:: LEX :: ЕВОЛЮЦІЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
UA  RU  EN
 
  Main page
  How to take part in a scientific conference?
  Calendar of conferences
  Editorial board. PA «Naukova Spilnota»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Archive

Actual researches of legal and historical science (Issue 60)

Date of conference

16 April 2024

Remaining time to start conference 19


  Scientific conferences
 

  Useful legal internet resources
 

 Useful references
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Counters


 References


 Our bottun
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЕВОЛЮЦІЯ СПАДКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
 
08.05.2019 19:45
Author: Лукава Вікторія, студентка 4 курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Section 7. History of the state and law. History of political and legal studies]

Проблеми спадкового права з давнини й донині залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавця й дослідників, оскільки майже кожна людина неминуче стає спадкоємцем і одного разу приречена стати спадкодавцем. Українська держава є спадкоємицею всієї тієї правової спадщини, що протягом віків створювалась в українських землях. Створення новітньої парадигми українського права неможливе без здобутків і втрат національної минувшини. 

Із прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. відбулася переорієнтація суспільних відносин на охорону і захист прав громадян, побудову демократичної, правової держави, що зумовлює необхідність дослідження та аналізу на належному науковому рівні історії становлення й розвитку вітчизняного права. Реформа української правової системи показує, що формальне запозичення західно-правових моделей без урахування культурно-історичних, національних і духовних особливостей України не тільки не дає очікуваних результатів, а навпаки, згубно позначається на стані суспільства і держави. 

Сучасний стан історіографії свідчить про повернення інтересу до проблем розвитку спадкового права [4, c. 111-112]. 

Мета роботи полягає у проведенні історико-правового аналізу еволюції спадкового права в українських землях у контексті сучасної доктрини спадкового права.

Спадкове право, як й інші  правові явища, пройшло свою еволюцію, удосконалення та збагачення на різних етапах розвитку історії українського народу, пов’язаних з існуванням чи відсутністю української державності, поступово вироблялися сучасні стандарти у цій галузі правових відносин. 

Зародки спадкування були відомі ще в потестарному суспільстві, спадкування за звичаєм з’явилося раніше ніж виникла держава. Звичай у потестарному суспільстві був основним засобом регулювання поведінки людей, а вже в ІХ ст. набув значення неписаної правової норми [4, c. 152-153]. У кінці ХІ – на початку ХІІ ст. на в Україні-Русі спадкування здійснювалось згідно з нормами звичаєвого права. Спадкування за законом було пріоритетним, і цим гарантувалося, що маєтки завжди залишалися за родовими сім’ями. Спадкування за заповітом з’явилося лише у Просторовій редакції «Руської правди» на початку ХІІІ ст. у специфічній правовій конструкції – «ряд». За своєю юридичною природою «ряд» докорінно відрізнявся як від візантійського заповіту того періоду, так і від сучасного заповіту, що виключало можливість рецепції візантійського спадкового права [1, c. 17]. Розділи про спадкування з «Еклоги» та «Прохірона» в Руській державі до ХІІІ ст. ще не були відомі. Юридичні збірники «Номоканони» були поширені на Русі у період виникнення Просторової редакції «Руської правди», тому формування староукраїнського спадкового права відбувалось незалежно від візантійського. 

У Руській державі приватно-правові і публічно-правові елементи не розрізнялися. Сини князя, що успадковували після нього рухоме і нерухоме майно, дивилися на державу як на власність. Тогочасне право спадщини закріплювало за спадкоємцем не тільки власність, але й владу. Із права власності на землю випливало і право на повноту всієї владу над населенням, що проживало на успадкованій землі. Проте Київське віче не дозволяло князівській владі перетворити державу у приватну власність і вільно в ній успадковувати владу. Щоб легалізувати успадковану владу, потрібна була згода Київського віче. У Руській державі існувало успадкування як за законом, так і за заповітом. За законом родове майно могли успадковувати лише сини. У разі відсутності у спадкодавця синів його майно переходило до братів. Згодом Просторова редакція «Руської правди» передбачила, що майно померлого смерда, у якого не було синів, могло переходити у власність князя, а  доньки від батьківського спадку отримували невелику частку на прожиття. Своєю чергою, майно бояр і дружинників, які не мали синів, дозволялось успадковувати донькам. Усе це є свідченням появи правових привілеїв для представників аристократичної верхівки.

Питання успадкування майна отримали у Статутах Великого князівства Литовського 1529, 1568 і 1588 рр. досить повну і детальну регламентацію,  унаслідок цього спадкове право виділилося у самостійний правовий інститут. Уперше в Литовському Статуті 1566 р. було введено у науковий обіг поняття «виморочне майно» [2, с. 78]. Статутами дозволялося продавати лише одну третину батьківського маєтку. Ця ж тенденція збереження родового майна спостерігається і в Українській козацькій державі, що виявилося у чіткішому розмежуванні різного правового режиму спадкування для батьківського чи материнського майна та майна набутого. 

В українських землях, які були під юрисдикцією Речі Посполитої Польської, характерною рисою спадкового права було обмеження прав жінки на успадкування нерухомості. У XVII ст. 3/4 батьківського майна переходило до синів, а 1/4 успадковували доньки незалежно від їхньої кількості. Материнське майно всі діти успадковували в однакових частках [2, с. 94].

Козацьке право Запорозької Січі було національним, становим і корпоративним правом. Демократичність козацького права виявилась у відсутності привілеїв для окремих соціальних груп, щорічному перерозподілі землі тощо. Найдемократичніші засади козацького суспільства знайшли своє відображення пізніше в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.). Традиційне для  Литовських Статутів успадкування землі у Запорозькій Січі не було поширено з двох причин: 1) користування землею було довічним, а терени Запорозьких вольностей вважалися колективною власністю козацтва; 2) особливості січового життя впливали на те, що в більшості козаків просто не було спадкоємців – жінок, дітей.

Право Української гетьманської держави (Військо Запорозьке) було продуктом відносин суто козацького суспільства, у його нормах втілені їхні уявлення про право, справедливість, свободу, рівність. У Війську Запорозькому головним чинником правової системи було звичаєве право, важливими джерелами права були договірні статті та гетьманське законодавство. В Українській гетьманській державі виник новий інститут спадкового права – умовний заповіт, тобто заповіт із певними умовами щодо передачі спадкоємцеві у володіння майна ще за життя спадкодавця.

До 40-х рр. ХІХ ст. в Україні зберігало чинність місцеве право. У Полтавській, Чернігівській, Київській, Волинській, Подільській губерніях діяли такі самі нормативні акти, що й у ХVIII ст. Остаточне  запровадження російського законодавства на Лівобережжі (Полтавська і Чернігівська губернії), але зі збереженням дії окремих норм місцевого права, які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р., відбулося згідно з Указом від 4 березня 1843 р. «Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство  настановлень імперії». У західноукраїнських землях (Галичина і Буковина) діяв Австрійський цивільний кодекс 1811 р. [3, c. 110-111].

Система права в українських губерніях Російської імперії відрізнялася вищим рівнем юридичної техніки та більш детальною регламентацією шлюбно-сімейних і спадкових правовідносин, передбачала остаточний (вічний) і тимчасовий порядок спадкування. Особливі статті для Полтавської та Чернігівської губерній значно розширювали, порівняно зі статтями, що діяли на території метрополії: права батьків (зокрема, їх право зректися своїх дітей у випадку негідної їх поведінки); батько користувався ширшими правами, ніж мати; власника майна, щодо розпорядження родовим майном тощо [5, c. 30]. 

За російським дореволюційним правом спадкування здійснювалося як за законом, так і за заповітом. Заповіт укладався особою «за здорового глузду і твердої пам’яті», що досягла 21-річного віку. За відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Ними були як сини, так і доньки, однак перевага надавалася синам. Доньки при живих братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 частину рухомого. Материнська спадщина ділилася порівну. Якщо подружжя було бездітним, то у випадку смерті одного з них інший отримував 1/7 частину нерухомого і 1/4 частину рухомого майна. Особливі для Полтавської та Чернігівської губерній положення передбачали, що батьківське майно, отримане синами шляхом виділу майна, і посаг доньки (які померли бездітними), поверталися батькам. Овдовіле подружжя отримувало у спадщину третину всього майна, а якщо дітей не було – все майно. Вдова отримувала спадкове майно в довічне володіння, а не у власність [7].

В українських землях, захоплених Австрією, спадкові відносини регулювались Австрійським цивільним кодексом 1811 р. У спадковому праві діяв принцип універсального правонаступництва. Спадкове право базувалося на законі, на договорі і на заповіті. На відміну від російського й українського права австрійське цивільне право дозволяло неповнолітнім (особам, що не досягли 18 років) заповідати у нотаріальній формі й усно в суді. Австро-Угорською імперією місцеві особливості права в українських землях не  були враховані, тому що законодавство цієї держави відображало західну традицію права і приналежність до романо-германської сім’ї [6, c. 111-112].

У добу відродження української державності та у період формування радянської державності (1917–1920 рр.) зберігали чинність окремі норми місцевого звичаєвого права (земельного, цивільного, шлюбно-сімейного і спадкового права), які було включено до Зводу законів Російської імперії 1842 р. 

Спадкове право незалежної України зберігаючи принципові засади радянського спадкового права, містить чимало новел, метою яких є гармонізація українського спадкового права із правом європейський країн у цій галузі, які є типовими для всієї європейської спільноти і мають підґрунтям підвалини, закладені ще римським приватним правом. 

Література:

1. Валах В. В. Порівняльно-правова характеристика спадкових правовідносин в Україні та зарубіжних країнах (Російській Федерації, Франції, Німеччині, США): автореф. дис. … канд. юрид. наук / В. В. Валах. Київ, 2018. 20 с. 

2. Гримич М. В. Звичаєве право українців XIX - початку XX століття. Київ, 2016.

3. Історія держави і права: підручник. У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренко. Том 1. Київ. Концерн «ВидавничийДім «Ін Юре», 2016. 635 с.

4. Нелін О. І. Еволюція спадкового права України (історико-правовий аспект): монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2016. 365 с.

5. Нелін О. Теоретичні основи спадкового права України. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 5 С. 34.

6. Нелін О. Історичні аспекти колізійних питань спадкового права у сучасному законодавстві України. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 8

7. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
09.05.2019 10:24
ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА
09.04.2019 15:34
КОНСТИТУЦІЯ УНР 1918 РОКУ: СТВОРЕННЯ ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
08.05.2019 19:48
ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ У СТУДЕНТІВ ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
08.05.2019 19:44
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ РЕФЕРАНТУРИ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ ЯК ВИЯВ ДЕРЖАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УПА
08.05.2019 19:42
ВІЙСЬКОВО-МОБІЛІЗАЦІЙНА РЕФЕРАНТУРА У СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО ЗАПІЛЛЯ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
08.05.2019 19:38
ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ ЗА ДОБИ ГЕТЬМАНАТУ ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
08.05.2019 19:33
РЕФОРМИ СУДОУСТРОЮ В ЗУНР ТА УНР ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)
07.05.2019 17:06
РЕФОРМУВАННЯ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ АВСТРО–УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
03.05.2019 15:25
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
01.05.2019 14:15




© 2006-2024 All Rights Reserved At use of data from the site, the reference to the www.lex-line.com.ua is obligatory!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше