Правова концепція як витвір правової думки конкретного автора (співавторів) за загальним правилом повинна мати на меті втілення в суспільне життя, яке передбачає перехід від абстрактний ідей до конкретних результатів у юридичній практиці та суспільних відносинах. Вказаний шлях, безперечно, є складним, і не кожна концепція здатна успішно його пройти до завершення. Ті ж, яким це вдається, часто еволюціонують і змінюються, пристосовуючись до політичних компромісів, вимог юридичної техніки та суспільних потреб. Пройшовши етап оприлюднення (публікації) змісту правової концепції, вона може зустріти як визнання, так і критику чи байдужість. Коли її положення починають використовуватися в працях та поглядах інших авторів, можна констатувати входження правової концепції у правову (юридичну) доктрину.
Правова доктрина становить плацдарм, з якого правова концепція рухається у нормативну базу та практичну площину. Як правило, концепція спершу потрапляє в законодавство, а потім у суспільну дійсність. Однак бувають винятки, коли все відбувається навпаки. Це стосується, наприклад, концепції обґрунтованих (правомірних, легітимних) очікувань, яка досі не потрапила у статті Цивільного кодексу України, проте застосовується в цивільних правовідносинах де-факто завдяки судовій практиці [1]. Згадана концепція була сприйнята практикою Європейського суду з прав людини, а його рішення застосовуються національними судами України (ст. 17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») [2].
Історії відомі й інші випадки, коли правова концепція втілювалася в суспільному житті без попередньої інтеграції в законодавство. До прикладу, під час поширення маґдебурзького права українських землях використовувалися не тільки його першоджерела, але й науково-практичні дослідження тогочасних вчених. Характерно, що у своїх працях дослідники намагалися адаптувати приписи німецького законодавства і судової практики до суспільних умов Східної Європи. Серед іншого, вони пом’якшували суворість покарань і процесуальних дій (допит з тортурами тощо) у порівнянні з автентичними джерелами. Особливо важливими для розвитку практичної юриспруденції та законотворення на українських землях були праці Б. Гроїцького (1519-1605) [3, с. 99-106].
У Гетьманщині XVIII ст. було розроблено низку якісних законопроектів, які систематизували чинне на той час звичаєве право (окремі норми), фрагменти нормативно-правових актів та досягнення правничої думки. Серед них найбільш важливим був кодифікаційний проект «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. [4]. Російська влада не допустила їхнього офіційного затвердження, тому вони не набули чинності де-юре, проте застосовувалися в юридичній практиці де-факто. Окрему увагу варто звернути на проект «Суд і розправа в правах малоросійських» 1750 р., автором якого був досвідчений юрист Ф. Чуйкевич. У зазначеному проекті містилося декілька правових концепцій автора – у тому числі концепція реформування судової системи на українських землях. Попри відсутність юридичного затвердження, багато положень праці Ф. Чуйкевича фактично використовувалися у судовій, адміністративній та іншій практиці [5].
Стосовно втілення ідей правової концепції в практичну діяльність варто звернути увагу на висновок, сформульований В. Рижком: «в усіх випадках концепція є контекстом для методики, а методика – текстом практичної діяльності, технологією концепції» [6, с. 177]. Інакше кажучи, концепція ставить питання «як?» (як врегулювати суспільні відносини; як визначити правове поняття; як побудувати систему; тощо) і дає відповідь на нього, тобто творить методику. Далі її відповідь переноситься у практику, і вже там стає зрозуміло «працює це або ні» – чи є дієвими юридичні норми, вироблені на основі правової концепції.
Практичне проектування правової концепції на суспільні відносини через посередництво законодавчого тексту має певні особливості. Зокрема в таких умовах концепція рідко проектується в «чистому», оригінальному вигляді. У суспільному житті де-юре застосовується норма законодавства, а її зміст, як правило, не відповідає положенням концепції на 100 %. Лаконічність і фрагментарність норми законодавства інколи стає причиною нерозуміння чи неправильного застосування положень концепції, яка у ньому відображена. Ситуацію покращують правоінтерпреційні акти, оскільки судді Конституційного Суду України та інші компетентні суб’єкти мають можливість звернутися до першоджерел і в такий спосіб більш повно та зрозуміло пояснити положення нормативно-правового акту, що засноване на відповідній концепції.
До прикладу, 2 листопада 2004 р. Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання). У п. 4.1 згаданого рішення було висловлено погляд, згідно з яким одним із проявів верховенства права (концепції, що стала фундаментальним принципом правової системи України) є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а «включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства» [7].
Формами впливу правової доктрини (а з нею і визнаних правових концепцій) на застосування права є такі:
- звернення судами при здійсненні правосуддя до висновків наукових правових експертиз;
- використання доктринальних (концептуальних) методик судами при вирішенні справи та експертами при проведенні судової експертизи;
- врахування органами конституційної юрисдикції позицій наукових правничих шкіл при винесенні рішень й обґрунтування окремих думок суддів конституційних судів положеннями правової доктрини загалом або правової концепції зокрема;
- використання правової концепції міжнародними судовими інстанціями (Міжнародним Судом ООН, Європейським Судом з прав людини та ін.), обґрунтуваннями судами прийнятого рішення положеннями правової доктрини;
- фактичне звернення суб’єктів застосування права до наукових праць, у тому числі коментарів нормативно-правових актів, монографій, наукових статей тощо [8, с. 163];
- залучення до судового процесу експертів з питань права у відповідності до ст. 66, 74 ЦПК, ст. 63, 71 ГПК, ст. 61, 69 КАС України.
Таким чином, особливості втілення правової концепції в суспільне життя відстежуються у процесах інтеграції та трансформації її ідей у положення правової (юридичної) доктрини і нормативну базу (акти законодавства), а згодом у простір суспільних відносин. Закладені в концепції ідеї рідко переносяться у практичну площину в автентичному вигляді, а значно частіше адаптуються до вимог і потреб суспільного життя крізь призму правотворення та правозастосування, фактично реалізуються змінено, частково чи обмежено. Правова концепція може втілюватися в суспільне життя як за посередництвом законодавства (це переважає), так і напряму (становить рідкість). Юридична діяльність і суспільні відносини, використовуючи положення правової концепції, вдосконалюються досягненнями правничої думки та дають зворотній зв’язок – коректують зміст концепції чи творять імпульс для вироблення нових ідей юридичного спрямування.
Список використаних джерел:
1. Берназюк Я. О. Принцип легітимних очікувань (legitimate expectation): поняття та зміст. Експерт: парадигми юридичних наук та державного управління. 2021. № 3 (15). С. 147–162.
2. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: закон України від 23 лютого 2006 р. № 3477-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#o129.
3. Кобилецький М. Маґдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина ХІХ ст.): історико-правове дослідження. Львів: ПАІС, 2008. 406 с.
4. Яковлів А. Український кодекс 1743 року «Права, по которым судится малороссійскій народ»: його історія джерела та систематичний виклад змісту. Мюнхен: Заграва, 1949. 210 с.
5. Стеценко Н. С. «Суд і розправа в правах малоросійських…». Велика юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 1. Історія держави і права України / редкол.: В. Д. Гончаренко (гол.) та ін. Харків: Право, 2016. С. 706–707.
6. Рижко В. А. Концепція як форма наукового знання. Київ: Наукова думка, 1995. 212 с.
7. У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) : рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-04.
8. Мочульська М. Є., Семків В. О. Правова доктрина в континентальній правовій системі. Львів: Світ, 2015. 432 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
