Корупція як вкрай негативне суспільне явище завжди має місце там і тоді, де особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зловживаючи владою або своїм службовим ставищем з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи чи якоїсь групи осіб всупереч інтересам служби.
Термін «корупція» походить з латинської мови «corruptio» та означає «підкуп», «продажність» [1]. В цій частині Резолюція VIII Конгресу ООН із запобігання злочинності «Практичні заходи боротьби з корупцією» (Гавана, 1990 р.) у розділі «Корупція в державному управлінні» зазначила, що корупція є порушенням етичного (морального), дисциплінарного, адміністративного, кримінального характеру, що проявилося у протизаконному використанні свого службового становища суб’єктом корупційної діяльності. Більш точніше поняття корупції з точки зору її впливу на суспільство сформулювала Рада Європи у своїй конвенції «Кримінальна конвенція по боротьбі з корупцією», яку було прийнято 27.01.1999 року та ратифіковано Україною 18.10.2006 р. згідно із Законом № 252-V. Зокрема, в Конвенції зазначається, що «корупція загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства» [2].
Корупція є трансконтинентальним явищем, оскільки має поширення в більшій чи іншій мірі в будь-якій державі незалежно від її адміністративно-територіального устрою, правової системи та системи управління. Зокрема, у 2014 році Європейською комісією у своїй доповіді, присвяченій боротьбі з корупцією та «відмиванню» необґрунтовано набутих активів, було констатовано, що «корупція має місце у всіх державах без виключно. Сумарна ж економічна шкода від корупційних діянь оцінюється приблизно у 120 млрд. Євро на рік, а за результатами соціологічних досліджень, кожен двадцятий житель ЄС мав справу з корупцією або був її свідком» [3, с. 54].
Отже, не дивлячись на різноманітний підхід до поняття корупції, остання однозначно визнається одним із різновидів негативної суспільної девіантної поведінки, яка руйнує структуру державного управління та місцевого самоврядування, загрожуючи при цьому національній безпеці нашої держави. Корупція на сьогодні може мати як локальний, так і глобальний характер, будучи передумовою до незаконного збагачення осіб, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Статистика скасованих Верховним Судом рішень Вищого антикорупційного суду відмічає, що у 2020 році із 10-ти розглянутих касаційною інстанцією судових рішень ВАКС 8 було скасовано, а у 2021 році із 15-ти розглянутих було скасовано 5, тобто 30%, у тому числі і 3 вироки. В 2022 році із 27-ми розглянутих були скасовані 15, тобто більша половина, в тому числі й 1 вирок [4, с. 18]. Таким чином, можна констатувати, що в правовій системі нашої держави існує проблема розуміння природи корупційного правопорушення, що є відправною точкою як для притягнення осіб, винних у його вчиненні, до кримінальної або адміністративної відповідальності, так і для подальшого ініціювання провадження про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Законодавча дефініція поняття корупційного правопорушення міститься у абзаці шостому статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» та визначається як діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність [5]. Тобто, дане поняття є відсилочним, оскільки його суть визначається через інший юридичний термін – «ознаки корупції», який, в свою чергу, даним Законом не визначено. Натомість, юридична категорія «ознаки корупції» є визначальною і для кваліфікації правової терміну, який ідентифікується у загаданому вище Законі як правопорушення, пов’язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність (абзац дванадцятий статті 1 Закону).
Досліджуючи проблематику праворозуміння ознак корупції, Л. І. Калєніченко та Д. В. Слинько приходять до висновку про те, що в розумінні норм Закону України «Про запобігання корупції» та норм Кодексу поведінки посадових осіб, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією від 27.01.1999 № ETS173, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 р. та Цивільної конвенції про боротьбу з корупцією від 04.11.1999 р. перелік ознак корупції дещо відрізняється. Зокрема, за положеннями Закону № 1700-VII до ознак корупції відносяться діяння, яке:
1) вчиняється спеціальним суб’єктом права, особою, яка визначена у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»;
2) вчиняється в межах службових повноважень чи пов’язаних із ними можливостей;
3) вчиняється з метою отримання неправомірної вигоди для себе або інших осіб;
4) існує у двох формах: а) прийняття неправомірної вигоди, обіцянки/пропозиції неправомірної вигоди; б) обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» [6, с. 42].
Якщо ж спиратись на норми зазначених вище міжнародних актів, які мають статус частини національного законодавства України у зв'язку із їх ратифікацією, то серед основних ознак корупції Л. І. Калєніченко і Д. В. Слинько виділяють наступні:
а) вчиняється посадовою особою;
б) вчиняється під час виконання обов’язків, тобто під час виконання службових повноважень;
в) вчиняється в результаті або з метою отримання хабара, будь-якої іншої неправомірної вигоди;
г) вчиняться у формі прямого чи опосередкованого вимагання, пропонування, надання або одержання хабара чи іншої неправомірної вигоди;
ґ) результатом корупції є неналежне виконання обов’язків [6, с. 43].
Отже, позиції українського та європейського законодавців щодо визначення основних ознак корупції (корупційного правопорушення) дещо відрізняються між собою, зокрема щодо вичерпного переліку суб’єктів корупції, деталізації форм діяння та результатів корупційного правопорушення.
Згідно ст. 291 ЦПК України, суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів [7]. Тобто, підставою до задоволення позову прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, поданого в порядку, що регламентований нормами глави 12 розділу III ЦПК України, є доведення незаконності доходу, за рахунок яких були набуті спірні активи і такий дохід за своєю природою може мати лише єдину форму – форму неправомірної вигоди, яка набувається особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в результаті корупційного правопорушення.
Пунктом 16 Указу Президента України «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» від 30 вересня 2019 року № 722/2019 серед глобальних цілей сталого розвитку нашої держави визначено сприяння побудові миролюбного і відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях [8]. В свою чергу, в Національній доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна» викорінення корупції на усіх рівнях та детінізація економіки визнані як базові принципи діяльності державних та суспільних інституцій у напрямі забезпечення економічного зростання. При цьому, в Національній доповіді окремо наголошено на тому факторі, що ефективне управління, як одна із цілей сталого розвитку, передбачає розбудову верховенства права та справедливого правосуддя подолання організаційно-фінансових засад злочинної діяльності, корупції [9, с. 10].
Тому, подолання корупції перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із забезпеченням у державі реальної реалізації принципу верховенства права, що в свою чергу неможливо без деталізації чинного законодавства з приведенням його норм до європейських стандартів, а також створення юридичних передумов для справедливого і неупередженого правосуддя. Зважаючи на вищевикладене, основною передумовою до визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є детальна правова ідентифікація протиправного діяння як корупційного правопорушення, що неможливо без уточнення існуючого законодавства та створення механізмів реальної імплементації міжнародних актів у правову систему нашої держави.
Література:
1. Словник іноземних слів. Київ: Вид-во «Наука», 1980. 403 с.
2. Кримінальна конвенція по боротьбі з корупцією (ETS 173)від 27.01.1999 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101#Text (10.02.2024).
3. Валецька О. В. Визначення поняття «корупція» та характеристика основних методів протидії корупції в міжнародних і європейських актах. Приватне та публічне право. 2020. № 4. С. 54–57.
4. Баганець О. Невже й після цього українці не припинять вірити в так звану «антикорупційну реформу». Юридичний вісник України. 2023. № 23–25 (16–30 червня 2023 року). С. 18–20.
5. Про запобігання корупції: Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text (дата звернення: 12.02.2024).
6. Калєніченко Л. І., Слинько Д. В. Поняття, ознаки та види корупції. Право і безпека. 2022. № 1(84). С. 39–46.
7. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення: 11.03.2024).
8. Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року : Указ Президента України від 30 вересня 2019 року № 722/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019#Text (дата звернення: 15.02.2024).
9. Цілі сталого розвитку: Україна. Національна доповідь. Київ: Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, 2017. 176 с. URL: https://www.kmu.gov.ua/storage/app/sites/1/natsionalna-dopovid-csr-Ukrainy.pdf (дата звернення: 15.02.2024).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
