Предмет безпосереднього замаху (як елемент криміналістичної характеристики) це найрізноманітніші фізичні об’єкти (речі і предмети) органічного та неорганічного походження, які є матеріальним вираженням суспільних відносин.
Для криміналістичної характеристики предмет злочинного замаху важливий в першу чергу як слідоутворюючий об’єкт які сліди він може залишити на взаємодіючих матеріальних об’єктах (злочинцеві, обстановці місця злочину). Тому опис саме цих ознак дозволяє найбільш об’єктивно прогнозувати наявність сліді-відображень у матеріальному середовищі.
На відміну від кримінально-правового поняття предмету злочину, предметом безпосереднього посягання у криміналістичному аспекті може бути людина, тобто її тілесна організація, що розглядається як фізико-біологічна система яка, вступаючи у різні взаємодії, відображає себе у матеріальному середовищі.
У злочинах, спрямованих проти особи (яким по суті є терористичний акт), жертва як особа виступає завжди у вигляді об’єкту, а як матеріальний субстрат (тіло і психіка) у вигляді предмету замаху. Отже, при терористичному акті жертва проявляє себе у криміналістичній характеристиці як елемент, який відображає ознаки об’єкту злочину, як свідомий і активний елемент кримінальної ситуації, становить невід’ємний елемент механізму злочину і обстановки його вчинення.
Наслідки замаху на особу при терористичному акті, відображаються і проявляються на тілі і в психіці жертви. Як матеріальний субстрат жертва відображає зовнішні впливи навколишнього середовища, в тому числі дії злочинця. З цієї причини характер слідів замаху, що є на тілі і у психіці потерпілого, може вказувати не тільки на ознаки знаряддя злочинного діяння, але і на суб’єктивні якості, навички, риси характер винного (жорстокість, садизм, значна фізична сила, наявність навичок у певній галузі діяльності тощо).
Дослідженню особи потерпілого почали приділяти особливу увагу тільки після появи нового напряму у вивченні злочинності — віктимології. Вчені-криміналісти також внесли важливий внесок у вивчення особи потерпілого у межах криміналістичного напряму дослідження потерпілого — криміналістичної віктимології. Проблеми вивчення особи потерпілого вирішувалися в роботах В.М. Бикова, В.С. Бурданової, В.В. Вандишева, С.П. Зеленковського, Д.А. Сорокотягіна, Є.Є. Центрова, В.І. Шиканова та ін.
У криміналістичній характеристиці терористичного акту дані про потерпілого мають важливе значення. Володіючи відомостями про фізичні, психічні та соціальні ознаки потерпілого, слідчий в ході розслідування може створити приблизну модель його особи, що сприяє висуненню версії про обставини, мотиви замаху, про особу злочинця.
О.Н. Колесніченко та В.О. Коновалова, вважають, що система ознак, які відносяться до особи потерпілого, має складну структуру. Вона включає загальні демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, навчання, роботи та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, звички та нахили, зв’язки (особисті, родинні, службові, побутові та ін.) і відносини (ворожі, неприязні, дружні і т.ін.). В окремих методиках до складу даних про потерпілого включаються ознаки віктимності.
Важливість даних про потерпілих у криміналістичній характеристиці терористичного акту пояснюється двома обставинами: певна вибірковість у діях злочинця свідчить про взаємозв’язок між особливостями особи злочинця і потерпілого; наявність зв’язку між злочинцем та потерпілим впливає на мету, мотив, місце, час, способи вчинення та інколи приховання злочину.
Жертва терористичного акту пов’язана з усіма компонентами криміналістичної характеристики даної категорії злочинів. Однак найбільший інтерес викликає її зв’язок із злочинцем, адже він дозволяє розробляти рекомендації, які забезпечують безпосередній «вихід» на особу злочинця. Взаємозв’язки жертви і злочинця різноманітні і прослідковуються за лінією спільності їх персонографічних, морально-психологічних, поведінкових, цільових, мотиваційних, просторово-часових та інших характеристик і відношень.
Важливим для «виходу на злочинця» при дослідженні терористичного акту є зміст взаємозв’язків «жертва-злочинець». Такі зв’язки можна розділяти на чотири групи: 1) особи, які знаходяться із терористом в досить близьких стосунках; 2) жертви, різноманітні стосунки яких із терористом розвиваються на ґрунті особистого знайомства в рамках здійснення службової, суспільної та іншої діяльності; 3) жертви, стосунки яких з терористом формуються на ґрунті випадкового знайомства; 4) потерпілі, взаємозв’язок яких із терористом не був матеріалізований двосторонніми відносинами до моменту замаху, а контакти із злочинцем виникли у зв’язку із вчиненням терористичного акту.
Для формування криміналістичної типології суттєвими є класифікації взаємозв’язків жертви і терориста в залежності від часу їх виникнення (на стосунки, що виникли до, в момент і після вчинення замаху); у залежності від способів їх виникнення (на безпосередні, контактні і опосередковані, безконтактні відносини); в залежності від довготривалості перетворення існуючих взаємин у кримінальні (на постійні, імпульсивні та спонтанні) тощо.
Криміналістична значимість перерахованих взаємин різноманітна. Зокрема, правильне встановлення часу виникнення зв’язків служить орієнтиром, що безпосередньо вказує на особу злочинця; контактних способів їх здійснення, виступає основою для пошуку слідів жертви; імпульсивність їх розвитку вказує на криміналістичний тип терориста тощо.
Взаємозв’язок жертви і злочинця здійснюється не тільки в рамках особистих, але і морально-психологічних їх характеристик. Важливим компонентом інтегративного морально-психологічного портрету будь-якої особи є її соціальна настанова, яка володіє комплексом різноманітних ознак. Серед них першочергове криміналістичне значення мають дані про ставлення до сім’ї і праці, про негативні і позитивні інтереси (потреби, звички), судимості тощо.
Криміналістичне значення досліджуваних нами зв’язків в межах системи «злочинець-жертва» полягає у тому, що вони певним чином впливають на встановлення оточення жертви і характер взаємозв’язків з нею, виявлення у жертви специфічних інтересів, потреб, кола занять і типових місць спілкування з найближчим оточенням тощо. Тому вказані зв’язки можуть використовуватися в теорії при розробці проблем висунення версій, планування і визначення алгоритму розслідування, моделювання особи злочинця, встановлення напрямів пошуку і можливих місць знаходження злочинця і очевидців, виявлення способів вчинення злочину і протидії розслідуванню, вибору тактики слідчих дій тощо.
У криміналістичній характеристиці об’єкт злочинного замаху є збірним поняттям. Для різних груп злочинів об’єкти специфічні. Найбільш типові об’єкти злочинного замаху при терористичному акті є такі: 1) людина (фізична особа) у зв’язку з її державною, громадською або іншою діяльністю або із помсти за таку діяльність; 2) люди (групи людей) у житлових будинках, кінотеатрах та інших місцях постійного або тимчасового знаходження, а також у місцях їх масового скупчення при проведенні громадських, культурних або політичних заходів; 3) гіпераварійні об’єкти промисловості, транспорту, паливно-енергетичного комплексу і комунального господарства: атомні, гідро- і теплоелектростанції, підприємства водопостачання, газо- і нафтопроводи, нафтодобувні і нафтопереробні підприємства, залізничні і автомобільні мости, автомагістралі; 4) інші об’єкти і засоби транспорту (повітряного, залізничного, автомобільного, річкового, морського); 5) адміністративні будівлі державних і суспільних закладів, банків, торгівельно-промислових корпорацій, а також будівлі правоохоронних органів і спецслужб; 6) військові об’єкти і військовослужбовці у місцях їх постійної і тимчасової дислокації.
Для криміналістики мають значення властивості потерпілого, які перебувають у тісному зв’язку з іншими компонентами криміналістичної характеристики: якостями злочинця, способом та засобами вчинення злочину, обстановкою, у якій він готувався та вчинявся і т.ін. Ці відомості дозволяють при розслідуванні чергового аналогічного злочину скоротити коло осіб, серед яких варто шукати злочинця, повніше охарактеризувати його особу, мотиви вчинення злочину, спланувати пошук доказової інформації.
Як свідчить судово-слідча практика у злочинах, де є потерпілі, виявлення злочинця значною мірою йде за таким ланцюжком: потерпілий — підозрюваний — обвинувачуваний.
Терористичні акти вчинені із застосуванням зброї та вибухового пристрою, набувають найбільшої небезпеки у випадках, коли спрямовані проти державних та громадських діячів, працівників правоохоронних органів, членів екіпажів повітряних судів, співробітників адміністрацій.
Вибірковість майбутньої жертви з поміж інших громадян терористом здійснюється з урахуванням таких факторів, яке займане потерпілим положення в суспільстві та пов’язана із цим діяльність.
При терористичних актах стосовно конкретних осіб, між поведінкою терористів та жертвою завжди є певний взаємозв’язок. На таких осіб здійснюються посягання у зв’язку з їх політичною позицією або здійснюваною діяльністю, коли протиборчим їм силам вигідно їх усунути із політичної арени або із громадського життя. У зв’язку з цим поведінка потерпілого певною мірою може сприяти реалізації злочинних задумів терористів і відображається в механізмі вчиненого злочину.
Проаналізована вітчизняна та зарубіжна судово-слідча практика свідчить, що терористи нерідко використовують вогнепальну зброю та вибухові пристрої в транспортних засобах, оскільки тут, як правило, має місце значне скупчення людей та є можливість ефективніше реалізувати свої злочинні задуми, супроводжувані найчастіше людськими жертвами та істотними матеріальними збитками.
Жертвою терористичної акції можуть стати і її виконавці. Це можливо, коли замовники, організатори таким способом намагаються приховати сліди злочину, а головне — свою причетність до вчиненого.
Здійснення масових терористичних акцій своїм застрашливим впливом звернено до широкого невизначеного кола громадян, спрямовано проти нейтральної в політичному, національному або релігійному відношенні групи людей, які не мають із терористами абсолютно ніяких взаємин. Це найбільш варварська форма масового винищування людей.
Захоплення заручника як жертви злочину заслуговує на особливу увагу. Результат вивчення особи заручників свідчить про те, що в 60 % випадків терористи при виборі способу та засобів, а також місця й часу захоплення заручників, враховували особистісні якості передбачуваної жертви.
Для криміналістичної характеристики такого роду акцій мають значення такі обставини: а) якості й властивості особи заручників, їх психічні особливості, фізичний стан, вік, які зумовили характер та зміст їх дій; б) посадове та суспільне становище, особливості професійної діяльності потерпілих; в) поведінка потерпілого в період перебування заручником; г) рівень знайомства потерпілого з терористами та їх взаємини; д) дії потерпілого по можливій протидії розслідуванню.
Проведений аналіз показав, що при захопленні заручників виділяються чотири основні групи жертв: 1) безпосередня (це сам заручник, тобто будь-яка людина, яка у даній ситуації завжди позбавляється волі); 2) непряма (той, до кого пред’явлені вимоги (третя сторона), це можуть бути родичі заручника, будь-яка організація, підприємство, установа й т.ін., злочинець ставить цих осіб перед вибором: життя та волі заручника в обмін на виконання певних вимог); 3) співпричетна (будь-які особи, у тому числі родичі й знайомі, організації, підприємства, установи й т.ін., інтереси яких можуть бути також порушені при захопленні заручників); 4) безпосередня жертва (одна з головних діючих осіб у виниклій конфліктній ситуації).
Вибір належної жертви, як правило, залежить від мети запланованої операції. Так, з метою залучення уваги широкої громадськості об’єктом нападу терористів в Російській Федерації, Іраку, Афганістані та інших країнах вже ставали державні або громадські діячі, впливові підприємці або бізнесмени, журналісти, чи навіть беззахисні особи — жінки, діти, пасажири транспортних засобів. У випадку, коли терористичний акт здійснюється шляхом захоплення заручників з метою звільнення своїх однодумців від покарання, терористи віддають перевагу захопленню громадян інших держав (які особливо користуються міжнародним захистом), представників правоохоронних органів. Це в основному пояснюється тим, що захоплення таких осіб завжди привертає увагу громадськості одночасно низки країн, викликає швидку відповідну реакцію найвищих інстанцій держав, що дозволяє злочинцям досягати відразу декількох цілей.
Значну небезпеку являють вибухи, здійснювані терористами в місцях масового скупчення людей (торговельні центри, підземні переходи, багатолюдні площі, ринки, вокзали і т.ін.) і поблизу адміністративних будинків. Ці вибухи викликають небезпечні наслідки через те, що спричиняють численні жертви та створюють у людей атмосферу страху, паніки, непевності у своїй безпеці та безпеці своїх близьких.
Окремо в класифікації об’єктів нападу стоять гіпераварійні об’єкти: атомні та гідроелектростанції, газо- та нафтопроводи, нафтовидобувні та нафтопереробні, газові та хімічні підприємства і т.ін. Терористи вже сьогодні в стані вивести з ладу, зруйнувати, знищити такі об’єкти.
Потенційно небезпечними об’єктами, що могли привернути «увагу» терористичних груп на території України є такі, які мають найвищий ступінь небезпеки: чотири атомні електростанції, хімічно небезпечні об’єкти 1-го ступеня небезпеки, вибухо- і пожежонебезпечні об’єкти категорії «А» і «Б», дамби водосховищ Дніпровського каскаду, транспортні вузли (у тому числі аеропорти і залізничні станції), магістральні трубопроводи, військові склади та бази.
Після Чорнобильської катастрофи та поширення ядерних технологій на держави з нестабільними політичними режимами постала на часі проблема запобігання ядерному тероризму. Основними загрозами є зараження радіоактивними речовинами використання радіоактивних матеріалів (цезію, плутонію, кобальту та ін.); диверсії на ядерних об’єктах.
Глобалізація світового інформаційного простору, охоплення мережею Інтернету всіх куточків земної кулі, здійснення за його допомогою найскладніших операцій у фінансовій сфері поряд з усіма перевагами відкриває, на жаль, і нові широкі можливості для злочинців. Нищівних ударів по безпеці та добробуту народів і держав може завдати комп’ютерний та інформаційний тероризм. Терористичні організації використовують новітні комп’ютерні технології, супутникові телефони, сучасні засоби підроблення документів. З іншого боку, використання нових інформаційних технологій у системі державного управління робить її особливо вразливою для терактів.
Підводячи підсумок аналізу відомостей про особу терориста та терористичні групи, відомостей про предмет безпосереднього замаху при терористичному акті, слід відзначити, що такі відомості крім потенційної допомоги у розслідуванні аналізованих злочинів дозволяють: а) виявляти найбільш уразливі потенційно небезпечні об’єкти, б) одержувати інформацію про характеристику можливих наслідків подій, прогнозувати їх вплив на населення й навколишнє середовище, в) визначати заходи здійснювані органами внутрішніх справ щодо обслуговування території та прогнозувати негативні наслідки, г) визначати сили та засоби необхідні для намічуваних органами внутрішніх справ заходів, а також порядку дій щодо пом’якшення негативних наслідків, д) узгоджувати порядок координації та взаємодії з органами державної влади і спеціальних служб, е) здійснювати підготовку сил та засобів для ефективної роботи при настанні прогнозованих подій, є) формувати систему управління власними та доданими силами й засобами, ж) створювати умови щодо забезпечення життєдіяльності співробітників органів внутрішніх справ в умовах конкретних надзвичайних ситуацій.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
