У тезах досліджено питання оформлення папсько-французького взаємовигідного союзу. Подана детальна характеристика процесу формування антипапських настроїв в Англійському королівстві з початком Столітньої війни. Акцентовано увагу на фінансовій складовій боротьби монарха та парламенту з авіньйонською курією в умовах посилення королівської влади в Англії.
Ключові слова: Святий Престол, Папа Римський, Авіньйонський полон пап, Столітня війна, антипапський рух, статути, англіканізм.
Англо-французькі протиріччя займали важливе місце в міжнародному житті Західної Європи. Підгрунтям для англо-французького конфлікту були дві основні проблеми: 1) англійські континентальні володіння на території Французького королівства (питання «Анжуйської спадщини»); 2) боротьба монархій за вплив у Фландрії [1, 12–13].
Зіткнення інтересів Англії та Франції призвело до масштабного військово-політичного конфлікту епохи Середньовіччя, відомого в історичній науці під назвою Столітньої війни (1337–1453), в котрій авіньйонські папи однозначно стали на бік французів [10, 74].
Святий Престол, який у період Середньовіччя мав непохитний авторитет першості з кінця XIII ст. почав підпадати під вплив могутньої Французької монархії. Дійсною причиною конфлікту між папою Боніфацієм VIII та французьким королем Філіппом IV Красивим була боротьба за світську владу. Після повної перемоги короля, папство вступає в період, котрий іменують в історичній науці «Авіньйонським полоном пап» (1309-1377) [6, 115–116].
За 1309–1377 рр. Святий Престол почергово займали сім понтифіків – Климент V (1305–1314), Іоанн XXII (1316–1334), Бенедикт XII (1334–1342), Климент VI (1342–1352), Інокентій VI (1352–1362), Урбан V (1362–1370), Григорій XI (1370–1378). Всі вони були французами [9, 38].
Фактично створюється взаємовигідний союз папства і Франції, в основі якого лежать, в першу чергу, фінансові вигоди для обох сторін. Для папства Рим не завжди був надійною резиденцією, часто місто ставало головною ареною протистояння аристократичних родів, які вели постійну боротьбу за владу. Авіньйон став ідеальним варіантом, адже перебуваючи під протекцією французьких королів папство змогло зосередитися в повній мірі на реогранізації куріальної системи. Щодо французьких монархів, то для них цей союз означав більшу фінансову незалежність, а також забезпечував існування лояльного до монархії папства, що найповнішим чином проявиться в перший період Столітньої війни [2, 120–121].
Таким чином, за таких умов оформився папсько-французький союз, який зберігався протягом «Авіньйонського періоду» (1309-1377) та опосередковано впливав на події Столітньої війни.
Приводом для початку Столітньої війни слугувало повстання фландрійських міст проти Франції, підтримане Англією. Папа під тиском Філіпа VI відлучив фламандців від Церкви за зраду законному королю. І небезпідставно сучасники говорили, що «фактично Париж диктує свою владу Авіньйону, і тому всякий, хто домагався будь-якої милості у папи, повинен перш за все звертатися до короля». Це підтверджує і Микола Клеманжи, який називає авіньйонського папу «рабом рабів французьких принців». На початку війни (1339 р.) Едуард III шкодував про те, що французькі війська частково утримуються на папські кошти [7, 162–163].
Відносини між папством і Англією тим сильніше загострювалися, наскільки очевидною ставала залежність авіньйонських пап від Франції. Джон Вікліф (1330–1384), майбутній поборник реформування Церкви, часто скаржився, що папство і кардинали знаходяться «в союзі з ворогами Англійського королівства», а в папських документах авіньйонського періоду, які закликають англійського короля укласти мир з Францією, майже завжди містяться умови, які роблять Францію переможницею [8, 168–169].
«Авіньйонський полон» з низкою пап, обраних зі складу французьких кардиналів, викликали в англійському суспільстві антипапські настрої, що тільки посилилися з початком війни проти Франції. Цілком ймовірно англійські піддані мали уявлення про те, що французькі кардинали, які ставали понтифіками в Авіньйоні, потенційно не могли бути союзниками Англії. Лейстерський хроніст Генри Найтон зробив запис про обрання 1352 р. папи Інокентія VI: «Він був надзвичайно розташований до короля Франції проти короля Англії». Додатковим свідченням співпраці Авіньйону з Францією стала позиція папи Інокентія VI 1362 р. після підписання миру в Бретіньї (1360 р.), коли він надав в якості частини викупу за полоненого французького короля Іоана Доброго субсидію, зібрану з англійської духовенства [3, 119].
