НАУКОВИЙ ПЛЮРАЛІЗМ РОЗУМІННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
18.05.2009 18:44
Автор: Кудінов Володимир Олексійович, здобувач Національного університету біоресурсів і природокористування
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Земельна реформа та інші поняття, пов’язані з даною проблематикою, досить широко вживаються в повсякденному житті пересічними громадянами та високопосадовцями. Хоча розуміння сутності цього феномену є доволі дискусійними в наукових колах, тим більше, що чинне законодавство не містить її дефініції. Лише у постанові Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» зазначається, що вона є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин [1].
Загалом «реформа» є словом латинського походження (лат. Reformo – перетворюю, поліпшую) і означає перетворення, зміну, перебудову якої-небудь сторони суспільного життя (порядків, інститутів і установ) [2, с. 597].
М.В. Шульга вважає, що земельна реформа – це сукупність соціально-економічних, організаційних та правових заходів, які забезпечують істотні, докорінні зміни та вдосконалення земельних відносин з метою найбільш ефективного використання та належної охорони земель для задоволення продовольчих та сировинних потреб держави [3, с. 27-28].
Дане визначення викликає ряд заперечень. По-перше, чому вдосконалення земельних відносин має за мету лише використання та охорону земель, якщо основним завданням вітчизняної земельної реформи є розширення кола власників на землю. Тим більше, згідно зі ст. 78 ЗК України, право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками [4]. Тому доцільно говорити не тільки про використання, але й володіння і розпорядження.
По-друге, достатньо сумнівним видається наявність у державі потреб. Логічніше говорити про інтереси. Тим більше, у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» було визначено законодавцем, що національні інтереси – це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток [5].
По-третє, викликає заперечення визнання єдиного суб’єкта земельних відносин – держави, що, по суті, віддзеркалює радянську парадигму. Сучасне законодавство закріпило, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Отже, пріоритет надається інтересам людини (громадянина) та суспільства.
Дещо схожу позицію з М.В. Шульгою має Арнаут А.Г., який визначає земельну реформу як логічну, послідовну, науково обґрунтовану сукупність правових, економічних, організаційних та технічних заходів, що забезпечують зміну земельного ладу в державі шляхом перетворення існуючих та створення нових за змістом земельних правовідносин, які відповідають сучасним вимогам розвитку суспільства та характеристикам ринкової економіки країни [6, с. 24].
На нашу думку, не зовсім вірно зводити комплекс заходів виключно до правових, економічних, організаційних та технічних, оскільки коло заходів щодо вдосконалення земельних відносин у Україні значно розгалужене. Крім того, вітчизняна реформа є не тільки логічною, послідовною, науково обґрунтованою, але й базується на інших важливих принципах, як законність, демократизм, об’єктивність, системність, гласність, гуманізм тощо.
Близькою нашому баченню, є позиція Андрейцева В.І., який під земельною реформою розуміє врегульовану спеціальним земельним законодавством систему дій різних суб’єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України [7, с. 14].
Доволі цікавим та неординарним є визначення земельної реформи О.І. Заєць, згідно з яким під земельною реформою слід розуміти врегульовані правом суспільні відносини процесуального характеру, що опосередковують перехід суспільства і держави від старих земельних правовідносин до якісно нових, у межах яких державні органи, громадяни та їх організації реалізують свої права та обов’язки щодо перерозподілу земель (у тому числі їх приватизації та паювання), посилення заходів їх охорони, правотворчості та вдосконалення системи державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів з метою відновлення ефективного використання земель України [8, с. 13-14].
Хоча знову метою земельної реформи є використання земель, заперечення щодо цього ми визначили раніше. Крім того, автор не послідовний, тому що спочатку зазначає про необхідність переходу суспільства і держави від старих земельних правовідносин до якісно нових, а потім про необхідність відновлення ефективного використання земель України.
У цілому можна виокремити такі підходи щодо розуміння поняття «земельна реформа»: земельна реформа як сукупність певних (соціально-економічних, організаційних, правових, екологічних, землевпорядних, технічних тощо) заходів; земельна реформа як система дій різних суб’єктів; земельна реформа як врегульовані правом суспільні відносини процесуального характеру; земельна реформа як не лише процес перетворення суспільних відносин, а й утвердження нових; земельна реформа як комплекс заходів тощо.
Контент- , івент- аналіз наукових розвідок, присвячених дослідженню земельної реформи в Україні, а також семантичний аналіз поняття «земельна реформа», дозволяє дійти висновку, що конструкції «сукупність заходів», «система дій», «комплекс заходів» та «суспільні відносини» є найбільш поширеними при його трактуванні, при чому здебільшого переважає саме перший підхід.
Використовуючи при визначенні поняття «земельна реформа» конструкції «сукупність дій» чи «комплекс дій», вважаємо це не досить вдалим, тому що вони характеризують неупорядковану множину елементів. Найбільш вірним є використання терміну «система».
Отже, на нашу думку, під земельною реформою необхідно розуміти систему дій державних та недержавних інституцій, направлених на вдосконалення землевпорядкування відповідно до національних інтересів України.
Література:
1. Про земельну реформу: постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 10. – Ст. 100.
2. Большой юридический словарь / Под ред. Сухарева А.Я., Зорькина В.Д., Крутских В.Е. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
3. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Харьков: Фирма “Консум”, 1998. – 224с.
4. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2002. — № 3-4. — Ст. 27.
5. Про основи національної безпеки України : Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433.
6. Арнаут А.Г. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аналіз законодавства : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Андрій Георгійович Арнаут. – К., 2007. — 197 с.
7. Андрейцев В. І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні : [навч.-практ. посіб.] / В. І. Андрейцев. — К.: Істина, 1999. — 320 с.
8. Заєць О. І. Правові аспекти земельної реформи в Україні : дис… канд. юрид. наук : 12.00.06 / О.І. Заєць. — К., 1999.¬ — 197 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
