В світовій практиці для захисту однотипних інтересів значної групи осіб успішно використовують конструкцію групового позову. Однак вітчизняне цивільне процесуальне законодавство не містить будь-яких особливостей регулювання позовного захисту інтересів значної групи осіб. Водночас потреба в спеціальних нормах, спрямованих на оптимізацію захисту інтересів значних груп осіб, об'єктивно існує. Груповий позов дозволить не тільки розвантажити судову систему від розгляду значної кількості однакових вимог, але і створити ефективні та справедливі механізми захисту усіх постраждалих від масового порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Теоретичне дослідження групового позову здійснювалось такими вченими як В.К. Пучинський, Г.О. Аболонін, Н.С. Батаєва, П.П. Колєсов, Г.П. Тимченко, В.В. Ярков та ін. Однак спеціальні дослідження групового позову у вітчизняній процесуальній науці практично відсутні. Але в сучасних умовах є потреба в доктринальній розробці багатьох аспектів цієї проблематики, зокрема, дослідження співвідношення групового позову з інститутом співучасті.
При наявності спільних вимог у вітчизняному процесуальному праві може застосовуватись конструкція співучасті. Процесуальна співучасть передбачає участь в одному процесі кількох позивачів чи відповідачів, права вимоги та обов'язки яких не виключаються. В літературі відмічається, що підставою співучасті є характер спірних матеріальних правовідносин, що характеризуються множинністю управомочених чи зобов'язаних осіб [4, с. 62].
Участь у справі кількох позивачів чи відповідачів з одного боку полегшує розгляд: дозволяє одночасно розглянути кілька ідентичних вимог. З іншого боку, співучасть значної кількості осіб здатна унеможливити розгляд, оскільки справа може постійно відкладатися, якщо будь-яка з цих осіб з тих чи інших підстав не зможе приймати участь в засіданні, або буде вчиняти дії, спрямовані на затягування процесу. Нарешті, якщо кількість позивачів є дуже великою, існує чисто технічна проблема зібрати їх всіх разом, вислухати пояснення та клопотання, вчинити інші процесуальні дії.
В літературі висловлені різні позиції щодо співвідношення співучасті та групового позову. Так, деякі дослідники вважають, що майнові групові позови є видом процесуальної співучасті [2, с. 41]. Інші автори відзначають значну кількість відмінностей між процесуальною співучастю та груповим позовом [1, с. 21-23]. Треті вважають групові позови своєрідним «гібридом» співучасті та представництва [3, с. 476]. На нашу думку співучасть та груповий позов, незважаючи на зовнішню подібність, є сутнісно різними інститутами цивільного процесуального права.
Перш за все, розгляд справ, в яких наявна співучасть на боці позивача чи відповідача не відрізняється процесуальними особливостями. Норми, які б встановлювали будь-які виключення чи спеціальні правила розгляду таких спорів на підставі множинності позивачів чи відповідачів, відсутні. Співучасть як інститут цивільного процесуального права спрямована на те, щоб пришвидшити процес тільки внаслідок об'єднання розгляду кількох вимог. Інститут співучасті не дає можливості обмежитись поясненнями окремих співучасників, не встановлює особливих правил слухання справи за відсутності будь-кого із співучасників, не визначає виключень з наслідків неявки в судове засідання.
Натомість груповий позов спрямований на те, щоб потенційні позивачі, активно реалізуючи право на судовий захист організувалися таким чином, щоб якнайбільше спростити процедуру судового розгляду при дотриманні прав та без шкоди для винесення законного та обґрунтованого рішення. Потреба така
виникає в тому випадку, коли проста співучасть на стороні позивача не дозволить прискорити процес. Конструкція групового позову має своїм призначенням встановлення специфічного процесуального механізму, який полягає у ряді особливих правил, доповнень та виключень до звичайного порядку судового розгляду цивільних справ, що дозволяють Тому і переважна більшість авторів підтримує думку про непридатність співучасті для розгляду вимог значної кількості осіб [1; 2]. Крім того, призначення інституту співучасті
- це виключно врегулювання відносин між співучасниками. В той же час груповий позов регулює не тільки відносини між членами групи, але й передбачає особливості пред'явлення, розгляду, вирішення та виконання спору.
Отже, на нашу думку, основна відмінність між інститутом співучасті та груповим позовом проявляється в їх призначенні. Завдання інститут співучасті
- врегулювання відносин між кількома співучасниками. Призначення групового позову - встановлення особливостей пред'явлення, розгляду, вирішення та виконання однотипних вимог значної кількості осіб. Тому груповий позов - не просто множинність осіб в цивільній справі, а особливий вид позовного провадження, що регулює пред'явлення, розгляд, вирішення та виконання вимог значної кількості осіб.
Джерела:
1. Аболонин Г. О. Групповьіе иски. - М: Норма, 2001. - 256 с.
2. Батаева Н.С. Судебная защита прав й интересов неопредєлейного круга лиц : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Батаева Наталья Сергеевна. - М., 1998.-135с.
3. Елисеев Н. Г. Гражданское процессуальное право зарубежньїх стран
: [учебник] / Н. Г. Елисеев. - [2-е изд., перераб. й доп.]. - М. : Проспект, 2004. - 624 с.
4. Научно-практический комментарий к Гражданскому процесуальному кодексу РСФСР / Под ред. М. К. Треушникова. - М.: Городец-издат, 2000. - 704 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