Палата громад наполягала на тому, щоб багатства Церкви залишалися в межах Англії. Парламент в категоричній формі виступав проти фінансування «французьких пап», вказуючи, що війна проти Англії ведеться фактично на англійське золото, оскільки канал, через який течуть ці гроші, знаходиться в Авіньйоні» [8, 160–161].
Зростаючі антипапські настрої сприяли появі 1351 р. першого статуту «Provisores». Зміст документа узаконював переслідування осіб, котрі отримували бенефіції від папи. За статутом король мав право арештовувати тих, хто на основі папської грамоти претендував на бенефіції, які знаходились під світським патронатом. Вихід з тюрми ставав можливим в разі виплати штрафу в королівську казну та при умові відмови від бенефіція [4, 45].
1353 р. знову на основі петиції палати громад був виданий статут «Paemunire», який надав королю право на переслідування осіб, котрі ігнорували постанови королівського суду в Англії. «Якщо папство буде захищати свої давні несправедливі претензії насильницькими заходами, то країна зможе надати належний опір», – йшлося у статуті 1365 р. І ця постанова парламенту, можливо, залишилося б тільки на папері, якби 1368 р. не відновилися бойові дії між Англією і Францією, що протікали несприятливо для Англії. Повернення 1377 р. папства з Авіньйона в Рим ніяк не змінило його бенефіційної політики [4, 47–48].
1366 р. фінансові та політичні міркування підштовхнули Англію до офіційної відмови від васального боргу перед Апостольським престолом. За вимогою громад на парламенті був затверджений статут про скасування «податі» папському Престолу [9, 201].
Не можна сказати, що статути та антипапські виступи в парламенті призвели до істотних змін. Але вони загострили відносини папської курії та Англії і в поєднанні з пасивним опором англійського духівництва значно знижували прибутки римського казначейства [5, 51–52].
Отже, з початком Столітньої війни (1337-1453), коли папство було вимушене підтримати французьку сторону, Англійське королівство поступово відмежовується від Святого Престолу, незважаючи на своє васальне підданство. Антипапські статути (1351, 1353) законодавчим шляхом оформлюють прагнення короля та представничого органу послабити вплив авіньйонського папства на королівство. Англіканізм, тобто прагнення до національної церкви постає необхідністю в умовах воєнних кампаній Столітньої війни.
Література:
1. Басовская Н. И. Англия и Франция в международной жизни Западной Европы ХII–ХV вв. Средние века. 1988. Выпуск 51. С. 5–22.
2. Гергей Е. История папства. Москва : Республика, 1996. 463 с.
3. Леонова Т. А. «Если папа – француз, то англичанин – Христос»: английский контекст борьбы за суверенитет с Авиньонским папством. Религия. Церковь. Общество. Исследования и публикации по теологии и религии. 2016. Вып. 5. С. 116–135.
4. Леонова Т. А. Собственность и доходы английской церкви во второй половине XIV в. Средние века. 1985. Вып. 48. С. 43–56.
5. Леонова Т. А. Финансовие отношения английского государства и римской курии в XIV веке (1317–1378 рр.). Проблемы истории докапиталистических формаций. 1978. С. 43–56.
6. Лінч Д. Середньовічна церква: Коротка історія. Київ: Основи, 1994. 492 с.
7. Лозинский С. Г. История папства. Москва : Политиздат, 1986. 382 с.
8. Такман Б. Загадки XIV века. Москва : ACT, 2013. 704 с.
9. Шафф Ф. История христианской церкви. Средневековое христианство. Москва : Библия для всех, 2009. Том 6. 517 с.
10. Штокмар В. В. История Англии в Средние века. Санкт-Петербург : Алетейя, 2005. 203 с.
________________
Науковий керівник: Борчук Степан Миколайович, доктор історичних наук, професор, Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
