Інтеграція України в світове співтовариство як рівноправного партнера, потребує кардинального реформування владного механізму з переглядом засадничих принципів, насамперед, у сфері правотворення та правозастосування. Глибокі та системні соціально-економічні зміни, які відбуваються на сучасному етапі розвитку нашої держави, здійснювана структурна правова реформа, обумовлюють необхідність переоцінки існуючих цінностей і перегляд достатньо великої кількості політико-правових уявлень, що формують відношення до права та характер діяльності правотворчих і правозастосовчих органів.
Нині у вітчизняній юридичній науці проходять інтенсивні якісні перетворення, які обумовлені зміною характеру соціальних відносин в Україні. Спостерігається трансформація ідеологічного відношення до галузі юриспруденції: відбувається поступове посилення ролі ідеї права в функціонуванні всіх сфер суспільного життя. Зазначені зміни в Україні знаходять свій вияв, насамперед в: розвитку законодавства на якісно нових принципах соціальної справедливості, розширенні сфери застосування права та його реалізації, підвищенні у зв’язку з цим, ролі державних органів, які здійснюють правозастосовчу діяльність, серед яких особливо важливе місце посідає суд. Разом з тим, як відомо, цей процес проходить нерівно, невпевнено і суперечливо, викликаючи розбалансованість та різновекторність функціонування окремих елементів правової системи.
Сьогодні вже безперечним став той факт, що найголовнішим засобом в світлі досягнення поставлених людством нових завдань по забезпеченню реалізації та захисту прав і свобод людини виступає суд. Як справедливо наголошує Президент України, судова система – «це той стержень, який забезпечує ефективне функціонування суспільства і держави» [1, с. 9], а «Судова влада – це дійсно хребет цивілізованого суспільства. Вона забезпечує верховенство права, яке є і буде основою європейської демократії» [1, с. 9].
Світовий досвід свідчить, що рівень демократії в кожному суспільстві визначається місцем цієї установи в системі органів державної влади та реальною спроможністю судді об’єктивно й неупереджено, на основі власного внутрішнього переконання прийняти вірне рішення, при цьому, правильно зінтерпретувавши фактичні обставини справи та право, тим самим, – відновити порушені та захистити законні інтереси особи. За висловом колишнього Голови Верховного Суду України Маляренка В., «Цивілізований світ давно визнав, що суд у правовій державі відіграє значну роль» [2, с. 35].
В нашій державі Конституція України піднесла статус суду на принципово новий рівень, закріпивши принцип незалежності суддів і самостійності судової влади, що в свою чергу, надало більше можливостей для реального гарантування захисту людини. Юрисдикція цього державного органу поширилася на всі правовідносини, які виникають в країні. Однак, авторитет суду в суспільстві, перш за все, залежить від ефективності правосуддя, тобто професіоналізму і моральності суддів, їх спроможності встановити правду та відновити справедливість.
За останні роки на шляху реформування в галузі судочинства зроблено чимало. Разом з тим, існуючий механізм здійснення правосуддя в багатьох аспектах характеризується відсутністю єдності та системних зв’язків. Як думається, однією з головних причин цього є недостатньо ефективний вплив юридичної теорії на практику, наслідком чого стала безсистемність останньої, що характеризується численними помилками на шляху свого розвитку та вдосконалення, всупереч основних закономірностей розроблених офіційною наукою. Існуюча системна криза в сфері правосуддя, здебільшого зумовлюється розпливчастістю та нечіткістю сучасних теоретичних конструкцій, зокрема, щодо концепції праворозуміння, методології судочинства, механізму взаємозв’язку розуміння правової реальності та фактичних обставин справи суддею тощо.
Необхідно також зважати і на те, що початок ХХІ століття в країні у сфері юриспруденції ознаменувався методологічною кризою, коли поставлені вимогою часу демократичних перетворень нові орієнтири розбудови правової системи України визначені, але існуючі старі наукові підходи, породжені майже сторічним пануванням догматичної парадигми в сфері держави та права, – стримують процес розвитку теорії та практики в країні. Ситуація невизначеності в цій сфері ускладнюється і процесом світового переосмислення соціальної дійсності, в якому, як відомо, юснатуралізм все більше витісняє позитивізм.
