У сучасному правовому середовищі медіація в контексті публічно-правових спорів займає важливе місце, викликаючи значний інтерес та увагу як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Діючі міжнародні стандарти правового регулювання альтернативного способу вирішення публічно-правових спорів стають предметом досліджень і аналізу з метою забезпечення ефективності та високого рівня справедливості в медіаційних процесах. Саме через впровадження таких стандартів формується єдність підходів до медіаційного процесу, забезпечуючи високу ступінь захисту прав та інтересів сторін у конфлікті, а також сприяючи збалансованому врегулюванню публічних суперечок. Відтак, дослідження міжнародних стандартів правового регулювання медіації у публічно-правових спорах не лише дозволяє глибше розуміти сутність цього механізму врегулювання конфліктів, але й відкриває нові можливості для подальшого розвитку та вдосконалення правової практики у цій сфері.
Прогресивні юридичні громади Європи та всього світу, керуючись історичним досвідом, визнавали право на справедливий суд як невід'ємний гарант цінностей справедливості та правової держави. Це право було закріплене в статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основних свобод. В результаті, ліберальні концепції юстиції стали об’єктом кризи, тому виникла та розвинулася феноменальна ідея, що отримала назву «глобального руху доступу до правосуддя», як вказано М. Каппелетті (Cappeletti,1993). Цей рух спровокував непередбачену раніше «гонку» за всебічність правосуддя та відчутну бажаність все більшої кількості осіб захищати свої права, навіть у випадках незначних порушень, шляхом звернення до суду [1, с. 139].
Лінн Хант, вивчаючи комплексні семантичні умови людського життя, прийшла до наступних висновків: 1) всі люди мають невід'ємні права, що не можуть бути відірвані від них, просто тому, що вони є людьми; 2) ці права випливають з природної істоти людини; 3) оскільки ці права належать кожній людині з моменту народження, то вони є виключно її власністю; 4) кожній особі мають бути забезпечені однакові можливості для здійснення цих прав; 5) легітимність будь-якої держави ґрунтується на її здатності гарантувати реалізацію цих прав всіма особами (Hunt, 1996, p. 4). Наведена концепція прав людини знайшла своє офіційне втілення, насамперед, у Загальній декларації прав людини ООН, а також в інших міжнародних та регіональних документах [1, с. 143].
Для дослідження інституту правового регулювання медіації у сфері публічного права слід вказати на Рекомендацію Rес (2001) 9 Комітету Міністрів Ради Європи стосовно альтернатив судовому вирішенню спорів між адміністративними органами та приватними особами, що датована 5 вересня 2001 року. В цьому документі звертається увага на переваги альтернативного судового розгляду та рекомендується державам-членам сприяти використанню альтернативних засобів. Пропонується розгляд медіації як обов'язкової попередньої умови перед судовим розглядом, як у позасудовому порядку взагалі, так і перед початком або під час судового процесу. Медіація має ряд переваг, зокрема, швидке і економне врегулювання спору, дружелюбний підхід, вирішення спорів на основі справедливості, а не тільки відповідно до жорстких правових норм, широкі межі використання розсуду та спонукає адміністративні органи до співпраці з громадськістю. Європейською комісією з ефективності правосуддя 7 грудня 2007 року 84 ухвалено Керівні принципи №15 для кращого виконання наявної Рекомендації щодо альтернатив судовому розгляду спорів між адміністративними органами і сторонами-приватними особами [2, c. 498-539].
Блок базових нормативних засад медіації у публічному праві відіграє ключову роль у визначенні пріоритету використання цієї процедури для вирішення спорів. Його унікальність полягає у тому, що більшість внутрішніх правових актів, що складають його склад, адаптовані для відтворення міжнародних стандартів медіації з метою розширення діапазону альтернативного врегулювання конфліктів між публічними органами та приватними особами. Цей блок відрізняється тим, що більшість національних нормативно-правових актів, які увійшли до його складу, приймалися з метою внутрішнього відтворення міжнародних норм медіації. Часто це було зроблено з метою розширення положень Рекомендації Rес (2001) 9 Комітету Міністрів Ради Європи про альтернативні методи вирішення спорів між адміністративними органами та приватними особами від 5 вересня 2001 року та Керівних принципів №15 від 7 грудня 2007 року з метою кращого виконання цієї Рекомендації щодо альтернативного судового вирішення спорів між адміністративними органами та приватними особами [3].
