Сучасне адміністративно-правове регулювання агропромислового комплексу України характеризується наявністю недосконалого національного законодавства, що обумовлює необхідність системного реформування агропромислової сфери як на державному, так і на регіональному рівнях. Також необхідним є забезпечення ефективного управління у сфері агропромислового комплексу, що викликано політичними та соціально-економічними потребами суспільства. Слід зауважити, що за останні роки активного розвитку агропромислового комплексу, його публічне управління майже не зазнає розвитку ще з епохи застарілих стандартів адміністрування.
Взагалі, агропромисловий комплекс входить до ключових секторів сучасної економіки України для забезпечення та реалізації рівних конституційних прав кожного громадянина на продовольчу безпеку. Так, сільськогосподарський сектор завжди має бути у центрі уваги держави з належним збереженням умов його підтримання, а саме кліматичних та соціально-економічних. До того ж, слід додати, що агропромисловий комплекс представляє собою сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, при цьому не обмежуючись сільськогосподарською продукції, включаючи інші товари споживання, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача [1, с. 86].
У юридичній науковій літературі зауважується, що для нашої держави нині актуальними та найбільш важливими ознаками перспективного розвитку агропромислового комплексу є наступні: забезпечення населення доступним продовольством у необхідній кількості та якості (гарантування продовольчої безпеки); формування стабільного середовища існування та функціонування для виробників сільськогосподарської продукції; екологобезпечна діяльність в аграрному секторі економіки; соціально розвинуті сільські території, що формують комфортне місце проживання та праці для сільського населення держави [2, с. 65]. Так, дійсно, розвиток агропромислового комплексу залежить від ефективної державної політики та створенні на державному рівні системи юридичних гарантій. До того ж, проблемними питаннями в сфері публічного адміністрування агропромислової сфери так само залишаються недосвідченість управлінських кадрів, перехрещення та дублювання повноважень посадових осіб, відсутність системних дій та чіткого плану розвитку агропромислового комплексу, невідповідність загальновизнаним європейським стандартам та ін.
Найголовнішою проблемою вищезазначеною сфери на сьогоднішній день залишається неналежний контроль та нагляд за суб’єктами агропромислового комплексу, що спостерігається і у корумпованості владних осіб. Важливо зауважити, що публічне адміністрування агропромисловим комплексом традиційно розглядається як державно-правове явищем, яке повинно відповідати таким вимогам суспільного розвитку.
Насамперед, публічне адміністрування має забезпечити належний рівень організації аграрних відносин. Порівняння «управління – адміністрування» не має чіткого елементу підпорядкування об'єкта управління суб'єкту, а отже, пропонує більшу свободу у виборі такого модельного об'єкта поведінки або способу розвитку, який найкраще відповідає з точки зору раціональності та ефективності. Хоча організація в адміністративному процесі не передбачає відсутності контролю, розширення можливостей через відсутність чітких вказівок щодо характеру діяльності доводить наявність певного поштовху, що виходить від суб’єкта управління. Статистичні та методологічні функції органів державного управління можна навести як приклад розумного регулювання аграрних правовідносин [3, с. 14].
При цьому Н. Шура зазначає, що «завдання публічної адміністрації під час здійснення публічного адміністрування полягає у створенні прозорості та одночасної доступності адміністративних послуг, забезпеченні належного їх рівня під час обслуговування клієнтів і впровадження ринкових умов, орієнтованих на сервіс» [4, с. 262].
Можна стверджувати, що публічне управління охоплює більш широку сферу управління та характеризується більшою кількістю різних управлінських дій, ніж державне управління, яке здійснюється переважно для виконання конкретних завдань, безпосередньо визначених державою [5, с. 13]. З вищесказаного можна зробити висновок, що публічне управління насамперед покликане задовольнити широкі інтереси суспільства шляхом соціального діалогу між державою та громадськістю та за підтримки останнього. Ми пропонуємо розглядати вищезазначене як головну мету державного управління, її ціль, яка буде досягнута шляхом виконання відповідних завдань, залежно від сфери, в якій вона здійснюється.
Якщо ми екстраполюємо визначення завдань публічного адміністрування на сферу діяльності агропромислового комплексу, слід зазначити, що саме ці завдання публічного адміністрування полягають у створенні умов для розвитку фермерських господарств, які запропонують найкращі можливості для їхнього розвитку. Ці умови будуть розкриті через державні послуги, такі як державні субсидії, державні гарантії, страхування сільськогосподарських ризиків тощо. Послуги, які мають стимулюючий ефект, але можуть бути реалізовані на практиці лише державою в особі Кабінету Міністрів України, Держпродспоживслужби, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України (з точки зору спрощення будівництва сільськогосподарських об’єктів), державних адміністрацій (включаючи центри надання адміністративних послуг) та сільських / селищних рад.
Отже, головне завдання держави має полягати у виконанні стимулюючої функції публічного адміністрування шляхом підтримки не тільки великих сільськогосподарських виробників, переважно компаній із іноземними елементами, а й безпосередньо фермерів середнього класу, які є національними виробниками та чия ефективна економіка є ключем до розвитку села. В свою чергу, сутність та зміст процесу державного управління аграрним розвитком в Україні має носити системний характер, де крім суб’єкта та об’єкта управління, має бути наявним відповідне правове забезпечення, організаційний елемент та механізм державного управління. Слід визнати, що важливе значення у процесі публічного управління агропромисловим комплексом має закріплена у законодавстві система заходів організаційного, фінансового та інформаційно-консультативного характеру, що має здійснюватися уповноваженим державними органами та іншими суб’єктами стосовно суб’єктів аграрного господарювання на виконання основних завдань аграрної політики з метою гарантування продовольчої безпеки, утворення стабільного середовища існування товарних виробників сільськогосподарської продукції.
Література:
1. Дегтярьова С. В. Агропромисловий комплекс України як предмет адміністративно-правового регулювання. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. Вип. 2 (23), т. 2. С. 86-90.
2. Григор’єва Х. А. Співвідношення правових категорій державної підтримки сільського господарства та державної аграрної політики. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 7. С. 64-68.
3. Шемчушенко Ю.С. Агропромисловий комплекс: правові питання. Київ: Урожай, 2012. 192 с.
4. Шура Н.О. Принципи публічного адміністрування як регулятори соціально-економічних процесів у національній економіці. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Вип. 14. С. 260-263.
5. Ястремська О. М. Публічне адміністрування : навчальний посібник. Харків: ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2015. 132 с.
________________
Науковий керівник: Доненко Валерій Вікторович, доктор юридичних наук, професор, доцент кафедри адміністративного та митного права, Університет митної справи та фінансів
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
