У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому однією із головних функцій держави є боротьба зі злочинністю, в тому числі злочинами проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи.
Серед найголовніших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв – «біле рабство», «торгівля людьми», «трафікінг», «контрабанда людьми».
Работоргівля є цілком сучасною реалією, чиє існування має потужне економічне підґрунтя. Вона й не обминула Україну, де торгівля людьми залишається актуальною проблемою.
Як злочин торгівлю людьми вивчали багато вчених: Г. Є. Петрова, О. М Рудченко, О. М. Ковальська, А. Альваро, А. Г. Шмідт, А. М. Орлеан, Н. С. Юзікова, О. В. Швед, О. М. Бандурка, В. М. Куца, Я. Г. Лизогуб та інші.
18 травня 1904 року в Парижі, був підписаний та ратифікований Міжнародний договір по боротьбі з торгівлею білими рабинями, в якому закріплені положення по вжитті заходів щодо виявлення осіб, які займаються торгівлею жінками.
Проте в Україні відповідальність за торгівлю людьми була передбачена лише 24 березня 1998 року в Кримінальному кодексі України.
Отже, можна сказати, що Україна в сфері боротьбі з торгівлею людьми відстає майже на століття від Європейських країн.
Загострення проблеми торгівлі людьми в нашій країні зумовлене низкою соціально-економічних, правових та організаційних чинників, а саме:
1. Складна економічна ситуація;
2. Високий рівень безробіття, особливо серед молоді;
3. Недосконалість законодавства;
4. Правова необізнаність громадян;
5. Матеріальна незабезпеченість;
6. Загальне зниження життєвого рівня;
7. Активізація діяльності міжнародних злочинних угрупувань;
8. Корумпованість представників різних гілок влади [4, с. 5].
Стаття 149 Кримінального кодексу України (далі-КК) була викладена в редакції від 12.01.2006 року і викликала неоднозначні відгуки з боку юристів. Адже вона представляла собою, певне поєднання вітчизняного законодавства з європейським. Ряд положень цієї статті майже дослівно відповідає міжнародному визначенню торгівлі людьми, закріпленому у Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми та покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (обидва документи ратифіковані резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 листопада 2000 р.) [5].
Диспозиція ст. 149 КК достатньо складна, що породжує різне за своїм змістом тлумачення ряду ознак складу злочину. Усе це, безумовно, перешкоджає правильному та однаковому застосуванню правоохоронними органами кримінального закону, а певною мірою, і належній боротьбі з цим злочином.
Тому є необхідність виробити єдиний підхід до застосування ст. 149 КК в новій редакції.
Як убачається з ч. 1 ст. 149 КК, з об'єктивної сторони передбачений цією статтею злочин може виявлятись у таких формах: 1) торгівля людьми;
2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування, переміщення, переховування, передача чи одержання людини [1].
Найбільше запитання, викликають перша і друга форми. Сформулювавши першу як торгівлю людьми, законодавець не пояснив, що саме він має на увазі під цим словосполученням.
Напевне, він розуміє торгівлю людьми як їх купівлю-продаж. Підтвердженням цього є попередня редакція ст. 149 КК (від 5 квітня 2001р.) і передостанній (від 21 грудня 2005р.) варіант проекту нової редакції зазначеної статті, згідно з якими злочинними визнавались відповідно «продаж… людини….» та «купівля, продаж чи здійснення іншої незаконної угоди, об`єктом якої є людина» [5].
Крім цього, в Цивільному Кодексі України від 01.01.2004 року вже не вживається поняття «угода», а введено нове поняття «правочин» (ст. 202), у зв’язку з цим вважаємо за необхідне внести необхідні зміни в статтю 149 КК України і викласти ч.1 ст. 149 КК в такій редакції – «Торгівля людьми або здійснення іншого незаконного правочину…»
Багато проблем виникло із застосуванням ст. 149 КК на практиці, адже вона досить складна зі змістової та логіко-граматичної сторони. Гостро постала проблема порушення кримінальних справ за ознаками складу злочину, передбаченого в новій редакції ст. 149 КК, у зв’язку з невірним тлумаченням в національному законодавстві поняття «торгівля людьми» та його перекладу з міжнародного законодавства.
За даними УМВС України в Херсонській області в період з 2001- 2010 рр., було виявлено ряд злочинів у сфері торгівлі людьми та задокументована протиправна діяльність осіб та злочинних угрупувань, у зазначеній сфері:
2001- 2005 рік – 26 осіб, які вчинили злочин – 64 факти злочину;
2006 - 2010 рік – 28 осіб, які вчинили злочин – 52 факти злочину [6].
Тому, проаналізувавши, на основі статистичних даних, статті КК України в редакції від 5 квітня 2001р. та від 12 січня 2006 р., можна зробити висновок, що стаття від 2001 року, була більш дієвою.
Оскільки, перша стаття трактувалась набагато ширше на відміну від нині діючої, а саме як: «продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці».
На основі цього, правоохоронним органам було зручніше доказувати факт торгівлі людьми, ніж за статтею в редакції 2006 року.
Також необхідно зазначити, що стосовно торгівлі людьми виникає складність доказування даних злочинів, яка полягає в тому що:
• злочини пов’язані з торгівлею людьми є різновидом організованої злочинності і мають транснаціональний характер, тобто специфіка цього злочину у тому, що розпочинається він в одній країні (процес вербування, оформлення документів), а закінчується в іншій (продаж або інша оплатна передача людини);
• злочини вчиняються організованими групами з чітко розподіленими злочинними обов’язками, що значно ускладнює процес розслідування та доведення справи до кінця;
• відсутність чітко розробленої методики розслідування даного виду злочину, в якій би передбачався порядок взаємодії слідчих органів країн-постачальників «живого товару» із слідчими органами країн-транзиту і призначення цього товару [4, с. 268].
Отже, у зв’язку з низьким рівнем життя в нашій країні та невідповідністю українського законодавства міжнародним нормам, неоднозначністю його тлумачення, Україна залишається однією з основних постачальників «живого товару» до зарубіжних країн. Таким чином, можна зробити висновок, що сьогодні в Україні є нагальним подальше вдосконалення законодавства, форм і методів практичної діяльності правоохоронних органів.
Література:
1. Кримінальний кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України . – 2001 р. – № 25. – Ст. 131.
2. Цивільний кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. – № 40. – Ст. 356
3. Карпов Н. С. Криміналістична характеристика торгівлі людьми. – К.: Університетські наукові записки, 2005. - № 3. – С. 268-273.
4. Короткіх Л. В. Протидія торгівлі людьми: Методичні рекомендації. – Луганськ.: Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля., 2008. – С. 10.
5. [Електронний ресурс]: огляд діяльності. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/22_PNR_2009/Pravo/50165.doc.htm
6. [Електронний ресурс]: огляд діяльності. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/index/. – Міністерство внутрішіх справ України.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