Корінні зміни відбуваються у всіх галузях суспільного життя, що обумовлюється насамперед тим, що, відтепер людина, її права, свободи та інтереси стали дійсним епіцентром внутрішньої та зовнішньої політик кожної сучасної цивілізованої країни. Створення правової держави та громадянського суспільства, будучи центральним та провідним орієнтиром реформування владного механізму в світі, формулює нині і нову парадигму розуміння правової реальності.
Можна з усією впевненістю констатувати, що сучасна загальна тенденція перетворення постіндустріальної держави в соціальну набуває все реальніших обрисів та контурів [3]. За таких умов, найбільшу актуальність та гостроту на порядку денному наукових досліджень, відповідно набувають питання визначення сутності та змісту демократичної форми правління, взаємної відповідальності влади й особи, захисту прав людини, нормативного забезпечення розвитку кожного індивіду в системі існуючих суспільних відносин, пошуки оптимальної моделі правової системи взагалі. Стає все очевидніше, що методи, які використовувались дотепер в цій сфері теоретичного знання, уже не задовольняють потреби розвитку людства. При цьому необхідно зауважити, що завжди у кризових ситуаціях існування соціуму, при неоднозначних моментах у виборі подальшого руху в майбутнє, що характеризуються, як правило, методологічною кризою, на допомогу приходило філософське осмислення дійсності.
Нині все більше усвідомлюється необхідність впровадження методів, які до цього часу знаходились на узбіччі офіційності. Одним з таких перспективних напрямків є, безумовно, герменевтика. Нині ця унікальна універсальна та специфічна методологія гуманітарних наук як мистецтво інтерпретування суспільних явищ, спроможна надати нового імпульсу розвитку наукової думки для розв’язання сучасних нагальних питань. Саме з її допомогою відбувається унікальне продуктивне інтерпретаційне співвіднесення суб’єкту з об’єктом пізнання [4, с. 349]. Внаслідок чого, в широких наукових колах все більше утверджується теза про потребу застосування герменевтики в якості засобу розуміння існуючої дійсності. Так, в західній академічній юриспруденції подібна тенденція відобразилась в масовому зверненні поглядів науковців на дане вчення, яке у сучасному його варіанті дає бачення комплексного розв’язання усього спектру соціальних проблем, в тому числі і правових. Тому розвиток юридичної герменевтики сьогодні в світі набув широких масштабів.
В зв’язку з викладеним та враховуючи те, що найкраще осягнути глибинний зміст можна за допомогою філософії, а зрозуміти саме розуміння, яким просякнута уся професійна діяльність судді можна лише за допомогою юридичної герменевтики, – це наводить на думку про необхідність дослідження правосуддя крізь призму даної методології. Таким чином, відсутність наукового розуміння процесу відправлення правосуддя та недостатнє обґрунтування необхідності розробки системного вивчення процесу судової інтерпретації наводять на думку про актуальність даних досліджень.
Є очевидним, що погляд на правосуддя крізь призму юридичної герменевтики дозволить більш повніше з’ясувати справжню природу судочинства як суспільного феномену, та виробити нові напрямки для покращення судової практики і викорінення негативних явищ в цій сфері. Важливість запропонованої тематики кратно підвищується, зважаючи на той факт, що таке актуальне питання, як визначення глибинної суті судочинства на сьогоднішній день не тільки залишається недослідженим, але й взагалі, – ніколи не ставилося на порядку денному філософсько-правової наукової думки. Досі, в повній мірі так і не було з’ясовано справжній дійсний зміст діяльності суддівської інтерпретації, яка на нинішній момент залишається бути покритою туманом невідомого. Таким чином, розкриття цієї фундаментальної проблеми дозволяє знайти шляхи оптимізації діяльності судді. Тому це питання є життєво важливим як для судової вдали, так і суспільства взагалі [5, с. 192, 354]. Враховуючи зазначені обставини, на часі є розгляд юридичної герменевтики в якості методології здійснення правосуддя.
Література:
1. Промова Президента України Ющенка В.А. // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 11. – С. 9-12.
2. Маляренко В. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. – 1996. – № 1. – С. 31-36.
3. Честнов И.Л. Диалогическая онтология права в ситуации постмодерна // Правоведение. – 2001. – № 3. – С. 45-52.
4. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
5. Барак А. Судейское усмотрение: Пер. с англ. – М.: Норма, 1999. – 376 с.
e-mail: amb2000@rambler.ru; inbox@kma.court.gov.ua |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
