РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ НА ПРАКТИЦІ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ
02.10.2009 18:49
Автор: Перкун Олег Іванович, старший викладач Відкритого міжнародного Університету розвитку людини «Україна»
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Нормативні гарантії забезпечення прав і свобод особи – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод. За характером юридичних норм вони поділяються на матеріальні і процесуальні; за сферою дії – на міжнародні і внутрішньодержавні, які в свою чергу поділяються на конституційні і загальногалузеві. Особливим нормативно-правовим засобом забезпечення прав і свобод особи виступає юридична відповідальність – засіб забезпечення охорони і захисту прав і свобод та реалізації юридичних обов'язків.
Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод особи – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції і повноваження по організації і здійсненню юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. За суб'єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на державні і громадські.
Проте нормативно-правові засоби забезпечення прав і свобод особи самі по собі не можуть створити фактичні умови для використання кожним своїх прав і свобод. Гарантування прав і свобод особи не може бути достатньо ефективним за відсутності належних соціально-економічних, політичних, культурних та інших умов, які визначають дієвість суто юридичного забезпечення прав і свобод особи. Загальносоціальні умови як об'єктивні умови суспільної життєдіяльності виступають “матеріальною”, фактичною основою забезпечення прав і свобод особи.
У своїй сукупності вони складають макросередовище існування, функціонування та розвитку інших елементів механізму забезпечення прав і свобод особи, обумовлюють можливість фактичного здійснення прав і свобод та відображають повноту задоволення опосередкованих ними інтересів і потреб. Можливість на практиці використовувати соціальні блага, опосередковані правами і свободами людини, які складають основу правового статусу особи, а також ефективність юридичних гарантій забезпечення прав і свобод особи залежить від того, наскільки відповідають економічні, політичні, культурні та інші умови життєдіяльності суспільства нормативним настановам, які закріплюють правовий статус особи та гарантії прав і свобод.
Розглядати ефективність реалізації прав людини в Україні неможливо без розгляду відповідних факторів негативного впливу. Кількість же факторів негативного впливу в Україні фактично невичерпна, їх можна згрупувати за такими критеріями цієї ефективності: 1) якість правового акта, що формулює право людини; 2) рівень правової культури учасників правотворчих та правозастосовних процесів; 3) правова культура і правове виховання носіїв прав людини і їх захисників цих прав; 4) ефективність механізмів контролю, реалізації, охорони і захисту прав людини; 5) поза правові детермінанти ефективності прав людини ( рівень розвитку громадянського суспільства і демократії, стан економіки і політичної злагоди в суспільстві та ін. ) тощо.[1]
Але на сьогоднішній день, на мою думку, одними з основних факторів негативного впливу є: зловживання законом та низький рівень правової культури як самих носіїв прав людини, так і захисників цих прав.
Можна погодитись з проф. О. Костенко, що доктрина сучасної юриспруденції має ґрунтуватися на ідеї інструментальної функції закону. Законодавство – це не більше, ніж інструмент ( хороший чи поганий ) у руках людей, які його застосовують. Згідно з цією «інструментальною концепцією закону» можна зробити наступні висновки:
1.Закон діє лише тоді, коли його застосовують люди.
2.Закон діє лише так, як його застосовують люди.
В Україні ж має місце зловживання законом. Особливістю цього явища в Україні є те, що в ній надзвичайного поширення набуло зловживання законом з боку держави, її органів та посадових осіб. Зазначене стосується і зловживання державних органів і посадових осіб законодавством про кримінальну відповідальність, тобто Кримінальним кодексом України.
Органи кримінальної юстиції можуть використовувати кримінальний кодекс як інструмент розправи над тими, хто перешкоджає владі чинити свавілля або активно захищає свої права і свободи людини і громадянина.[2]
Щодо рівня правової культури і правового виховання носіїв прав людини і їх захисників цих прав може говорити такий красномовний факт: майже 95% від усіх звернень до Європейського суду з прав людини, щодо порушень прав людини в Україні, були визнані неприйнятими. І тут головною причиною можна назвати елементарне незнання положень Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.[1]
Таким чином, на даний час актуальним є розроблення комплексної системи заходів щодо вказаних факторів на загальнодержавному рівні та визначення механізму їх реалізації.
Література:
1.Буткевич В. Фактори негативного впливу на ефективність реалізації прав людини в Україні // Право України. - 2009. - № 4.- С. 36 - 41.
2.Костенко О. Зловживання кримінальним законом: поняття і шляхи протидії // Право України. - 2005.- № 8.- С.72 - 75.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
