:: LEX :: ІНСТИТУТ ПОКАРАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
   
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наши сборники

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 32)

Срок представления материалов

13 мая 2021

До начала конференции осталось дней 3


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ІНСТИТУТ ПОКАРАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
 
14.12.2019 10:31
Автор: Вівчар Христина Іванівна, студентка I курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Секция 7. История государства и права. История политических и правовых учений]

Пізнання закономірностей еволюції українського державо та кровотворення має важливе значення для формування майбутнього фахівця правника.

Окреслена тематика висвітлювалася у працях науковців, зокрема: І. Бойка, В. Грищука, Ю. Зубашенка, С. Клименка, Т. Коваля, В. Ухача та ін [6]. 

Мета наукової публікації полягає у спробі проаналізувати інститути покарання в Київській державі.

Основним джерелом права в Київській державі був збірник правових норм «Руська правда», згідно якої функціонували інститути покарання. Вона, на думку багатьох вчених, виступала світоглядною позицією українців, які виробили правосвідомість на основі доброзичливості, працьовитості, справедливості, а також честі і гідності. І це підтверджується тим, що у вище зазначеному законодавстві були відсутні такі покарання як скалічення та тілесні побої. Тому, що їх застосовували не для залякування народу українського, а лише в якості правосуддя [1, с. 43]. Згідно з «Руською правдою» міра покарання визначалася цінністю порушеного права. Наприклад при вчиненні крадіжки розмір штрафу залежав від вкраденого. «Руська Правда» розрізняла три класи людей: рабів та холопів, вільних людей і княжих мужів. Виходячи з класової нерівності зазначалося, що найбільший штраф (80 гривень) платили за вбивство княжих мужів. Середній штраф (40 гривень) сплачували за вбивство вільних людей будь-якої верстви суспільства і звісно найменший (мізерний у розмірі 5 гривень) штраф сплачували за рабів та холопів [3, с. 47].

Відзначимо, що досі дискусійними залишаються питання щодо зарахування до цієї системи такого виду покарання, як смертна кара. Згадок про страту в «Руській Правді», інших тогочасних правових пам’ятках не знаходимо. Але вона згадується в літописах, підтвердженням цього може слугувати відомий літопис про рекомендації єпископів князю Володимиру щодо страти розбійників. Князь сприймав смертну кару як гріх і одночасно як злочин. Доволі категорично виступав проти смертної кари великий князь Володимир Мономах, який вважав, що це знищує «християнську душу», зокрема у своєму відомому «Повчанні» до дітей він написав: «Ні правого, ні винного не вбивайте і не наказуйте вбити його; якщо і буде заслуговувати смерті, то не губіть ніякої християнської душі» [4, с. 109].

Дискусійним у колі науковців є і питання «яким був найсуворіший метод покарання в Київській державі за «Руською Правдою»? Одна частина науковців вважає, що найсуворіший метод покарання – «потік і розграбування». Інші ж вважають що це – «кровна помста». Якщо заглиблюватися в зміст того чи іншого виду покарань, то однозначно можна сказати, що «кровна помста» - більш суворіша ніж «потік та розграбування». Адже скривджений рід вимагав страти рівноцінного представника з роду вбивці («око-за-око, зуб-за-зуб»). Цей вид покарання своїм корінням сягав родового ладу, де вона була інститутом судочинства і морально-етичною нормою. У другій половині XI ст. Ярославовичі помсту, як вид покарання, скасували взагалі та повністю замінили на грошові штрафи. У випадку другому - «потік і розграбування» – такому покаранню підлягали ті, що захопилися розбоєм «без всякої сварки» (тобто без особистої образи), і це переважно були конокради й палії. Такі злочинці віддавали князеві майно, а самих їх чекало рабство, якщо не вистачало майна на покриття образи, тоді їх чекало вигнання. Хоча це було жорстоко, але на життя злочинця ніхто не посягав [5].

Безперечно, одним з найважливіших інститутів покарання був і залишається кримінальний. Згідно з статтями «Руської Правди» розрізнялися такі злочини: 1) проти життя(ненавмисне і навмисне убивство або розбій з наміром і без наміру); 2) проти тіла (каліцтво, тяжкі тілесні ушкодження, побої); 3) проти честі і свободи (удар мечем в піхвах або рукояткою); 4) проти майна (крадіжка або татьба, грабунок чи розбій, привласнення чужого майна, пошкодження чужої власності, розорення межі чи пошкодження межового знака, підпал, шахрайство, конокрадство); 5) проти громадських інтересів: а) проти релігії (чарівництво, волхвування, мародерство, богохульство, крадіжки у Церкві); б) проти родини (убивства та крадіжки між подружжям, двоєженство та двоємужжя, кровозмішення, перелюбство, покидання подружжя); в) проти моралі (зґвалтування, статеві збочення) [2].

Таким чином, вищевикладене дозволяє сформулювати наступні узагальнення - головна мета покарання за «Руською Правдою» полягала у вирівнюванні завданої шкоди (матеріальної чи моральної) та поповненні княжої скарбниці. Власне, така мета і зумовлювала систему покарань. 

Література:

1. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні ( ІХ – ХХст.): навч. посіб. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. 408 с.

2. Заруба М. В. Історія держави і права України: навч. посіб. Київ: ЦНЛ, 2005. 224 с.

3. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: підруч. Для студ. вищ. навч. закл. Київ: Ін Юре, 2008. 624 с.

4. Лоба В. Е. Уголовное право Древней Руси XI–XII вв. (поданным Русской Правды): монография. Армавир: РИОАГПА, 2011. 76 с.

5. Цивільне право. URL: https://studopedia.org/6-120250.html (дата звернення 07.12.2019 р.).

6. Ухач В.З. Історія держави і права: навчальний посібник. Тернопіль. 2011. С. 378.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ НА ТЕРИТОРІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЗОНИ ОКУПАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) (1941 – 1943 РР.)
22.11.2019 11:14
ОСОБИСТІ ТА МАЙНОВІ ПРАВА ПОДРУЖЖЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМИ СТАТУТАМИ
16.12.2019 19:17
«РУСЬКА ПРАВДА» - ВИДАТНА ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОГО ПРАВА
14.12.2019 10:38
ОСОБЛИВОСТІ СПАДКОВОГО ПРАВА ЗА «РУСЬКОЮ ПРАВДОЮ»
14.12.2019 10:35
ШЛЮБНЕ ПРАВО УКРАЇНИ-РУСИ
14.12.2019 10:34
ВПЛИВ ІСТОРИЧНИХ ЧИННИКІВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ ТА ЗАСУДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
10.12.2019 20:22




© 2006-2021 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше