:: LEX :: НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СТАТУСУ КЕРІВНИХ КАДРІВ АПАРАТУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ  ПИТАННЯ
UA  RU  EN
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Редакционная коллегия. ОБ «Наукова спильнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архив

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 60)

Срок представления материалов

16 апреля 2024

До начала конференции осталось дней 20


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ СТАТУСУ КЕРІВНИХ КАДРІВ АПАРАТУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПИТАННЯ
 
17.02.2014 10:02
Автор: Білик Павло Петрович, кандидат юридичних наук, доцент, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова
[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Обов`язок  сучасної Української держави полягає в тому, що вона через діяльність органів державної влади та їх посадових осіб повинна сприяти створенню навколо людини  таких умов, за яких буде забезпечена реальна можливість реалізовувати  права та свободи, що проголошені  Розділом 2 Конституції України та всім поточним законодавством, найефективніше та найповніше, а також умов, за яких життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість та безпека кожної людини  будуть захищені за допомогою державного механізму. Тільки тоді, коли держава повною мірою сприятиме забезпеченню та реалізації прав і свобод людини і громадянина, буде відтворено не викривлену, а реальну сутність такого явища, яким є держава, — а саме, вона є благом для людини, яке виникло  з метою створення та  гарантування  безпечних і оптимальних умов спільної  життєдіяльності людей. 

Становлення України як правової та соціальної держави вимагає якнайшвидшої ретельно обміркованої та науково обгрунтованої перебудови засад діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб. Адже, хоча народу України і надане право реалізовувати владу  безпосередньо, переважний об’єм владних повноважень реалізується опосередковано  через діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, що також закріплено Конституцією. Переосмислення засад діяльності та трансформація практики функціонування органів державної влади вимагає нових підходів до формування їх персонального складу. Як зазначає Д.Д.Цабрія, доля всіх реформ та нововведень завжди знаходиться в руках у тих, хто проводить їх в життя; тих, кого у суспільно-політичній та науковій літературі заведено визначати словом — „кадри” [1, с.171]. Будь-яка практична справа реалізується саме через їх повсякденну  професійну діяльність і роботу.  Від того, як керуючі кадри її здійснюють, який зміст та які знання вони вкладають в цю роботу, які під час її здійснення вирішуються задачі, і як вони їх вирішують, залежить успішність або неуспішність розпочатої справи. Основна задача управлінських кадрів сьогодні полягає в тому, щоб власною працею, професійністю, ретельним ставленням до справи максимально сприяти трансформації відносин між людиною та державою вбік затвердження пріоритету прав і свобод людини над всіма іншими цінностями, адже за Основним законом, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 

Але така трансформація не може бути простою і односпрямованою.  Зміни повинні відбуватися за формулою „Перебудовувати себе, щоб перебудовувати справу ” [1,с.172]. Це значить, що реформування в органах управління повинно відбуватися одночасно за двома напрямками. Перший полягає в якісній трансформації діяльності органів управління. Але вона неможлива без трансформації самих управлінських кадрів, адже  будь-яка реформа повинна розпочинатися з оновлення  кадрового складу, його перепідготовки, перевиховання та, можливо, часткової ротації.

Кожний орган, який входить до складу апарату державного управління, є колективним суб’єктом адміністративного права. Органи державного управління в  класифікації колективних суб’єктів  віднесені до організацій або до структурних підрозділів організацій. Важливою ознакою такого колективного суб’єкта адміністративного права, як організація є функціональна диференціація [2, с.23]. Це  необхідна ознака колективного суб’єкта права, адже саме вона демонструє сутність такого учасника правових відносин та його специфіку. Ця сутність виявляється в тому, що колективному суб’єкту правовідносин властивий спільний для усіх його учасників та елементів інтерес. Саме для спільної реалізації такого інтересу індивідуальні суб’єкти входять до складу певної самоорганізованої групи і підкоряють свою поведінку реалізації не власних приватних потреб та інтересів, а реалізації спільної для них всіх мети, наприклад, реалізації державної політики в певній сфері (якщо це стосується органу управління) або реалізації права територіальної громади вирішувати питання місцевого значення (якщо це стосується органів місцевого самоврядування), або виробництва товарів, надання послуг чи здійснення робіт з метою отримання прибутку (стосовно суб’єктів господарювання). За таких умов максимальний ефект в процесі реалізації спільного інтересу може бути досягнутий тільки у випадку, коли кожний ланцюг, кожний елемент, структурний підрозділ, посадова особа та виконавець будуть виконувати визначені для них законодавством та статутними документами функції відповідно до процесу розподілу праці.

Варто звернутися до міркувань А.С.Васильєва стосовно того, що   управлінська проблема може вирішуватися найефективніше виходячи з існуючих ресурсних можливостей на тому рівні, на якому вона виникає. Чим вищим є рівень складності управлінської проблеми, тим вищим повинен бути рівень системи державного управління, до компетенції якого входить право та обов’язок розробити та застосувати практично певне управлінське рішення для оперативного та повного вирішення проблеми, яка виникла та потребує свого розв’язання [3, с.158-160]. Таким чином, залежно від рівня складності та характеру певної життєвої ситуації, яка вимагає втручання розпорядчих державних органів, компетенція щодо розробки та реалізації конкретного управлінського рішення переміщується за управлінською вертикаллю на той рівень в ієрархії апарату державного управління, який є найближчим до рівня, на якому така ситуація виникла. В такій організаційній побудові міститься запорука підвищення ефективності діяльності всієї системи управління, як на центральному рівні, так і на рівні окремих ланок та ланцюгів системи управління.

Це вимагає, по-перше належного правового регулювання статусу та засад діяльності посадових осіб в апараті державного управління, а особливо, керівних посадових осіб. А  по-друге — професійної кваліфікованості таких  осіб.

Отже, що стосується першої вимоги. Управління і право — тема, яка з усіх боків приваблює дослідників [4, с.197], адже роль права в управлінні підвищується, кількість правових норм, що застосовуються в цій сфері, збільшується, і саме право є фактором, який сприяє підвищенню ефективності управління.  Тому на сукупність законів та підзаконних нормативно-правових актів покладається першочергове сподівання стосовно оптимізації системи державного управління взагалі, і організації управлінської діяльності посадових осіб та керівних кадрів апарату державного управління, — зокрема. Оскільки до змісту управління входить три взаємопов’язані блоки — цільовий, функціонально-компетенційний та блок форм і методів управління, то в механізмі правового регулювання вдосконаленню має підлягати по-перше — порядок постановки мети та задач кожного етапу управлінської діяльності, по-друге — формулювання функцій та компетенції таким чином, аби якнайбільше уникати компетенційних конфліктів, і, по-третє, —  визначення форм та методів таким чином, аби найвиваженіше зазначати можливі форми та методи управління і водночас надавати можливість використовувати певний ступінь свободи. Як зазначається в спеціальній літературі, свобода органу виконавчої влади при виконанні чи застосуванні норм права в державознавстві називається дискреційними повноваженнями. [5, с.275]. Як зазначають В.Селіванов та В.Цвєтков, «здоровий глузд» може розглядатися як певна стадія процесу пізнання природи речей, що оточують людину, серед цих правових явищ і процесів, як вихідний рівень прийняття управлінських рішень. Причому підґрунтя тут становить певний емпіричний досвід (індивідуальний або колективний). Проте як метод свідомої орієнтації, свідомого спрямування людини, певного соціального утворення в складній системі суспільних відносин, правових цінностей, цілей тощо, з метою цілеспрямованого впливу на реальну правову дійсність, здоровий глузд має певні обмеження. Це зумовлено тим, що здоровий глузд спирається насамперед на емпіризм, який бачить джерело і виправдання знання у конкретному досвіді, в якому і відшукуються гарантії істинності цього знання. До того ж емпіризм визнає тільки досвід у раціональних межах. До досвіду ірраціонального він ставиться негативно. Здоровий глузд ґрунтується і в свою чергу зумовлює рух свідомості людини лише стосовно зовнішньо видимої, емпіричної поверхні проблем, які виникають на її шляху в конкретних умовах. Він не передбачає проникнення в глибину сутності цих проблем.[6, с.19].

Тому припустимо, що ідеалізація у законодавстві, яке регулює форми та методи управління, сфери так званого адміністративного розсуду, не сприятиме демократизації та ефективності діяльності апарату державного управління. Натомість державне управління в Україні повинно ґрунтуватися на сучасній методологічно оснащеній теорії [6,с.23].

Вважається, що найголовніша вимога до нового керівника в апараті державного управління сьогодні полягає в його умінні в конкретній управлінській ситуації, а також у повсякденній управлінській та внутрішньо організаційній діяльності, обрати адекватні для вирішення конкретних справ форми (правові та неправові) управління та відповідні методи управлінської діяльності та їх відповідне комбінування. 

Це буде характеризувати відповідний стиль управління.  

Як зазначає А.С. Васильєв, від того, наскільки глибоко конкретні органи державної виконавчої влади та їх посадові особи володіють сучасними принципами та методами реалізації виконавчої влади, наскільки вони здатні творчо осмислювати та вдосконалювати управлінську практику, значною мірою залежить не тільки стиль та ефективність діяльності окремих категорій керівників, але й стиль та ефективність роботи всього державного апарату. 

Г.В Атаманчук наводить такі види стилів управління: директивний, демократичний, ліберальний, анархічний (якщо його взагалі можна назвати стилем), компанійський, вольовий, нормативний, індивідуальний, загальний тощо [7, с.353-354]. Не вдаючись до характеристики кожного з окреслених стилів, зазначимо, посилаючись на Г.В.Атаманчука, що володіння стилями управління є необхідною якістю сучасного управлінця, а саме володіння випливає із управлінського досвіду. Сучасний управлінський досвід полягає в тому, що значно зростає професіоналізм управлінців. 

Нарешті і в нашій державі йдемо до розуміння, що кожен управляти не здатен. Для управління необхідні іще й додаткові особисті дарування, спеціальна професійна підготовка, накопичений особистий досвід управлінської діяльності. Отже, сучасний стан визначення посадової особи в апараті державного управління підлягає переосмисленню та перебудовується і на рівні теорії, і на рівні законодавчого регулювання.  Така перебудова повинна відбуватися в двох нерозривно пов’язаних напрямках. Перший — це безпосередньо вдосконалення мети, завдань, функцій та компетенції, форм та методів управління, тобто змісту державного управління з орієнтацією його на забезпечення службової ролі держави стосовно прав і свобод людини і громадянина. Другий — це оновлення доктрини самих управлінських кадрів та законодавчого і організаційного забезпечення їх професійності.




Література:

1. Цабрия Д.Д. Система управления: к новому облику (государственно-правовые аспекты).—М.: Юрид.лит., 1990.—272с.

2. Бахрах Д.Н. Административное  право (учебник для вузов).—М., 1996.—358с.

3. Васильев А.С. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие.—Х., 2003.—288с.

4. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления.—М., 1984.—240с.

5. Виконавча влада і адміністративне право/ За заг. ред. В.Б.Авер’янова.— К., 2002.— 668с. 

6. Селиванов В., Цвєтков В. Від ”здорового глузду” до теорії державного управління//Право України.—2001.—№5.—С.18-24

7. Атаманчук Г.В. Управление – фактор развития (размышления об управленческой деятельности).—М.—2002.—567с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ ЯК УМОВА ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
25.02.2014 10:42
СУЧАСНИЙ СТАН АДМІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РОЗУМІННЯ КОРУПЦІЇ, ЇЇ ЗМІСТУ ТА СУТНОСТІ
18.02.2014 22:34
ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ
18.02.2014 22:20
ЩОДО ПИТАННЯ ПРО НЕДОТОРКАННІСТЬ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД
14.02.2014 09:59
СУЧАСНИЙ СТАН СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
13.02.2014 10:14
ФІНАНСОВО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
13.02.2014 10:08




© 2006-2024 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше