Сучасна правова доктрина виходить з того, що Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави тощо.
Ч.1 ст.8 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Проте тлумачення цього принципу є незвичайно різноманітним як в законодавстві, так і наукові доктрині [1]. Цей принцип вперше отримав обґрунтування в праці англійського вченого Альберта Венна Дайсі «Вступ до науки конституційного права»[7, с.102]. Він вклав у зміст цього принципу декілька елементів: панування права (людина може бути притягнута до відповідальності в разі прямого порушення закону, у передбаченому законом порядку та в суді загальної юрисдикції); верховенства права (кожна людина, незалежно від посади і становища в суспільстві, рівна перед законом); панування духу законності (відповідність змісту Конституції принципу верховенства права на основі загальних конституційних принципів).
У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо [2].
Верховенство права — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права, та деяких інших правових систем.
Український вчений О. М. Костенко, виходячи з принципу соціального натуралізму, розглядає принцип «верховенства права» як принцип «верховенства законів природного права», заперечуючи таким чином позитивістський підхід, згідно з яким визнається верховенство законів, сформульованих відповідно до волі і свідомості людей. Роль волі і свідомості має зводитися лише до відкриття і законодавчого закріплення законів природного права [6].
Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А.С. Довгерт)[4]. Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб [3].
Отже, можна зазначити, що всі доктринальні визначення так чи інакше зосереджують увагу то на всепоглинаючу силу закону(Формальні концепції), його пріоритет над усіма сферами суспільного життя, чи концентрують у сфері природного права (матеріальні концепції). Щодо цих категорій доцільно висловився Паул Крейг, який вказав, що перша розглядає спосіб, яким було встановлено закон; чіткість норми і часову характеристику впровадженої норми, для неї не має значення, добрий чи поганий закон, якщо формальних вимог щодо верховенства права було дотримано. Протилежна їй категорія використовується як основа цих прав, і такі права потім використовуються, щоб розрізнити «добрі» закони, які відповідають цим правам, і «погані» закони, що їм не відповідають»[ 8, с.107].
Важливу роль справила і доповідь Венеціанської комісії «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law) [5]. Основний зміст останньої викладено у п. 41 документа, де зазначено, що наразі можливий консенсус щодо обов'язкових елементів (як формальних, так і матеріальних або субстантивних) поняття «верховенство права», зокрема, таких, як: законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію;правова певність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом.
У контексті реалізації прав особи верховенство права є необхідним для відповідності певного державного утворення наявним демократичним стандартам. Дія принципу верховенства права має на меті встановлення певних меж діяльності держави в ім'я захисту прав людини, викорінення будь-якого свавілля. Власне, основоположні права та свободи людини визначають зміст і спрямованість розуміння верховенства права як доктрини, принципу та ідеалу.
Отже, в результаті проведення даного заходу було об’єднано дві концепції, наслідком чого має стати поглиблення осмислення змісту поняття верховенства права. Зокрема, інтенсивніше використання для роз'яснення деяких статей, їх тлумачення, формування правових позицій, розвитку наукової діяльності та пріоритетність принципу у всіх сферах суспільного життя.
Література:
1. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо [...] Конституційний Суд; Рішення, Окрема думка від 02.11.2004 № 15-рп/2004
3. Андрощук Принцип верховенства права: визначення, співвідношення із суміжними поняттями, особливості законодавчого закріплення і реалізації [Електронний ресурс] Режим доступу http://www.justinian.com.ua/article.php? id=2008.
4. Довгерт А. С. Дія принципу верховенства права у сфері приватного права. [Електронний ресурс] Режим доступу http://univer.km.ua/visnyk/1289
5. Доповідь про верховенство права, затверджена Венеціанською Комісією на 86-й пленарній сесії (Венеція, 25-26 березня 2011 року)
6. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії [Електронний ресурс] Режим доступу:http://uk.wikipedia.org/wiki/Верховенство_права
7. Dicey A.V. An Introduction to the Study of the Law of the Constitution – Indianapolis: Liberty Classics. – 1982. – P.102, 114.
8. Paul Craig “Formal and Substantive Conceptions of the Rule of Law”, Public Law 467, 467 (1997) - Цит. за Таманага Б. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Б. Таманага. – К. : Видав. Дім «Києво-Моглиняська академія», 2007. с. 107.].
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
