Основний Закон України в ст.5 закріпив ідею народного суверенітету, встановивши, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» [1]. Це означає, що громадяни України, беручи участь у виборах, власноруч формують склад вищого законодавчого органу, обирають Президента України та органи місцевого самоврядування, керуючись власними уподобаннями та внутрішнім переконанням. Як зазначають Кушніренко О.Г. та Слинько Т.М. «на відміну від інших форм прямого народовладдя, вибори виступають його найбільш поширеною та ефективною формою» [2, с.181]. Під час голосування особа не повинна відчувати будь-якого тиску або погроз, вона реалізує свою власну волю – в цьому і полягає головна родзинка такої форми народовладдя. Тому, як зазначає Прасюк О.В. «для демократичних країн свобода та вибір як форма її практичного втілення проголошуються однією з головних цінностей» [5, с.113].
Інститут виборів забезпечує репродукцію, оновлення органів державної влади та місцевого самоврядування на демократичних засадах [3, с.12]. Проведення виборів повинно проводитися з урахуванням принципів виборчого права та згідно виборчого законодавства. Але ж насправді це не зовсім так. З кожним роком рівень довіри українських громадян до нових обранців зменшується. Значна кількість громадян не вірять ні в ефективність політики політичних сил, ні в чесність перемог на виборах. Ці обставини, безперечно, негативно впливають на розвиток народовладдя та на стан демократії взагалі.
Проведення виборів, які, як зазначає О.Марцеляк, «є своєрідним барометром політичного життя країни» [3, с.13] є досить звичним явищем для українського суспільства. В Україні неодноразово проводились як чергові, так і позачергові вибори. Проте кожен раз під час виборчих кампаній виникає безліч дискусій стосовно легітимності, демократичності, прозорості народного волевиявлення. Такі вибори повинні мати декілька ознак. Зокрема, вибори повинні бути вільними та конкурентними. Але ж для реалізації цих ознак виборчого процесу потрібен контроль як з боку держави, так і з боку громадськості.
Питання громадського контролю на виборах набуває своєї актуальності з кожним роком. Приймаючи участь у виборах, громадяни України мають можливість здійснювати громадський контроль за прозорістю виборчої кампанії та роботою виборчих комісій. Подолання політичної байдужості залежить саме від пересічних громадян, адже досить велика кількість громадян з року в рік не ходить на вибори, не цікавиться політичним життям держави, а це створює сприятливі умови для порушення виборчого законодавства і, як результат, спотворення результатів виборів.
В 2012 р. Центр Разумкова провів дослідження, завдяки якому стали відомі деякі цифри. А саме: у парламентських виборах 2012 р. готовність взяти участь висловили 77,6 % українців (43,1% - «обов’язково» і ще 34,5% - «скоріше за все») [4]. Тобто однозначно виконають свій громадський обов’язок менше половини. Це досить низький показник активності виборців, враховуючи всю складність політичної ситуації в Україні. Але ж як громадяни будуть реалізовувати народовладдя, надане їм законом, не ходячи на вибори? Одним з пояснень цього факту може слугувати розчарованість у владі. Дійсно останні роки спостерігаються певні ознаки політичної кризи та розчарування значної кількості громадян у виборах. Але ж цінність виборів якраз і полягає в безпосередній участі громадян в формуванні основних органів державної влади, керуючись своїми власними уподобаннями та підтримкою політичної програми окремої політичної сили.
Підсумовуючи варто зазначити, що найбільш поширеною формою народовладдя є вибори. «Зміст виборів як важливого політико-правового інституту полягає в тому, що утворення відповідних державних органів влади і органів місцевого самоврядування здійснюється саме волею народу» [2, с.181]. З роками вибори змінювались та удосконалювались, адаптуючись під стан розвитку громадянського суспільства кожної держави. Вибори в Україні теж не стали винятком. На виборах народ України обирає своїх представників, які повинні реалізовувати всю повноту влади, що надав їм народ. На сьогодні потрібно покращувати якість та прозорість виборів, докладати зусиль для того, щоб якомога більше громадян приймали участь в них. Це важлива проблема, вирішення якої потребує багато часу і сил.
Література:
1. Конституція України від 28.06 1996 р. із змінами та доповненнями http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
2. Конституційне право України у запитаннях та відповідях: навч. посібник / О.Г. Кушніренко, Т.М. Слінько. – Х.: Майдан, 2012. – 330 с.
3. Марцеляк О. Виборче право: сучасне розуміння і сутність. / Публічне право, №2, 2011, С. 12-18.
4. Центр Разумкова. Опитування: Вибори-2012: громадська думка населення України. [Електрон. Ресурс]. – Режим доступу: http://razumkov.org.ua/ukr/news.php?news_id=389
5. Прасюк О.В. Середній клас як чинник формування демократичної електоральної громадської думки / Грані, №6 (74), листопад-грудень 2010. С.112-115
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
