:: LEX :: МИРНЕ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ У КЛАСИЧНОМУ ТА СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ НА ПРИКЛАДІ МІЖНАРОДНОГО АРБІТРАЖУ
   
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наши сборники

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 32)

Срок представления материалов

13 мая 2021

До начала конференции осталось дней 1


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

МИРНЕ ВИРІШЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СПОРІВ У КЛАСИЧНОМУ ТА СУЧАСНОМУ МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ НА ПРИКЛАДІ МІЖНАРОДНОГО АРБІТРАЖУ
 
16.11.2020 18:56
Автор: Тюфанова Галина Олегівна, студентка 2 курсу магістратури, спеціальності «Міжнародне право», Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Секция 2. Конституционное право. Конституционное процессуальное право. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Международное право. Муниципальное право]

У сучасному взаємозалежному світі виникнення міжнародних спорів та їх врегулювання значно відрізняється від ситуації, що мала місце до виникнення глобальної системи миру та безпеки ООН. Якщо до її становлення мирне вирішення міжнародних спорів було лише способом мінімізації ресурсних втрат його учасників, то нині воно є імперативним, хоч і «молодим», міжнародно-правовим принципом, порушення якого не лише завдає збитків матеріального характеру, а й призводить до негативних репутаційних наслідків.

За висловом В.Е. Грабаря, наука міжнародного права є «наукою про мир», саме тому мирне вирішення міжнародних спорів можна вважати центральним інститутом міжнародного права. Питання його формування досі є дискусійним, оскільки деякі знані науковці (Ладиженський А.М., Буткевич О.В. та ін.) доводять стародавні витоки мирного врегулювання міжнародних суперечок, тоді як інші вчені (Пушмін Е.А., Левін Д.Б. та ін.) стоять на позиції відліку строку його існування від Гаазьких мирних конференцій.

Зважаючи на різноманіття засобів мирного вирішення міжнародних спорів, вважаємо за доцільне розглядати розвиток вищезазначеного інституту міжнародного права на прикладі міжнародного арбітражу (міжнародного третейського розгляду) як одного з найбільш уживаних механізмів мирного врегулювання. 

Хоч зародження міжнародного третейського розгляду пов’язують з древніми цивілізаціями (Месопотамія, Стародавні Греція, Індія, Китай), однак, вперше міжнародний арбітраж як вияв мирного вирішення спорів на системному рівні буде закріплений вже у класичному періоді МП, а саме в договорі Джея між Великобританією та США 1794 р. Згідно з цим договором, було створено три змішані комісії з судовими функціями: 1) для встановлення кордонів між США і Канадою; 2) для розгляду позовів фізичних осіб у зв'язку з захопленням торгових суден (розглянула 565 справ); 3) для вирішення питань повернення США воєнних боргів. Одна комісія складалася з трьох осіб, дві інші - з п'яти кожна, до того ж всі члени комісій були американськими чи англійськими громадянами / підданими [2, с. 77]. 

Саме завдяки договору Джея інститут міжнародного арбітражу набуває поширення в європейському загальному міжнародному праві [3, с. 291]. Так, з 1794 року до Першої Гаазької мирної конференції було укладено більше 225 конвенцій про створення третейських судів і більше 100 конвенцій, які встановлювали, що спори повинні розглядатися арбітражним шляхом. Більше того, до завершення громадянської війни в Америці було проведено 13 арбітражів між Великобританією і США. Між європейськими ж державами за цей час було створено 24 третейських суди, а також 14 судів між європейськими і латиноамериканськими державами [4, с. 98-99].    

Значною віхою в історії міжнародного арбітражу варто вважати англо-американський арбітраж по справі крейсера «Алабама» 1872 року, що стала найбільшим міжнародним спором за все ХІХ століття як за значенням сторін, що брали в ньому участь, так і за характером питань, які він зачіпав. Женевський арбітраж 1871-1872 року складався з п’яти осіб, які у співвідношенні четверо проти одного (англійця) винесли рішення на користь США, яке Великобританія повністю виконала [4, с. 99].     

Науковець Нгуен Куок Дінь, аналізуючи справу крейсера «Алабама», дійшов висновку, що це був перший випадок винесення арбітражного рішення, в основу якого покладено застосування норм міжнародного права [5, с. 89].

Ця справа посприяла створенню арбітражів для вирішення міждержавних спорів. Підтверджує це той факт, що протягом 30-літнього періоду після розгляду «алабамського» питання було успішно розглянуто близько 100 справ [4, с. 99].    

Водороздільною смугою формування мирного врегулювання міжнародних спорів, зокрема шляхом міжнародного арбітражу, стало проведення Гаазьких конференцій миру 1898 та 1906-07 років - перших конференцій, в ході яких розроблялись питання мирного вирішення спорів, що було втілено у прийнятті двох конвенцій «Про мирне вирішення міжнародних сутичок» 1899 року та 1907 року відповідно. Для нашої ж тематики важливим є те, що Гаазька конвенція 1899 року кодифікувала третейський розгляд як мирний засіб врегулювання міжнародних спорів, що лишилось незмінним і в Конвенції 1907 року [6]. 

Більше того, згідно із цими конвенціями у 1901 р. у Гаазі була створена Постійна палата третейського суду (чи Палата Міжнародного арбітражу), яка стала першим світовим арбітражним механізмом вирішення міжнародних спорів. Даний орган існує дотепер і є компетентним щодо всіх випадків третейського розгляду. Попри назву, на постійній основі функціонують лише Адміністративна рада Постійної палати третейського суду і Міжнародне бюро (канцелярія) на чолі з Генеральним секретарем, яке відповідає за скликання третейського суду у випадку звернення щодо цього сторони конфлікту [7, с. 168-169].  

Важливо зазначити, що арбітражний порядок вирішення міжнародних спорів передбачений у ряді сучасних міжнародно-правових актів: Статуті ООН 1945 р., в Американському договорі про мирне врегулювання 1948 р.; Європейській конвенції про мирне врегулювання суперечок 1957 р.; Протоколі Комісії з посередництва, примирення і арбітражу 1964 р.; Конвенції з морського права 1982 р.;  Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р. і т.д. 

До того ж третейський розгляд закріплений у міжнародних договорах, укладених в рамках міжнародних регіональних організацій, наприклад у Конвенції з примирення та арбітражу НБСЄ 1992 р., та на рівні двосторонніх договорів, наприклад в Договорі про примирення, судовому вирішенні і арбітражі, укладеному між Великобританією і Швейцарією 1965 р. та ін. [8, с. 471-472].  

У сучасному міжнародному арбітражному розгляді застосовуються норми міжнародного права. Разом з тим, сторони можуть домовитися про врахування арбітражем й іншого права. Прикладом цього є справа Trail Smelter 1935 р. (США проти Канади), де сторони домовилися про застосування як міжнародного права, так і права США [8, с. 472].  .

Цікавим є той факт, що загальне визначення поняття «арбітраж» без прив’язки до конкретного третейського органу було дане лише у 2001 р. Міжнародним Судом ООН у рішення по справі «Делімітація морських кордонів і територіальні питання між Катаром і Бахрейном», у якому зазначається, що термін «арбітраж» у публічному міжнародному праві зазвичай стосується «врегулювання протиріч між державами з допомогою суддів, яких обирають ці ж держави, на основі поваги до права» [2, с. 82].  

Отже, розглянувши мирне вирішення спорів крізь призму розвитку міжнародного арбітражу, можемо виділити наступні опорні точки його розвитку в період класичного міжнародного права: договір Джея 1794 р., «алабамський» процес 1872 р. та створення Постійної палати третейського суду у 1901 р. Закріплення міжнародного арбітражу чисельною міжнародною договірною практикою сучасного періоду свідчить про інтенсивно зростаючу роль досліджуваного нами засобу мирного вирішення міжнародних спорів та підвищення ступеня довіри держав до даного механізму. 

Література: 

1. Гринчак В.А. Мирні засоби врегулювання міжнародних спорів: підручник / В.А. Гринчак ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2016. – 324 с. – ISBN 978-617-10-0280-7.

2. Кононенко В. П. Судебное разрешение международных споров / В. П. Кононенко // Альманах міжнародного права. - 2014. - Вип. 5. - С. 76-84. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/amp_2014_5_12.

3. Буткевич О. В. Історія міжнародного права: підручник. — видання 2-ге, стереотипне—К.: Вид. Ліра-К, 2016. — 412 с. – ISBN 978-966-2609-51-6.

4. Ладыженский А.М. Мирные средства разрешения споров между государствами. / А.М. Ладыженский, И.П. Блищенко. – М., 1962. – 174 с.

5. Нгуен Куок Динь. Международное публичное право : в 2 т. – Т. 1: Формирование международного права. Кн. 2: международное сообщество / Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле; пер. с фр. – Киев: Сфера, 2000. – 440 с.

6. Конвенция о мирном решении международных столкновений // Міжнародний документ від 18.10.1907 – [Електрoнний ресурс] – Режим дoступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_938.

7. Бекяшев К. А. Международное публичное право : учеб. / Л. П. Ануфриева, Д. К. Бекяшев, К. А. Бекяшев, В. В. Устинов [и др.]; отв. ред. К. А. Бекяшев. — 4-е изд., перераб. и доп. — М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. — 784 с.  - ISBN 5-482-00277-2.

8. Вылегжанин. А. Н. Международное право : учебник / отв. ред. А. Н. Вылегжанин. 2-е изд.  — М. : Издательство Юрайт ; ИД Юрайт, 2010. — 1003 с. ISBN 978-5-9916-0598-4.

________________

Науковий керівник: Кориневич Антон Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2021 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше