На початку цього дослідження ми вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що правильне визначення сутності та змісту категорії «спір щодо проходження публічної служби» безпосередньо впливає на правозастосовну діяльність судів із вирішення спорів щодо проходження публічної служби.
Зазначимо, що доцільність розмежування правового спору та юридичного конфлікту стала об’єктом наукового інтересу великої кількості вітчизняних дослідників. Автор цього дослідження загалом підтримує позицію Д. Лученка, що досліджуючи правову природу адміністративного спору, зазначає, що «кожен юридичний конфлікт має зовнішні прояви, до яких належать правовий спір і правопорушення. Поза цими проявами жодного юридичного конфлікту не існує. При цьому правовий спір може мати і безконфліктний характер, коли суб’єкти права мають протилежні позиції, але єдину ціль, що дає можливість узгодити їхні позиції» [1].
Д. Любченко вважає, що ознаками правового спору є: а) наявність протиріччя, суперечки; б) сфера їх виникнення – відносини, врегульовані правом; в) учасники – суб’єкти правовідносин; г) підстава – правові причини виникнення правового спору; ґ) формулювання претензій, заперечень; д) намагання учасників вирішити правовий спір безпосередньо або за посередництва третьої сторони (суду, органу публічної влади, третейського суду, медіатора, експерта); е) дотримання певного процедурного порядку вирішення спору (визначеного законом, угодою сторін); є) вирішення правового спору шляхом прийняття рішення (суду, органу публічної влади, третейського суду), укладенням угоди (мирної угоди) тощо [2].
Що стосується категорії публічно-правовий спір, то це поняття має легальне визначення, яке міститься у п. 2 ч.1 ст. 4 Кодексу України про адміністративне судочинство (далі – КАСУ) [3].
Згідно п.2, ч.1 ст. 4 КАСУ, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.
Як вбачається із наведеного визначення, легальне визначення публічно-правового спору не містить згадки про спори, пов’язані із проходженням публічної служби. На нашу думку, така позиція законодавця має місце у зв’язку із віднесенням таких спорів до спорів у яких хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Оскільки у всіх без виключення спорах про проходження публічної служби однієї зі сторін спору виступатиме держава в особі своїх органів, із якими у правовому зв’язку перебуватиме особа, що претендує, проходить чи пройшла публічну службу, або ж відповідні органи місцевого самоврядування, які представляють територіальну громаду, тобто суб’єкти владних повноважень.
Підбиваючи підсумки, зазначимо, що категорія «спір щодо проходження публічної служби» є різновидом публічного спору. Пояснюється це (а) спільністю родових ознак публічного спору та спору про проходження публічної служби, (б) визнанням факту належності публічної служби до явищ публічно-правового характеру, (в) використанням в КАСУ нормативної конструкції «публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби».
Література:
1. Особливості судового розгляду спорів : монографія. Харків : Право. 2010. 216 с.
2. Лученко Д. Про основні ознаки адміністративно-правового спору. Вісник Національної академії правових наук України. 2013. № 2. С. 148-156
3. Любченко Я. П. Альтернативні способи вирішення правових спорів: теоретико-правовий аспект : дис. … канд. юр. наук : 12.00.01. Харків, 2018. 274 с.
4. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України № 2747-IV від 06.07.2005. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35-36. № 37. ст.446
|