Загальні засади соціальної адаптації звільнених від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, засади участі у соціальній адаптації цих осіб, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, а також фізичних осіб, забезпечення правового регулювання відносин, спрямованих на реалізацію такими особами прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України визначається ЗУ «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17 березня 2011 року № 3160-VI [2].
Соціальна адаптація - процес засвоєння звільненими особами соціального досвіду з метою повернення їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві [2].
Слово «адаптація» у перекладі з латинської означає «пристосування». Його широко застосовують у різних науках на позначення шляху моральної, психологічної та організаційної підготовки до життя на волі.
З метою соціальної адаптації перед звільненням з установи виконання покарань адміністрацією зазначеної установи вживаються заходи з підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, спільно із суб'єктами соціального патронажу, які надають цим особам допомогу щодо трудового і побутового влаштування за обраним ними місцем проживання.
Особливостями соціальної адаптації осіб, звільнених від відбування покарання є:
1. Соціальна адаптація проходить після звільнення від покарань, пов’язаних із позбавленням волі;
2. Такий соціально-психологічний процес починається з моменту звільнення засуджених від покарання і завершується досягненням відповідності між очікуваннями-вимогами суспільства (окремих соціальних груп) і поведінкою раніше судимої особи;
3. Завданням соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання, є залучення їх до життя без правообмежень, пов’язаних з покаранням, в новому або такому, що змінилося, соціальному середовищі, що припускає їх добровільне підпорядкування нормативним вимогам середовища;
4. Соціальна адаптація звільнених від покарання залежить від адаптаційних навичок і здібностей, властивих індивідові спочатку і вихованих в умовах виконання покарання;
5. Успіх соціальної адаптації звільнених значною мірою залежить від співвідношення системи особистісних установок і вимог, що пред’являються середовищем (трудовим колективом, найближчим побутовим оточенням, сім'єю);
6. Соціальна адаптація звільнених осіб може бути забезпечена лише за наявності позитивної взаємообумовленої соціальної спрямованості мікросередовища й особи судимого, сумісності соціальних очікувань середовища і моральних позицій, ціннісних орієнтацій особи.
Спеціалізованими установами для звільнених осіб є:
1. Центр соціальної адаптації – соціальна установа, діяльність якої спрямована на поступове повернення звільнених осіб до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві шляхом надання їм соціальних послуг та сприяння в отриманні іншої допомоги з урахуванням індивідуальних потреб.
2. Спеціальний будинок-інтернат – соціально-медична установа, призначена для постійного проживання звільнених осіб – громадян похилого віку, інвалідів Iі II груп, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування [5, 182-187].
Особливо складно соціальна адаптація протікає серед засуджених-інвалідів, неповнолітніх осіб та жінок, які були засуджені не один раз.
На засуджених-інвалідів поширюється загальний комплекс реабілітаційних заходів. Згідно зі ст. 156-157 КВК України адміністрація виправних установ зобов’язана вирішувати питання по надання допомоги засудженим після звільнення в трудовому і побутовому влаштуванні. При підготовці до звільнення засуджених-інвалідів з ними необхідно проводити роз’яснювальні заняття про правила поведінки в будинках інвалідів, розпорядку дня таких будинків; завчасно вирішувати питання про страхові поліси цих осіб; формувати систему професійної освіти у виправних колоніях таким чином, щоб інваліди освоювали спеціальності, які могли б застосувати після звільнення [1].
Однією із найефективніших технологій соціальної роботи у напрямку соціальної адаптації неповнолітніх, які повернулись із місць позбавлення волі, є соціальний супровід, який здійснюється у формі соціального патронажу [4, 51-54].
Соціальний патронаж – це надання допомоги звільненим особам шляхом здійснення комплексу правових, економічних, організаційних, психологічних, соціальних та інших заходів, зокрема надання послуг, спрямованих на їх соціальну адаптацію. Виділяють окремі заходи соціального патронажу, а саме, надання медичної та медико-санітарної допомоги, надання чи збереження житла, видача паспортів та реєстрація місця проживання або перебування, надання додаткових гарантій працевлаштування. Визначено спеціалізовані установи для звільнених осіб – центри соціальної адаптації, спеціальні будинки-інтернати, які надають допомогу звільненим особам у їх соціальній адаптації [7, 112].
Процес соціальної адаптації жінок, звільнених із місць позбавлення волі, до законослухняного життя дуже складний і додатково ускладнюється, якщо жінка була засуджена неодноразово та провела в місцях позбавлення волі декілька років. Відомо, що ізоляція від суспільства, особливо на тривалий строк, спричиняє втрату соціально корисних зв’язків і позбавляє самостійності в розв’язанні побутових проблем. Перебуваючи в установах виконання покарань, жінка подеколи здобуває нові для неї навички злочинного життя, крім того, під час відбування покарання деякі деформації особистості можуть поглибитися, що істотно ускладнює ресоціалізацію неодноразово засуджених жінок і їх соціальну адаптацію після звільнення на волю[3, 65-70].
Нині майже 200 тисяч наших співгромадян, які відбувають покарання за вчинені ними кримінальні злочини, перебувають у несприятливих для їхньої позитивної реабілітації умовах: відірваність від звичного середовища, ізольованість від суспільства, примусовий спосіб життя, обмеження в реалізації потреб особистості, тривале співжиття з такими самими злочинцями, як правило, деградованими розумове й морально, що призводить до негативних змін у їхній психіці, зменшує їхню соціальну цінність.
Отже, вироблення наукових основ соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, має важливе значення для боротьби з рецидивною злочинністю.
Доцільно розробити нову концепцію кримінально–виконавчої політики держави, яка передбачала б конкретні заходи щодо приведення умов утримання засуджених до позбавлення волі у відповідність з міжнародними стандартами, а також щодо трудового і побутового влаштування звільнених з місць позбавлення волі; створення дійових форм соціального нагляду за поведінкою таких осіб у побуті і на виробництві. І, головне, така концепція повинна відображати нові підходи до людини, яка вчинила злочин, – адже ст.3 Конституції України прямо проголошує, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”[8, 121-127].
Водночас важливо розробити закон про постпенітенціарну систему. Доцільно також впровадити посади спеціалістів–психологів, які безпосередньо займатимуться проблемами соціальної адаптації осіб, що звільнились з місць позбавлення волі.
Джерела:
1. Кримінально-Виконавчий Кодекс України від 11 липня 2003 року із змінами та доповненнями станом на 21.01.2010 р. / Відомості Верховної Ради України (ВВР) / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv/page
2. Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» від 17 березня 2011 року із наступними змінами та доповненнями станом на 09.12.2012 р. / Відомості Верховної Ради України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3160-17/conv
3. Богатирьов І. Г. Проблеми соціальної адаптації жінок, звільнених з місць позбавлення волі / І. Г. Богатирьов, О. М. Неживець // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ . - 2012. - № 1(3). - С. 65-70.
4. Коваль В. В. Постпенітенціарний соціальний супровід неповнолітніх / В. В. Коваль // Наукові запискиНіжинського державного університету ім. Миколи Гоголя, Сер. : Психолого-педагогічні науки . - 2012. - № 7. - С. 51-54.
5. Латінова О. К. Соціальна адаптація засуджених-інвалідів після звільнення з виправних установ / О. К. Латінова // Вісник Запорізького національного університету : Юридичні науки. - 2010. - № 2. - С. 182-187.
6. Проблеми забезпечення прав засуджених у кримінально-виконавчій системі України. / В. А. Бадира, О. П. Букалов, А. П. Гель, М. В. Романов, І. С. Яковець ; за заг. ред. Є. Ю. Захарова. Харківська правозахисна група. - Харків : Права людини, 2011. - 368 с.
7. Романов М. В. Звільнення від відбування покарання : навч. посіб. / М. В. Романов. - Харків : Права людини, 2012. - 112 с.
8. Яцишин М. М. Правовий та соціальний захист осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як важлива складова кримінально-виконавчої політики (огляд наукових сентенцій і важливіших правових актів) / М. М. Яцишин // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ : наук.-теорет. журнал. - 2010.- № 2(69). - С. 121-127.
_____________________
Науковий керівник: Жукорська Ярина Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри публічного права Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
