцензується й не регулюється спеціальним способом [4, с. 59]. Для розвитку ринку консалтингових послуг необхідне функціонування професійних саморегулівних організацій, об'єднань гравців ринку [4, с. 59]. У сфері консалтингу в Україні існують численні професійні асоціації, зокрема АП «Асоціація консалтингових фірм», Всеукраїнська асоціація «Укрконсалтинг», тощо. Одним із їх завдань є створення та розповсюдження стандартів професійної етики та практики у взаємодії з клієнтами, а також забезпечення сертифікації та професійного вдосконалення консультантів.
Як зазначалося вище, актуальною сьогодні є видача сертифікатів консультантам відповідною організацією за законодавчо закріпленими стандартами. Відсутність регламентації в нормативно-правових актах призводить до їх стихійного формування, що в свою чергу знижує якість надання послуг і фактично дозволяє здійснювати консультування спеціалісту будь-якого рівня.
Отже, необхідним вбачається створення нормативно-правової бази щодо організації та управління консалтинговою діяльністю, з посиленням кластеру саморегулювання. Також, спеціального органу, який би контролював здійснення консалтингової діяльності як окремого виду підприємництва.
Література:
1. Лишенюк В. К. Правове регулювання консалтингової діяльності : дис. … д-ра філософії. Київ, 2023. 228 с.
2. Поєдинок В. В. Інвестиційна діяльність як вид господарської діяльності. Право і суспільство. 2013. № 6.2. С. 131-135.
3. Господарський кодекс України : Кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV : станом на 1 січ. 2024 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text (дата звернення: 07.02.2024).
4. Гонтарева І. В. Консалтингові послуги в сфері підприємництва. Харків : ХНЕУ, 2016. 136 с.
____________________
Науковий керівник: Пацурія Ніно Бондовна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
