Кримінально-процесуальний кодекс України одним із своїх завдань ставить питання захисту прав та законних інтересів юридичних осіб, які беруть у ньому участь [5]. Вступаючи в кримінально-процесуальні правовідносини, юридична особа, як і суб’єкт будь-якої іншої галузі права, має кримінально-процесуальну правосуб’єктність та свій процесуальний статус. Досліджуючи таку правову категорію як кримінально-процесуальна правосуб’єктність, необхідно зупинитися на питанні її реалізації.
Незважаючи на актуальність та надважливість цього питання, адже від досконалості правової регламентації способів реалізації кримінально-процесуальної правосуб’єктності залежить ступень реалізації прав і законних інтересів юридичних осіб, слід визнати, що в кримінальному процесі цьому питанню не приділено достатньо уваги.
Правоздатність та дієздатність юридичної особи як штучного суб’єкта права реалізується особливим чином [4, 310]. Волю юридичної особи як самостійного суб’єкта права формують та виражають її органи [2, 192]. На відміну від Цивільного, Цивільного процесуального, Господарського процесуального та інших кодексів України, Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає реалізацію правосуб’єктності юридичної особи через її органи.
Натомість законодавець використовує термін «власник (співвласник) юридичної особи приватного права» (ст. 27¹ КПК України [5]). Не звертаючи уваги на те, що із появою цієї статті з’явилися нові невирішені питання (основними з яких є питання віднесення кримінальних справ про злочини, передбачені ст. 235-1, 235-2 або 235-3 Кримінального кодексу України до справ приватного обвинувачення), слід усе ж таки відповісти на запитання: чи є цей випадок особливістю реалізації правосуб’єктності юридичної особи в кримінальному процесі? Адже жоден із нормативно-правових актів інших галузей права не вважає власника юридичної особи приватного права її органом та не наділяє його повноваженнями виступати від імені юридичної особи. Взагалі термін «власник» використовується Господарським кодексом України (ст. 65 ГПК України [1]) до правової регламентації виключно такого виду юридичної особи, як підприємство, тоді як це не єдиний вид юридичних осіб приватного права.
Слід зазначити, що аналогічна стаття Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації (ст. 23 КПК РФ [8]) використовує термін «керівник організації». Російськими науковцями пропонується доповнити її після слів «керівника», словами «засновника (учасника)» [7, 85]. Ми не погоджуємося з такими пропозиціями оскільки не вважаємо за необхідне наділяти засновників (учасників) такими повноваженнями, адже вони беруть участь в управлінні (реалізують свої корпоративні права) через органи юридичної особи, які й виражають волю юридичної особи.
Вважаємо за необхідне змінити ст. 27¹ КПК України: замість терміна «власник», використати термін «керівник».
Відсутність в КПК України терміна «орган юридичної особи» не позбавляє особу, яка виконує його функції, наприклад, директора товариства з обмеженою відповідальністю чи директора приватного підприємства брати участь у кримінальному процесі в якості представника, що також підтверджується практикою [6, 146].
Отже, відповідно до кримінально-процесуального законодавства юридична особа може реалізовувати свою правосуб’єктність через інститут процесуального представництва (ч. 2 ст. 52, ст. 99¹, ч. 2 ст. 181 КПК України [5]). Практично одностайно науковці пишуть про обов’язкову участь представника юридичної особи в кримінально-процесуальних правовідносинах, в яких бере участь сама юридична особа [3, 81] [9, 72]. Але ж можливість мати представника не передбачена для заставодавця, поручителя та інших юридичних осіб - суб’єктів кримінального процесу.
Слід звернути увагу на проблеми, які можуть виникнути на практиці. Так, керівник юридичної особи, якщо він допитувався або підлягає допиту як свідок, не може бути представником юридичної особи – цивільного позивача або цивільного відповідача (ст. 63 КПК України [5]). Ця проблема стає актуальною, коли в складі юридичної особи одна фізична особа. Єдиним виходом у такій ситуації є уповноваження юридичною особою інших осіб на представництво інтересів у кримінальному процесі. Як бачимо, наявність обмежень для осіб, які можуть бути представниками в кримінальному процесі, свідчить про особливості реалізації кримінально-процесуальної правосуб’єктності юридичної особи.
Таким чином, незважаючи на особливості правової природи юридичної особи, Кримінально-процесуальний кодекс України регламентує представництво юридичних осіб у виключних випадках, позбавляючи юридичну особу можливості в певних умовах взагалі реалізовувати свої права та законні інтереси.
Нами пропонується доповнити КПК України загальною нормою, яка б передбачала можливість мати представника для всіх юридичних осіб, які беруть участь у кримінальному процесі України.
Література:
1. Господарський кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua
2. Гражданское право: в 2-х т.: ученик / ред.. Е.А. Суханов. – узд. 2-е, перераб. и доп. – М.: БЕК, 2000. – с. 192.
3. Клименко Ярослав Олександрович. Цивільний позов як одна із форм забезпечення слідчим відшкодування шкоди, завданої злочином // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2003 р. – 200 с.
4. Козлова Н.В. Правосубъектность юридического лица // Н.В. Козлова. – М.: Статут, 2005. – 476 с.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua
6. Нескороджена Лариса Леонідівна. Забезпечення процесуальних прав і законних інтересів позивача та відповідача у кримінальному судочинстві України // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2002 р. – 225 с.
7. Сычев П.Г. Особенности участия и гарантии прав организаций (юридических лиц) на досудебных стадиях уголовного судопроизводства // Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. - Москва, 2008. - 231 с.
8. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации // http://www.consultant.ru/popular/upkrf/
9. Циганюк Юлія Володимирівна. Цивільний позов у кримінальному процесі України та країн континентальної правової системи: порівняльно-правове дослідження // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Київ, 2008 р. – 205 с.
e-mail: tolokolnikof@i.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter