ПРЕЗУМПЦІЯ ПОМИЛКОВОСТІ ЯК ПРИНЦИП ПРАВОЗАСТОСОВУВАННЯ
31.07.2010 10:36
Автор: Калєніченко Лідія Іванівна, викладач кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Ефективність роботи правоохоронних органів прямо залежить від безпомилкового правозастосування працівників міліції [1; 2; 3].
Правозастосовні помилки працівників міліції порушують режим законності і правопорядку у державі та суспільстві, підривають віру громадян у можливості права і справедливість, не відповідають нормам права і принципам правозастосування, можуть стати причиною помилки у застосуванні права інших державних органів або привести самі по собі чи в сумі з іншими факторами, до несправедливості та до помилки всієї правоохоронної системи [4; 5; 6].
Помилки у застосуванні права є результатом омани, а у омани немає обмежень, омана й помилка звичайні і повсюдні; діяльність без помилок – доля досвідчених і небагатьох, які прийшли до цього стану через помилки та їх подолання [7, с. 3]. Виходячи з цього зазначимо, що діапазон омани працівника міліції, а відповідно й помилки, є безмежним у часі, просторі й об’єктах, а факт усвідомлення суб’єктами правозастосування існування можливості припущення помилок у своїй діяльності і настання шкідливих наслідків є важливим елементом підвищення ефективності правозастосовної діяльності, зниження її помилковості.
Ґрунтуючись на вищевикладеному констатуємо, що процес прийняття правозастосовного рішення повинен базуватися на презумпції помилковості: весь час до винесення правозастосовного рішення працівник міліції має задавати собі питання «Чи правильно я роблю?» і до того часу поки суб’єкт правозастосування не збере необхідну кількість доказів, які обґрунтовують правильність тієї чи іншої позиції, діє припущення про неправильний хід рішення справи.
Принципи правозастосування підтверджують необхідність базування процесу прийняття правозастосовних рішень на презумпції помилковості.
Законність - принцип правозастосовної діяльності, який полягає у суворому та неухильному дотриманні і виконанні суб’єктами правозастосування всіх матеріальних та процесуальних норм права. Інакше кажучи, працівник міліції в процесі прийняття правозастосовного рішення повинен усвідомлювати можливість винесення помилкового, рішення, що не відповідає закону і намагатися уникнути беззаконня, порушення правопорядку, зловживання владою.
Принцип обґрунтованості полягає у застосуванні норм права лише на підставі твердо встановлених і перевірених фактів, а це значить, що необхідно не тільки знати зміст і вимоги закону, але й умови їх реалізації у зв'язку з конкретними фактами. Фактична сторона справи повинна відповідати законній стороні і навпаки. Тільки всебічне вивчення і врахування всіх факторів застрахує суб’єкта правозастосування від помилок в процесі прийняття рішень.
Зміст принципу доцільності полягає у тому, що серед усіх можливих варіантів рішення в процесі застосування права суб’єкту правозастосування необхідно вибрати такий (у рамках норми права), який забезпечував би максимально повне і точне досягнення мети цієї норми. При цьому варіант рішення повинен оптимально врахувати, захистити, задовольнити цілком визначені інтереси, на відміну від загальної правозастосовної доцільності, де таке рішення має врахувати численні інтереси без ознайомлення із ними безпосередньо. Вибір працівником міліції будь-якого, варіанту рішення, крім оптимального, є не доцільним, тобто може стати правозастосовною помилкою.
Як підсумок доцільності базування процесу прийняття правозастосовного рішення на презумпції помилковості приведемо слова видатного французького математика Еміля Бореля, який стверджував, що: «Людина, яка помиляється, є незнаючою у подвійній мірі: вона не знає точної відповіді і вона не знає, що вона її не знає. Саме це друге незнання небезпечно, тому, що внутрішня впевненість того, хто помиляється, що він дає правильну відповідь, така ж як і впевненість того, хто знає і не помиляється» [8, с. 87].
Вважаємо, що з базуванням процессу прийняття правозастосовних рішень на презумпції помилковості, ми, по-перше, покладемо початок викоріненню «другого незнання» у працівників міліції, а, по-друге, зможемо уникнути вкрай небажаних для суспільства таких негативних явищ як помилки у процесі правозастосування; підвищемо ефективніть правозастосування і права.
Література:
1. Право и социология / [В. П. Казимирчук, Р. А. Сафаров, С. В. Боботов и др.]; отв. ред. Ю. А. Тихомиров, В. П. Казимирчук. - М. : Наука, 1973. – 359с.
2. Коврига З. Ф. Уголовно-процессуальная ответственность / Коврига З. Ф. - Воронеж : Воронежский гос. ун-т, 1984. – 191с.
3. Котюк В. О. Теорія права : Курс лекцій : Навч. посібник для юрид. фак. вузів / Котюк В.О. - К. : Вентурі, 1996. – 207 с.
4. Пунько О. В. Характеристика та класифікація правозастосовних помилок / О. В. Пунько // Право України. – 2003. – №8. – с.110-112
5. Вопленко Н. Н. Социалистическая законность и применение права / Н. Н. Вопленко. – Саратов : Саратовский гос. ун-т, 1983. - 184 с.
6. Вопленко Н. Н. Ошибки в правоменении: понятие и виды / Н. Н. Вопленко // Советское государство и право. - 1981 - № 4. - С. 38–46
7. Зорин, Г.А. Криминалистическая методология преодоления латентных ошибок: в 2-х ч. / Г.А Зорин., В.И Левонец. – Гродно : Амалфея, 1994. – Ч. 1. – 78 с.
8. Борель Э. Вероятность и достоверность / Борель Э. - М. : Наука, 1969. – 112 с.
e-mail: Lida_uvd1@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
