:: LEX :: ІНСТИТУТ ПОКАРАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
UA  RU  EN
 
  Main page
  How to take part in a scientific conference?
  Calendar of conferences
  Editorial board. PA «Naukova Spilnota»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Archive

Actual researches of legal and historical science (Issue 60)

Date of conference

16 April 2024

Remaining time to start conference 19


  Scientific conferences
 

  Useful legal internet resources
 

 Useful references
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Counters


 References


 Our bottun
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ІНСТИТУТ ПОКАРАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
 
14.12.2019 10:31
Author: Вівчар Христина Іванівна, студентка I курсу юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Section 7. History of the state and law. History of political and legal studies]

Пізнання закономірностей еволюції українського державо та кровотворення має важливе значення для формування майбутнього фахівця правника.

Окреслена тематика висвітлювалася у працях науковців, зокрема: І. Бойка, В. Грищука, Ю. Зубашенка, С. Клименка, Т. Коваля, В. Ухача та ін [6]. 

Мета наукової публікації полягає у спробі проаналізувати інститути покарання в Київській державі.

Основним джерелом права в Київській державі був збірник правових норм «Руська правда», згідно якої функціонували інститути покарання. Вона, на думку багатьох вчених, виступала світоглядною позицією українців, які виробили правосвідомість на основі доброзичливості, працьовитості, справедливості, а також честі і гідності. І це підтверджується тим, що у вище зазначеному законодавстві були відсутні такі покарання як скалічення та тілесні побої. Тому, що їх застосовували не для залякування народу українського, а лише в якості правосуддя [1, с. 43]. Згідно з «Руською правдою» міра покарання визначалася цінністю порушеного права. Наприклад при вчиненні крадіжки розмір штрафу залежав від вкраденого. «Руська Правда» розрізняла три класи людей: рабів та холопів, вільних людей і княжих мужів. Виходячи з класової нерівності зазначалося, що найбільший штраф (80 гривень) платили за вбивство княжих мужів. Середній штраф (40 гривень) сплачували за вбивство вільних людей будь-якої верстви суспільства і звісно найменший (мізерний у розмірі 5 гривень) штраф сплачували за рабів та холопів [3, с. 47].

Відзначимо, що досі дискусійними залишаються питання щодо зарахування до цієї системи такого виду покарання, як смертна кара. Згадок про страту в «Руській Правді», інших тогочасних правових пам’ятках не знаходимо. Але вона згадується в літописах, підтвердженням цього може слугувати відомий літопис про рекомендації єпископів князю Володимиру щодо страти розбійників. Князь сприймав смертну кару як гріх і одночасно як злочин. Доволі категорично виступав проти смертної кари великий князь Володимир Мономах, який вважав, що це знищує «християнську душу», зокрема у своєму відомому «Повчанні» до дітей він написав: «Ні правого, ні винного не вбивайте і не наказуйте вбити його; якщо і буде заслуговувати смерті, то не губіть ніякої християнської душі» [4, с. 109].

Дискусійним у колі науковців є і питання «яким був найсуворіший метод покарання в Київській державі за «Руською Правдою»? Одна частина науковців вважає, що найсуворіший метод покарання – «потік і розграбування». Інші ж вважають що це – «кровна помста». Якщо заглиблюватися в зміст того чи іншого виду покарань, то однозначно можна сказати, що «кровна помста» - більш суворіша ніж «потік та розграбування». Адже скривджений рід вимагав страти рівноцінного представника з роду вбивці («око-за-око, зуб-за-зуб»). Цей вид покарання своїм корінням сягав родового ладу, де вона була інститутом судочинства і морально-етичною нормою. У другій половині XI ст. Ярославовичі помсту, як вид покарання, скасували взагалі та повністю замінили на грошові штрафи. У випадку другому - «потік і розграбування» – такому покаранню підлягали ті, що захопилися розбоєм «без всякої сварки» (тобто без особистої образи), і це переважно були конокради й палії. Такі злочинці віддавали князеві майно, а самих їх чекало рабство, якщо не вистачало майна на покриття образи, тоді їх чекало вигнання. Хоча це було жорстоко, але на життя злочинця ніхто не посягав [5].

Безперечно, одним з найважливіших інститутів покарання був і залишається кримінальний. Згідно з статтями «Руської Правди» розрізнялися такі злочини: 1) проти життя(ненавмисне і навмисне убивство або розбій з наміром і без наміру); 2) проти тіла (каліцтво, тяжкі тілесні ушкодження, побої); 3) проти честі і свободи (удар мечем в піхвах або рукояткою); 4) проти майна (крадіжка або татьба, грабунок чи розбій, привласнення чужого майна, пошкодження чужої власності, розорення межі чи пошкодження межового знака, підпал, шахрайство, конокрадство); 5) проти громадських інтересів: а) проти релігії (чарівництво, волхвування, мародерство, богохульство, крадіжки у Церкві); б) проти родини (убивства та крадіжки між подружжям, двоєженство та двоємужжя, кровозмішення, перелюбство, покидання подружжя); в) проти моралі (зґвалтування, статеві збочення) [2].

Таким чином, вищевикладене дозволяє сформулювати наступні узагальнення - головна мета покарання за «Руською Правдою» полягала у вирівнюванні завданої шкоди (матеріальної чи моральної) та поповненні княжої скарбниці. Власне, така мета і зумовлювала систему покарань. 

Література:

1. Бойко І. Й. Кримінальні покарання в Україні ( ІХ – ХХст.): навч. посіб. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. 408 с.

2. Заруба М. В. Історія держави і права України: навч. посіб. Київ: ЦНЛ, 2005. 224 с.

3. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: підруч. Для студ. вищ. навч. закл. Київ: Ін Юре, 2008. 624 с.

4. Лоба В. Е. Уголовное право Древней Руси XI–XII вв. (поданным Русской Правды): монография. Армавир: РИОАГПА, 2011. 76 с.

5. Цивільне право. URL: https://studopedia.org/6-120250.html (дата звернення 07.12.2019 р.).

6. Ухач В.З. Історія держави і права: навчальний посібник. Тернопіль. 2011. С. 378.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВИХ СУДІВ НА ТЕРИТОРІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ЗОНИ ОКУПАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) (1941 – 1943 РР.)
22.11.2019 11:14
ОСОБИСТІ ТА МАЙНОВІ ПРАВА ПОДРУЖЖЯ ЗА ЛИТОВСЬКИМИ СТАТУТАМИ
16.12.2019 19:17
«РУСЬКА ПРАВДА» - ВИДАТНА ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОГО ПРАВА
14.12.2019 10:38
ОСОБЛИВОСТІ СПАДКОВОГО ПРАВА ЗА «РУСЬКОЮ ПРАВДОЮ»
14.12.2019 10:35
ШЛЮБНЕ ПРАВО УКРАЇНИ-РУСИ
14.12.2019 10:34
ВПЛИВ ІСТОРИЧНИХ ЧИННИКІВ НА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ ТА ЗАСУДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
10.12.2019 20:22




© 2006-2024 All Rights Reserved At use of data from the site, the reference to the www.lex-line.com.ua is obligatory!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше