В умовах докорінного оновлення положень вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, в т.ч. й стосовно системи адміністративних стягнень, актуальності набуває поглиблений аналіз потенціалу кожного із останніх, серед яких чільне місце посідає попередження. Слід зазначити, що традиційно ресурс попередження як виду адміністративного стягнення недооцінюється, хоча в умовах посилення профілактичної та превентивної складових державної політики у протидії адміністративним правопорушенням. Фрагментарність врегулювання засад використання потенціалу попередження, його недостатній доктринальний аналіз, багато у чому, зумовлюють і його помилковість ототожнення з іншими правовими поняттями, із суміжними поняттями, що є істотною прогалиною і доктрини і законодавства, яку доцільно відновити, враховуючи самодостатній комплексний ресурс попередження як виду адміністративного стягнення.
Попередження є реакцією на вчинення адміністративного проступку завдяки чому відрізняється від суміжних правових діянь, про що неодноразово зазначалося у наукових, навчальних джерелах. Так, наприклад, цілком слушно зазначається відмінність попередження як адміністративного стягнення від заходу адміністративного запобігання, заходу адміністративного припинення. В.К. Колпаков вважає за доцільне відмежувати попередження як вид адміністративного стягнення від заходу адміністративного припинення, сутністю якого є роз’яснення порушнику протиправного характеру його дій, вимагання їх припинення, усунення допущених порушень й застереження щодо можливостей вжиття суворіших примусових заходів [1, С. 99]. Воно застосовується щодо протиправної поведінки, яка ще не закінчилася, з метою її припинення [1, С. 100]. А.Т. Комзюк розмежує вищезазначені заходи й зазначає, що «головна відмінність полягає у тому, що попередження як адміністративне стягнення є заходом адміністративної відповідальності, а запобіжні припиняючи заходи – ні» [2, С. 231]. Д.М. Бахрах формулює слушно пропонує задля усунення термінологічної плутанини, помилкового ототожнення вищезазначених заходів для позначення заходу попереджувального, припиняючого змісту терміну «пересторога», отже замість терміну «попередження» запровадити використання терміну «пересторога» [3, С. 41]. С.В. Ващенко, В.Г. Поліщук додатково відокремлюють попередження як вид адміністративного стягнення від усного зауваження, оскільки останнє: є заходом державного й громадського осуду, виноситься в усній формі, застосовується на розсуд особи, яка виявила правопорушника, застосовується за незначні порушення законодавства, є заходом громадського впливу, який звільняє особу від адміністративної відповідальності [4, С. 62]. У ст. 22 КпАП України передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності й застосування усного зауваження у разі вчинення особою малозначного правопорушення. Усне зауваження може бути реакцією на вчинення малозначного проступку за умови упевненості у тому, що правопорушник усвідомив протиправність свого діяння і є підстави вважати, що він не буде припускатися таких дій у майбутньому [5, С. 62]. Уважний аналіз ст. 22 КпАП України дозволяє стверджувати, що вона містить чимало оцінних понять (зокрема щодо того ж таке «малозначне правопорушення»), а також містить вказівку на дискреційні повноваження уповноваженого юрисдикційного органу (особи), що дозволяє останньому самостійно вирішувати питання щодо можливості (а не обов’язковості) обрання усного зауваження. У цьому ж аспекті цікаво виглядає позиція Д.М. Лук’янця про те, що, завдяки інформативному характеру, відсутності жодних майнових чи особистих обмежень попередження «навряд чи можна вважати саме стягненням, а відтак і застосовувати його як стягнення» [6, С. 248]. Вчений-адміністративіст пропонує замінити письмовим попередженням усне зауваження, яке орган,уповноважений вирішувати справу, може винести при звільненні порушника від адміністративної відповідальності за умов малозначності вчиненого адміністративного правопорушення відповідно до ст. 22 КпАП України [6, С. 248]. Питання співвідношення попередження з усним зауваженням або іншою формою усного осуду (засудження, осудження) є доволі цікавим, тим більше, якщо взяти до уваги історичні аспекти формування системи адміністративних стягнень і їх доктринальні дослідження у різні періоди. Так, наприклад, О.М. Якуба, аналізуючи адміністративні стягнення у 1975 році зосереджує увагу і на попередженні і на громадському осуді – публічному виразі правомочним колегіальним органом осуду особи, яка винна у вчинення адміністративного проступку. При цьому вона додає, що застосування попередження в адміністративній практиці до 1959 року було досить фрагментарним, лише з прийняттям постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 02.03.1959 року «Про участь трудящих в охороні громадського порядку у країні» істотно зросла роль попереджувальних, профілактичних заходів у боротьбі з різними правопорушеннями [7, С. 169-170]. Порівнюючи запропоновані О.М. Якубою визначення вищезазначених стягнень, можна стверджувати, що вони мають моральний характер, при цьому за характером впливу громадський осуд є більш суворим, тоді як попередження застосовується за умови наявності обставин, що пом’якшують відповідальність, має письмову форму фіксування [7, С. 169].
Додатково можна також навести позицію з цього питання і Л.В. Коваля, а саме: виокремлюючи громадську догану, додатково подається його відмінність від попередження – «воно є більш суворим заходом адміністративної відповідальності, ніж попередження. Це підтверджується і тим, що в системі стягнень, які застосовуються адміністративними комісіями при виконкомах і товариськими судами, громадська догана займає друге місце» [8, С. 72]. Безперечно, Л.В. Коваль аналізує діючу у 70-х роках ХХ століття систему адміністративних стягнень серед яких була і громадська догана. Він намагається виокремити і її особливі риси, завдяки наявності яких вона і відрізняється від попередження – «вона застосовується не в порядку одноособового розпорядження, а колегіальним органом за участю представників громадськості. Крім того, що громадська догана може бути юридично оформлена постановою, законодавець передбачає усне винесення догани або через пресу» [8, С. 72-73]. Хоча і вживається термін «громадська догана», однак цілком зрозуміло, що і у роботі О.М. Якуби, і у роботі Л.В. Коваля мова йде про один і той же захід. Хоча на сьогоднішній день такого стягнення і немає, однак, його варто у будь-якому разі відмежувати від попередження і не тільки за назвою, а й за властивостями. Хоча у вітчизняній та російській адміністративно-правовій науці з цього питання зустрічаються й інші точки зору. Так, наприклад, А.Б. Агапов, аналізуючи ґенезу російського законодавства про адміністративну відповідальність, із посиланнями на праці В.В. Івановського зазначає, що у законодавстві, щоправда ХХ століття, публічна догана існувала і вона розглядається як захід, тотожній сучасному попередженню [9, С. 78]. Щоправда, жодних пояснень такої позиції, як, до речі, й аналізу потенціалу заходу не надається. В.К.Колпаков у навчальному посібнику «Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право)», аналізуючи становлення і розвиток законодавства про адміністративну відповідальність, констатує певні пріоритети нормативного процесу у відповідні сфері відносин, в т.ч. й поширення адміністративного порядку на застосування санкцій кримінального законодавства, певну модифікацію системи заходів державно-правового впливу за вчинення правопорушень і серед таких заходів він виділяє громадський осуд і не згадує взагалі попередження [1, С. 86]. Незважаючи на те, яку саме назву можна обрати для визначення заходу громадського осуду, впливу, за суб’єктом застосування він буде відрізнятися від адміністративних стягнень, застосовувати які уповноважені, згідно з положеннями чинного законодавства, державні органи (посадові особи) – надають оцінку від імені держави поведінці особи, обирають від імені держави різновид адміністративного стягнення. Попередження як вид адміністративного стягнення слід відмежовувати і від попередження як заходу виховного впливу, що застосовується також за вчинення адміністративних правопорушень, однак щодо неповнолітніх осіб у віці від 16 до 18 років (ст. 24-1 КпАП України). У науково-практичному коментарі до КпАП України за загальною редакцією А.С. Васильєва, О.І. Миколенко, до ст. 24-1 КпАП України зазначено, що попередження – це більш суворий захід виховного характеру, у порівнянні із зобов’язанням публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого, який полягає в усному оголошенні органом адміністративної юрисдикції офіційного, від імені держави, осуду і засудження неповнолітнього правопорушника та його поведінки, що знайшла вираз у вчиненні адміністративного проступку, що не представляє істотної шкоди [5, С. 68]. Такі ж положення є характерними і для наукових та навчальних джерел [10, С. 248]. Порівняльно-правовий аналіз вищезазначених двох різновидів попередження дозволяє виділити чимало спільних рис, однак і відмінності – суб’єкт, щодо якого здійснюється застосування (для заходу впливу, що застосовується до неповнолітніх, він є спеціальним (у віці від 16 до 18 років), про що зазначено вже у самій назві заходу і у статті, що передбачає їх існування), форма зовнішньої фіксації. Якщо попередження як захід адміністративної відповідальності, різновид адміністративного стягнення застосовується у письмовій формі, а в деяких інших випадках, передбачених законом, іншим способом (при превалюванні письмової форми), захід впливу до неповнолітніх – в усній формі. Стосовно форми фіксації попередження як адміністративного стягнення спостерігається нормативне визначення та єдність поглядів вчених у правовій доктрині. Так, наприклад, С.В. Ващенко та В.Г. Поліщук прямо зазначають, що, якщо, попередження оформлюється усно, це не є адміністративним стягненням [4, С. 61]. Отже, на відміну від інших понять, попередження має цілий комплекс своєрідних ознак, які у сукупності й формують його статус, обумовлюють самостійність у системі заходів державно-правового примусу.
Література:
1. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: монографія / В.К. Колпаков.– К.: Юрінком Інтер, 2004.– 528с.
2. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія / за заг. ред. О.М. Бандурки . –Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. – 336 с.
3. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: учебн. пособие / Д.Н. Бахрах. – М.: ООО «Юриспруденция», 1999. –122 с.
4. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: навч. посібн./ С.В. Ващенко, В.Г. Поліщук. –Запоріжжя: Юрид. ін.-т МВС України, 2001.– 142с.
5. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Изд. 6-е, дополн. и перераб. // А.С. Васильов, Е.В. Додин, О.П. Подцерковный и др./ Под общ.ред. А.С. Васильева, А.И. Миколенка.– Х.: ООО «Одиссей», 2008.– 1024с.
6. Лук’янець Д.М. Адміністративно-деліктні відносини в Україні: теорія та практика правового регулювання: монографія / Д.М. Лук’янець. –- Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 367с.
7. Якуба О.М. Советское административное право (Общая часть): підручн. / О.М. Якуба.– Х.: «Вища школа», 1975. – 232с.
8. Коваль Л.В. Відповідальність за адміністративні правопорушення: монографія / Л.В. Коваль. – К.: «Вища школа», 1975. – 158 с.
9. Агапов А.Б. Административная ответственность: учебник / А.Б. Агапов.– М.: «Статут», 2000. – 251 с.
10. Стеценко С.Г. Адміністративне право України: навч.посібн. / С.Г. Стеценко.– К.: Атіка, 2009. – 640 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