Рішення Європейською комісією з ефективності правосуддя від 7 грудня 2007 року стосовно Керівних принципів № 15 є важливим кроком у вдосконаленні механізму альтернативного вирішення спорів між адміністративними органами та приватними сторонами. У своєму рішенні Комісія визначила перешкоди перед впровадженням альтернативних методів розв'язання спорів, а саме: 1) неусвідомлення потенційних переваг цих методів, 2) недостатня інформованість адміністративних органів про їх переваги, 3) недовіра судів до позасудових методів, 4) відсутність спеціалізованих посередників та обмежений обсяг наукових досліджень.
Згідно з Керівними принципами № 15, судам надана роль рекомендації сторонам щодо використання альтернативних методів вирішення спорів, зокрема, процедур примирення, медіації та переговорів, а також проведення відповідних інформаційних заходів. Під час судового розгляду адміністративних справ суддям слід враховувати досягнуту сторонами згоду, за винятком ситуацій, коли така згода суперечить загальному інтересу [4].
Наступними загальними нормативними засадами застосування медіації як способу вирішення публічно-правових спорів з урахуванням ієрархічності є такі міжнародні нормативно-правові акти, як ст. 33 Статуту ООН, яка з-поміж засобів мирного вирішення спорів містить також і медіацію. Зрозуміло, що це положення, як і статут ООН, загалом регулює відносини між державами й іншими суб’єктами міжнародних відносин і лише опосередковано впливає на сферу внутрішньодержавних відносин [5].
Організацією Об'єднаних Націй з Міжнародного Торговельного Права був розроблений Типовий Закон "Про Міжнародну Комерційну Погоджувальну Процедуру", який був рекомендований Генеральною Асамблеєю Об'єднаних Націй у 2002 році. У цьому Законі під погоджувальною процедурою в сфері міжнародних публічно-правових відносин розуміється не лише медіація. В статті 1 Типового Закону, розробленого Організацією Об'єднаних Націй з Міжнародного Торговельного Права, наведено офіційне визначення медіації (чи мирного узгодження), відповідно до якого медіація – це "процес, у якому сторони залучають третю особу чи осіб... з метою надання ними допомоги у мирному врегулюванні спорів, що виникають із контрактних чи інших правових відносин, або пов'язані з ними. Мирний посередник не має права нав'язувати сторонам способи врегулювання спору" [6].
Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом встановлює процедури альтернативного врегулювання спорів, що виявляють вплив на юридичне регулювання суспільних відносин у державі. Незважаючи на те, що Угода застосовується недостатньо тривалий час, виникають суперечності між сторонами, такі як запровадження Україною мораторію на експорт лісу-кругляка, щодо якого було розпочато арбітражну процедуру. Угода передбачає мирні, позасудові методи врегулювання спорів, які, хоча нові для нашої країни, повинні бути використані переважно у формі медіації.
Угода встановлює компетентні органи для вирішення спорів, включаючи Комітет з питань торгівлі, Раду асоціації та Комітет асоціації, а також інші відповідні органи, передбачені в статті 466 цієї Угоди, які можуть бути спеціальними комітетами, підкомітетами тощо. Мета цих органів полягає в досягненні взаємоприйнятного рішення у найкоротший можливий термін.
Спір вирішується за умови, коли Рада асоціації приймає рішення про вирішення питання, як передбачено в пункті 3 статті 476 Угоди, або ж коли спір вичерпаний [7].
Спори та непорозуміння, вочевидь, невід’ємна складова договірних відносин у сфері міжнародного публічного права, тому необхідним є дієвий, невпинний та справедливий механізм вирішення спорів. Саме тому правове регулювання міжнародної торгівлі унікально в тому аспекті, що в цій сфері звичайною практикою стало включення до угод спеціальних положень щодо механізму вирішення спорів замість звернення до сторонніх інституцій.
Конфлікти та спори є невід’ємною частиною міжнародних публічно-правових відносин у сфері торгівлі, тому важливим є належний, постійний і ефективний механізм врегулювання спорів. Саме тому юридичне належне регулювання міжнародної торгівлі особливе тим, що в цю систему міжнародних норм і стандартів правового регулювання вирішення спорів включаються спеціальні положення щодо механізму реалізації врегулювання конфліктів у міжнародній публічно-правовій площині у відповідні договори, укладені між сторонами, замість звернення до зовнішніх інституцій.
Європейський Союз широко застосовує практику включення до угод про зони вільної торгівлі та асоціації статей, які передбачають механізми мирного та квазі-судового врегулювання спорів. Інституційні рамки для вирішення міжнародних публічно-правових конфліктів встановлені у всіх обширних міжнародних угодах про партнерство, партнерство і співробітництво, а також асоціацію. Тим не менш, відсутність універсальної моделі такого механізму є типовою. Механізми вирішення спорів, які виникають у процесі тлумачення та впровадження положень вказаних угод про співпрацю, мають свої спільні риси та відмінності [8].
Отже, розвиток медіації в сфері міжнародного публічного права вимагає уваги до встановлення чітких та зрозумілих стандартів і правил. Дослідження даного питання показує, що розробка таких стандартів має велике значення для забезпечення ефективного та справедливого вирішення спорів, які виникають у сфері публічно-правових відносин. Необхідним стає встановлення відповідних міжнародних нормативних актів, що забезпечують єдність підходів до застосування медіації, зокрема, у сфері публічного права, а також сприяння вирішенню публічно-правових спорів на міжнародному рівні, що сприяє підвищенню ефективності та доступності судових процедур, а також забезпечує збереження принципів справедливості та правової демократії в контексті міжнародного публічного права.
Міжнародні стандарти стають ключовим інструментом для унормування процедур медіації у публічно-правових сферах, сприяючи створенню сприятливого та прозорого середовища для вирішення конфліктів шляхом врегулювання через медіацію. Посилення правового регулювання медіації у публічно-правових сферах сприяє підвищенню довіри до цього методу вирішення спорів та забезпечує дотримання відповідних процедур та стандартів у міжнародному масштабі.
Література:
1. Petro PATSURKIVSKYY, Ruslana HAVRYLYUK, Illia YURIICHUK. Mediation as an anthroposociocultural value. European Journal of Law and Public Administration. 2020, Volume 7, Issue 2, pp. 139, 143 https://doi.org/10.18662/eljpa/7.2/134
2. Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства, Київ, 2015. 756 с.
3. Рекомендації № Rес (2001) 9 Комітету міністрів Ради Європи від 5 вересня 2001 року щодо заходів із попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах
4. Керівні принципи для кращого виконання наявної Рекомендації про альтернативні методи розв’язання спорів між адміністративними органами і приватними сторонами (Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (ЄКЕП-CEPEJ) Страсбург, 7 грудня 2007 р., CEPEJ (2007) 15) // Європейські та міжнародні стандарти у сфері судочинства. – К., 2015. – С. 481–488.
5. Статут Організації Об’єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду від 26 червня 1945 року, набрав чинності 24 жовтня 1945 року.
6. Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру. Типовий закон Комісії Організації Об’єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі. Міжнародний документ від 24.06.2002 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_l17.
7. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 черв. 2014 р. URL:http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ 984_011
8. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 черв. 1994 р. [Електронний ресурс]. – URL:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 998_012
____________________
Науковий керівник: Гаврилюк Руслана Олександрівна, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри публічного права юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
