Актуальність теми дослідження викликана зростанням рівня злочинності, яка впливає на всі сфери суспільного життя. Дактилоскопія вивчає особливості і будову папілярних візерунків з метою використання їхніх відбитків, що, в свою чергу, має велике значення для обліку і ототожнення осіб, що здійснили протиправні діяння, а також для належного розслідування злочинів.
Питання запровадження дактилоскопічної реєстрації у деяких аспектах досліджували В.П. Бахін, В.М. Бродкевич, М.В. Гуцалюк, А.В. Іщенко, А.В. Кофанов, В.К. Лисиченко, А.О. Полтавський, Є.Ю. Свобода, А.В. Старушкевич та інші науковці.
Сучасну криміналістику неможливо уявити без такої складової криміналістичної техніки як дактилоскопія. Вона посідає одне з найважливіших місць при ідентифікації особи і досить широко використовується у світі протягом багатьох десятиліть.
Дактилоскопія – розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їхніх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів [6, с. 92]. У криміналістиці відбиткам пальців надається важливе значення, оскільки, як ми вважаємо, сліди папілярних узорів майже завжди залишаються на місці вчиненя злочину і є досить цінним джерелом інформації про особу злочинця. Також суттєвою є їхня індивідуальність і незмінність, що допоможе правильно ідентифікувати особу, якій належить папілярний узор.
Використання відбитків пальців для проведення певних видів операцій прослідковується ще у Давньому Єгипті, Вавилоні, Ассирії, проте запровадженню дактилоскопії як методу реєстрації злочинців ми зобов’язані таким дослідникам як Вільям Гершель, Генрі Фолдс, Френсіс Гальтон та Едвард Генрі. У наш час більше 40% експертиз та досліджень, що проводяться експертно-криміналістичними службами є дактилоскопічними. Протягом останнього десятиліття в Україні посилились дискусії щодо необхідності запровадження обов’язкової дактилоскопічної рестрації та створення відповідного банку даних. І хоча дане питання є доволі неоднозначним у наш час, міжнародний досвід з цього приводу свідчить про зростання масштабів дактилоскопічної реєстрації, про дієвість та необхідність такої системи.
Так, наприклад, у багатьох банківських закладах Європи встановлено біометричні системи на відбитках пальців для доступу клієнтів до своїх сейфів. У Франції запроваджене обов’язкове знаття відбитків пальців у всіх, хто має водійські права. У США знімають зразки відбитків пальців при прийнятті на роботу до деяких установ (це є обов’язковою умовою). Не менш яскравим прикладом є Молдова, де запроваджено два види дактилоскопічної реєстрації – обов’язкову і добровільну. Особливістю молдавського законодавства є обов’язкове дактилоскопіювання водіїв транспортних засобів, членів екіпажів по¬вітряних суден, осіб, які виїжджають за межі країни на заробітки [7, с. 150]. До процедури дактилоскопії як до вико¬нання громадянського обов’язку ставляться в Ізраїлі, де дактилоскопічному обліку підлягають усі військовозобов’язані, тобто практично все населення країни [5, с. 20-21]. У Південно-Африканській Республіці, Іспанії та Колумбії ідентифікацію за відбитками пальців запроваджено у державних пенсійних фондах, а також у системі здійснення державних соціальних виплат.
Загалом, якщо брати до уваги міжнародний досвід, то дактилоскопічна реєстрація запроваджується: з метою попередження злочинності, до осіб, чия професійна діяльність пов’язана з ризиком та до громадян, які не здатні самостійно повідомити свої дані. Аналізуючи все вищесказане, на наш погляд, є очевидним та необхідним запровадження обов’язкової дактилоскопічної реєстрації громадян України.
Якщо брати до уваги вітчизняне законодавство, то коло осіб, які підлягають дактилоскопічній реєстрації, на наш погляд, є занадто вузьким. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про міліцію» міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право на проведення дактилоскопії лише певної категорії осіб, а саме: осіб, які затримані за підозрою у вчиненні злочину, взяті під варту, підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, а також осіб, підданих адміністративному арешту [3]. Також, відповідно до п.11-1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» до Єдиного державного демографічного реєстру за згодою особи можуть вноситись відцифровані відбитки пальців рук. У той же час, Законом визначені випадки, коли такі відомості можуть бути внесені, а саме: у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, проїзного документа біженця [2].
Стосовно впровадження обов’язкової дактилоскопічної рестрації серед науковців до цих пір тривають дискусії. Противники даної системи, перш за все, посилаються на порушення, таким чином, норм Конституції України, зокрема ст. 32, де зазначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. [1]. Подібні норми містяться у Загальній декларації прав людини, а також Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. Проблемним також є це питання через відсутність спеціального нормативного акта, який би регулював порядок проведення дактилоскопічної реєстрації та зберігання інформації про відбитки пальців.
З іншого боку, прихильники системи дактилоскопічної реєстрації не вбачають у запровадженні такого реєстру порушення конституційних прав, мотивуючи тим, що процедура фотографування на паспорт є аналогічною, але проти неї ніхто не заперечує.
На нашу думку, впровадження такого реєстру необхідне у наш час не лише для розслідування злочинів, але й в інших життєвих ситуаціях. Наприклад, при встановленні осіб невпізнаних трупів, при організації розшуку безвісти зниклих громадян.
Найпершими користувачами систем біометричної ідентифікації були організації з високим рівнем безпеки. До таких слід віднести банки, ядерні реактори, арсенали. У наш час такі технології впроваджуються у транспортній, військовій, правовій, прикордонній та інших сферах суспільних взаємовідносин. Наприклад, авторизація у певних сферах діяльності за відбитками пальців допоможе запобігти незаконному втручанню до певної системи. У даному випадку доцільно навести як приклад Туреччину, в якій, при голосуванні в парламенті, використовується біометрична система ідентифікації з автоматичною перевіркою відбитка пальця [4, с. 295].
Отже, питання запровадження дактилоскопічної реєстрації може розглядатись з двох протилежних сторін. На нашу думку, Україна повинна наслідувати міжнародний досвід щодо впровадження обов’язкової дактилоскопічної реєстрації мігрантів, апатридів, осіб, робота яких пов’язана з підвищеним ризиком у професійній діяльності, а також деяких інших категорій громадян. Також слід перейняти досвід Молдови стосовно впровадження добровільної дактилоскопічної реєстрації.
Цей крок є доволі серйозним і, перш за все, потребує прийняття єдиного законодавчого акта, який би врегульовував цілісний механізм та порядок проведення дактилоскопії, запобіг хаотичності та розпорошеності даних дактилоскопічної інформації, а також визначив би відповідальних осіб за її збереження та використання.
Література:
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 3.
2. Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус від 20 листопада 2012 р. // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 2013. – № 51. – Ст. 176.
3. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). – 1991. – № 4. – Ст. 20.
4. Біометрія та захист основних прав людини / В. М. Бродкевич, М. В. Гуцалюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) . – 2010. – Вип. 23. – С. 293-301.
5. Дзядик Ю.Т. Процесуальні та практичні питання, що виникають під час дактилоскопіювання підоблікових осіб. Напрями їх вирішення / Ю.Т. Дзядик, А.С. Шевченко // Криміналістичний вісник. — К., 2007. — № 2(8).
6. Криміналістика : [навч. посіб.] / Р. І. Благута, Р. І. Сибірна, В. М. Бараняк та ін.; за заг. ред. Є. В. Пряхіна. – К. : Атіка, 2012. – 496 с.
7. Свобода Е.Ю. Деякі аспекти правового регулювання дактилоскопічної рестрації/ Е.Ю. Свобода. // Вісник академії адвокатури України. – 2010. – № 3(19). – С. 148-153
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
